Зліт та падіння Цахеса (за твором Е. Т. Гофмана "Малюк Цахес на прізвисько Ціннобер")

Зліт та падіння Цахеса (за твором Е. Т. Гофмана "Малюк Цахес на прізвисько Ціннобер")

Е. Т. Гофман — найпопулярніший та найоригінальніший письменник з-по-між німецьких романтиків XІX століття. У його творах фантастика поєднувалась із реальністю, гумор — із сатирою, ліризм — із гротеском, комічне — з трагічним. Події казки "Малюк Цахес на прізвисько Ціннобер" відбуваються у вигаданому князівстві Коперес, де колись князем Пафнуцієм Великим було запроваджено "освіту". Вона полягала у вигнанні із країни чар, поезії, мрійливості, а разом із ними і "ворогів освіти" — фей та чарівників. У князівстві виховується покоління студентів, які не вірять ані в чари, ані у дива й таємниці. Дівчата далекі від мрійливості. Серед молоді поширене чинопочитання, прагнення зробити кар'єру та збагатитися.

Серед цих люб'язних, але обмежених людей залишився один, який зберігає в душі вірність природі, сприймає серцем її музику, відчуває її високу поезію та чари. Це студент Бальтазар. І чарівники, на щастя, не всі зникли із "освіченої держави". Залишилися фея Розабельверде та чарівник Проспер Альпанус. За звичкою вони намагаються робити добро людям.

Малюк Цахес був потворним горбатим створінням, у якого "голова глибоко запала між плечима", а "одразу від грудей звисали тонкі, немов ліщинові палички, ноги, тож весь він був схожий на роздвоєну редьку". Навіть мати не любила його. Прагнучи допомогти маленькому каліці, фея Розабельверде наділяє його чудесним даром — трьома червоними волосинками. Віднині все те хороше, що роблять інші люди в присутності Цахеса, приписується йому.

Першим на гачок упіймався пастор, якому Цахес видався прекрасною дитиною. І хоч мати переконувала, що її син, на жаль, потворний, пастор — людина добра — взяв його на виховання, висловивши надію вивести хлопчика в люди. Але Цахес зовсім не змінився відтоді, як ще дитиною опинився під опікою панотця. Ціннобер був людиною недоброю й невдячною, усі успіхи сприймав як належне, бо звик, що йому все дістається не працею, не зусиллями душі та розуму, а чаклунством доброї феї. Він не соромився привласнювати собі чужу працю й успіхи. На наших очах відбувається стрімкий зліт Цахеса по службових сходинках. Спочатку він просто студент, потім таємний експедитор в Міністерстві закордонних справ, таємний радник і, нарешті, міністр! Його нагороджують орденом Зеленоплямистого Тигра з двадцятьма діамантовими ґудзиками (адже без ґудзиків ніяк не можна було закріпити орденську стрічку на його тільці). Він оселяється в розкішному маєтку та стає нареченим найвродливішої дівчини князівства — Кандіди. Із усіх мешканців міста лише мрійник Бальтазар бачить потворність Ціннобера. Для решти Цахес демонструє красу, вихованість, розум, працелюбність, "крадучи їх в оточення", Бальтазар кохає Кандіду, і коли дівчина стає нареченою Цахеса, Бальтазар звертається за порадою до чарівника Альпануса.

Чарівник Альпанус показав феї Розабельверде гороскоп Бальтазара і переконав її, що через Цахеса можуть постраждати хороші люди. Фея, яка довго допомагала Цінноберові, сподіваючись, що в нього прокинеться совість, змушена була визнати, що обдарувала негідного: "Бідний Цахесе! Пасинку природи! Я бажала тобі добра! Можливо, я помилялася, думаючи, що зовнішній прекрасний хист, яким я тебе обдарувала, пройме благотворним променем твою душу..."

Під час заручин Кандіди з Цахесом Бальтазар, якому чарівник Альпанус розкрив таємницю могутності Ціннобера, вириває з голови виродка червоні волосини, і чари зникають. Всі сміються з міністра, що постає у своєму справжньому потворному вигляді. Юрба вдирається до нього в дім. Цахес все ще не розуміє, що сам він уже нічого не вартий, що настав час відповідати за все самому. Ховаючись від гніву натовпу, він упав у нічну вазу й задихнувся. Так безславно закінчився шлях Цахеса Ціннобера. що не зміг оцінити доброти феї, яка надала йому шанс бути щасливим.

Е. Т. Гофман своєю казкою говорить читачеві, що людина мусить бути гідною своєї щасливої долі. Везіння в житті — це лише чари, і вони можуть розвіятися, якщо людина не підкріпляє везіння власною напруженою духовною роботою.