Мотив національної провини в оповіданні Г. Белля "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..."
Творів про війну існує немало у світовій літературі. Хтось прославляє своїх героїв, хтось розповідає про битви чи особисту трагедію під час війни. Зовсім по-іншому побудована розповідь Г. Белля. Це ніби сповідь юного воїна, що змушений був піти на ту війну. Глибокий гуманізм оповіді від першої особи вражає, адже це думки вчорашнього гімназиста, що дивиться в очі смерті. Через його свідомість читач ніби й сам розуміє, як сталося, що війну було розв'язано. Увесь інтер'єр, усе виховання майбутнього чоловіка було просякнуто войовничим духом реваншу. Не випадково класичні гімназії було перейменовано на честь Фрідріха Великого, відомого завойовника, Альберта і Адольфа Гітлера. Якщо навіть у класичній гімназії поступово витравлявся дух античної мудрості, а натомість портрети Фрідріха ІІ, Фрідріха Вільгельма мали виховувати дух войовничості, то що ж дивного в тому, що війна таки почалася. Так було скрізь. Війну кликали, до неї готувалися. І ніхто не спинив це безглуздя. Тепер героєві ввижається, що те, що відбувається за вікнами, — це ніби в печі за заслонкою. Війна була там. І герой думав: "Як на мене, в гарматах є щось шляхетне, навіть коли вони стріляють. Така врочиста луна, достоту як у тій війні, про яку пишуть у книжках з малюнками..." Автор вважає, що саме в тому й провина німецької нації, що не змогла реально оцінити загрозу війни і вчасно зупинитися. Війна здавалася чимось далеким, як та битва при Фермопілах, у якій полягли триста спартанців. Це початок епітафії винесено у назву оповідання "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." Але виховуючи своїх дітей, німецька громада намагалася розповідати лише про перемоги, забуваючи, що війна — це смерть. Про це вперто нагадує хрест над дверима, що проступає крізь численні шари фарби. Колись гімназія мала ім'я Святого Хоми. Колись гуманні ідеї миру і добра сіяли німецькі гімназії. Генріх Белль вважає за справжнє лихо зраду ідеалам гуманізму, за яку розплачуються діти усіх народів, втягнутих Гітлером у ту війну. І перш за все хлопчики Німеччини, які ще вчора безтурботно ходили сходами гімназій з портретами завойовників, а тепер змушені вмирати. Не випадково герой міркує про те, що буде укарбоване в камінь проти його імені: "Пішов зі школи на фронт і поліг за..." Ця ж обірваність у назві оповідання — обвинувачення війні й вічне відчуття провини.