Оспівування в сонетах Франческо Петрарки кохання до Лаури
Є в цьому якась несправедливість щодо нашого брата чоловіка. Хочеш стати безсмертним у пам'яті людства — залізь на Джомолунгму або на твоєму рахунку має бути подорож навколо земної кулі за 80 днів, або напиши "Гамлета" чи "Богатирську симфонію"... У крайньому разі, винайди таблицю Менделєєва або сформулюй теорію відносності. А їм...
Рафаелю для безсмертя треба було стати великим художником і створити шедеври, а Форнаріні тільки зустрітися з ним...
Саме така історія сталася з Франческо Петраркою. 1327 року в Авіньоні, де на той час перебував Папа, він зустрів молоду жінку, поетичним псевдонімом якої стало ім'я Лаура. Після цієї зустрічі 23-річний чоловік стає тим, ким він нам тепер відомий. Він став поетом, автором книги "Канцоньєре", яка складалася з двох частин — "На життя мадонни Лаури" та "На смерть мадонни Лаури". Додайте сюди поему "Тріумфи" — алегоричну за формою, але присвячену тій самій жінці.
Проте й це ще не все: він став ученим, філософом, що вивчав проблеми моралі, дипломатом, мандрівником. Він мав надзвичайний авторитет у сучасників, а правителі італійських міст і князівств були раді прислужитися йому.
Тим часом він продовжував писати вірші на честь невідомої нам дами, граючись її ім'ям, пишучи його то "laura", то "l'auro", тобто то "лавр", то "золото"... В одному зі своїх сонетів поет згадує свого приятеля кардинала Колону, який помер за деякий час після смерті Лаури: "Немає більше найбільшої з колон, немає лавра. Ніде більше не знайду я втраченого. Смерть завдала мені два удари, від яких я весь час у скорботі. Любов і дружба — золото, яке коштовніше від багатства і влади. Яке страшне життя, що віднімає все".
Не тільки ці нещастя роблять вірші Франческо такими пафосними. Він і сам ще не може розібратися, поезія — гріх перед Богом чи священний поклик? Кохання — мука чи щастя? Чому він "горить у холодний день і стигне у сонячний"? Бо вперше віршована мова була звернута не до неба, а до людського серця, не звиклого до слів похвали й подяки. Сама пристрасть, до тих пір гамована тим, що убивали плоть, була вперше висловлена відкрито і водночас цнотливо.
Вибух полум'яного почуття Петрарка вкладає в жорстку форму сонета, який після нього стає своєрідним прапором нової поезії, до того ж розцвічений неповторним стилем.
Зрештою, кохання стає для Петрарки тією силою, що робить цього флорентійця засновником, разом із Данте і Боккаччо, літературної італійської мови. І все це тому, що одного дня йому зустрілася дівчина...
На уроках хімії розповідають про речовини, які самі не беруть участі у реакції, проте без них реакція не відбудеться або йтиме надто повільно... Ті речовини називають каталізаторами. Так і Петрарка зустрів би не свою Лауру, а іншу, одружився б, прожив би життя, не знаючи, що він великий поет і вчений. Але Лаура... О, Лауро... Хай живе вовіки віків мадонна Лаура і вірші Петрарки!