Роль пейзажу у повісті О. Купріна "Гранатовий браслет"

Роль пейзажу у повісті О. Купріна "Гранатовий браслет"

І. Алегоричний пейзаж на початку повісті. ("Гранатовий браслет" розпочинається картиною серпневої негоди, яка вигнала з заміських приморських дач людей до міста. "Прикро, і смутно, і гидко було дивитися крізь мутну завісу дощу" на жалюгідні речі й людей, які за них трималися. Якоюсь мірою й життя Віри у цей період нагадувало отой пейзаж. Зрозуміло, що тільки серпень і ще не справжня осінь, а в неї ще є час і молодість, але негода буднів вже торкнулася сумом її життя, оголивши жалюгідність усього того, чим вона дорожила.)

ІІ. Зміна пейзажу — зміна життя? ("Але перед початком вересня погода несподівано й зовсім несподівано змінилася. Відразу настали тихі безхмарні дні, такі ясні, сонячні й теплі, яких не було навіть у липні". Розвиднілося не лише у природі, але й у житті Віри, неначе їй давали ще один шанс вирватися з буденності, заглянути в глибини своєї душі.)

ІІІ. Чому пейзажі осінні? (Здавалося б, відповідь очевидна: день іменин Віри у вересні. Але це мотивація задля того, щоб передати більш глибоку думку. Осінь — пора підсумків, пора роздумів і спогадів. От і Віра починає день зі спогадів про дитинство й щастя.)

ІV. Сенс алегоричного зображення квітів. (Купрін подає опис напівспорожнілої клумби, з якої Віра зрізала ножицями квіти до столу: "Доцвітали барвисті махрові гвоздики, а також левкой — наполовину у квітах, а наполовину в тонких зелених стручках..., трояндові кущі ще давали трохи бутонів і троянд, але дрібних і наче зароднілих. Зате пишно цвіли своєю холодною, гордовитою красою жоржини, півонії й айстри... Інші квіти після своєї розкішної любові й надмірно багатого літнього материнства тихо обсипали на землю незліченні насінинки майбутнього життя". Не випадково після цього йде опис портрету двох сестер — холодної красуні Віри, схожої на жоржину, та веселої жіночної Анни, матері двох дітей. Аналогія цілком очевидна.)

V. Значення розмови про пейзаж. (Зустрівшись, сестри розмовляють, милуючись морським пейзажем. У розмові про красу краєвидів з'ясовується відмінність не тільки у сприйнятті пейзажу, а й світу. Так Віра говорить: "Коли я вперше бачу море, після тривалої перерви, воно мене і хвилює, і тішить, і вражає. Я ніби вперше бачу величезне, урочисте диво. Але потім, коли я звикну до нього, воно починає мене гнітити своєю плоскістю..." Віра не цінує того, що постійно поряд. Й до листів, що надходили час від часу від Желткова, вона теж звикла й почала дратуватися.)

VІ. Останній пейзаж повісті. (Обійшовши стовбур акації, Віра "пригорнулась до нього і плакала. Дерево м'яко похитувалося. Налетів легенький вітерець і, наче співчуваючи їй, зашелестів листям. Гостріше запахли зірчасті квіти тютюну". У гармонії з музикою пейзаж вносить мир у її душу. Адже після цього вона впевнена, що "він мені пробачив тепер. Усе гаразд". Желтков відкрив її душу, розбудив її, зробив гострішими запахи і звуки. Вона по-іншому сприймає світ.)