Потворне і прекрасне у творі Е. Т. Гофмана "Малюк Цахес"

Потворне і прекрасне у творі Е. Т. Гофмана "Малюк Цахес"

Ернст Теодор Амадей Гофман народився у Східній Пруссії. Все життя цього письменника було наче розірване навпіл. Син адвоката, він усе життя прослужив у суді, але насправді його покликанням було мистецтво — музика, живопис, література. Він навіть самовільно додав собі третє ім'я на честь Моцарта — Амадей. Як воно так було, незрозуміло, але, мабуть, не випадково Гайне назвав зібрання творів Гофмана "страхітливим воланням нудьги у 20 томах" про розірваний світ, у якому митець працює для людей, які неспроможні його зрозуміти. Творча особистість (а це найголовніший із героїв Гофмана) завжди самотня.

Особливо така особистість, як Гофман, який справді жив незвичайним життям: удень у суді, ввечері, вночі й вранці — у власному світі лускунчиків і котів Муррів. Наче в страхітливому сновидінні денне перепліталося з нічним, створюючи дивосвіт творів видатного романтика.

Одним із найвідоміших його творів є "Малюк Цахес", що вражає одночасно казковістю й повчальністю. Досить було феї подарувати маленькій потворі Цахесу всього три червоних (ото ж!) волосинки, як чудесно перемінилося його життя. Він уже не той нещасний покидьок, якого можна пожаліти чи яким можна гидувати. Червоні волосини (всього три!) подарували йому чудові властивості. Віднині Цахесу приписуватимуть усе добре, що зробить хтось із оточення. І навпаки, за все погане, що він зробить, будуть відповідати інші. Наприклад, коли за своїми звичаями Цахес впав у приймальній залі князя Пафнутія і корчився на підлозі не в змозі підвестись, усі придворні виразили своє незадоволення найкрасивішому з юнаків.

Отже, серед персонажів цієї фантасмагорії ми навряд чи знайдемо щось прекрасне. Грошовий інтерес — оті самі три червоні волосинки — не дає людині стати особистістю так само, як і непорушні феодальні звичаї, що за часів Гофмана уже віджили свій вік і зробили з Німеччини посміховисько для всіх європейських народів.

Протистоїть "філістерству і гофратству" (вислів В. Бєлінського) у творі Гофмана "Малюк Цахес" сама позиція автора, оскільки романтизм не дозволяє її сховати. Гофман мріяв про органічне злиття мистецтва з життям. Він сподівався, що колись не існуватиме суперечність між митцем і навколишнім світом. Політичні питання не цікавили письменника, але він не міг не бачити і не розкрити невідповідність людського життя великим можливостям людини. Цю дисгармонію Гофман і відчував як потворне.