Тема дитинства у творах Чарльза Діккенса
Дослідники англійської літератури стверджують, що жоден з англійських письменників не здобув такої слави за життя, як Чарльз Діккенс. Визнання прийшло до Діккенса вже після першого оповідання і не залишало до останніх днів, хоча сам письменник, його погляди і творчість змінювались. Секрет його популярності в тому, що Діккенс гостро відчував зміни в житті Англії, був виразником сподівань і прагнень тисяч людей. Після смерті письменника його твори почали піддавати гострій критиці, і лише в ХХ столітті стало цілком очевидне значення творчості Діккенса. Його біографія знайшла відображення і у сюжетах його романів, і у творчій манері. Діккенс змалечку самостійно заробляв гроші, бо батько, бідний службовець, за борги потрапив до в'язниці. Працював на фабриці, клерком, репортером у суді і парламенті. Як репортер він відображав сучасні події і намагався порозумітися на причинах, що їх викликали. Провідна тема творчості письменника — тема боротьби добра і зла, що розкривається в кожному його творі. Діккенс вважав, що ставлення суспільства до дитини відбиває боротьбу добра і зла у ньому. Тому тема дитинства — одна з головних в його творчості.
Роман "Пригоди Олівера Твіста" — перший "роман-виховання", написаний у жанрі, до якого Діккенс неодноразово звертався. Структура цих творів схожа: дитина, яку кинули напризволяще батьки, переслідують родичі, що, бажаючи скористатися беззахисністю дитини, полюють за спадщиною; завдяки дивному збігові обставин герой виривається з тенет злиднів, отримує спадщину, а разом із нею і визнання у суспільстві. На початку творчості, це відтворено в "Олівері Твісті", Діккенс вважав, що матеріальна нагорода, достаток — мета, до якої варто йти, яка робить людину щасливою. Зло в "Олівері Твісті" має подвійну природу: по-перше, це суспільне зло, зображене через "робітні доми", де утримуються знедолені діти, по-друге, воно уособлюється в конкретному герої, який ставить собі за мету знищити Олівера. Образ Олівера ідеальний, його характер не змінюється протягом роману: він не підпадає під вплив обставин, навіть перебуваючи серед шахраїв.
У наступних романах тема дитинства поглиблюється, Діккенс усвідомлює зв'язок між характером героя й обставинами, в яких він діє. Майже всі романи Діккенса мають щасливий кінець, за що авторові докоряли і за життя, а особливо після смерті. Але "щасливі кінці" — це одна з рис філософії письменника. Він вважав, що література має велике виховне значення, впливає на свідомість, і що щасливий кінець стверджує оптимізм, радощі життя, гармонію, дає надію, що людина ніколи не буде самотня. Але як письменник-реаліст Діккенс бачив, що в житті "щасливі кінці" бувають не завжди, він змінює своє ставлення і до проблеми матеріальної нагороди героя, показуючи, що досягнення певного матеріального рівня не забезпечує людині щастя.
Характерніший щодо цього роман "Девід Копперфілд". Герой твору, на відміну від Олівера Твіста, проходить довгий шлях духовного розвитку. Нещасне дитинство, сирітство, пошуки рідних людей змінюють характер Девіда, дають йому життєвий досвід. Цей роман має автобіографічні риси, зображуючи розвиток героя, шляхи, якими йшов сам автор. У цьому романі межа між злом і добром не така чітка: героїв важко поділити на суто позитивних і суто негативних, для автора важливо, в першу чергу, як духовно збагачується герой. У багатьох своїх романах Діккенс використовує такий прийом: смерть персонажів, що допомагає розв'язати чимало конфліктів. У романі "Девід Копперфілд" цей прийом має зовсім інший зміст: смерть не вирішує конфлікт, а стає для героя тяжким випробуванням, з якого він набуває життєвого досвіду. Вже дорослий, Девід Копперфілд закохується в дочку власника фірми, Дору, і коли обставини дозволяють, Девід одружується з нею. Та минуть роки, перш ніж він зрозуміє, що все життя поруч із ним була по-справжньому близька людина, Агнес. Смерть Дори не просто дає змогу Девіду одружитися з Агнес, а примушує переосмислити своє життя, стосунки з людьми, зрозуміти, що таке справжнє кохання.
Тема дитинства у творчості Діккенса розкриває гуманістичне спрямування таланту письменника, стверджує добро і справедливість, засуджує байдужість суспільства у ставленні до дітей.