Творчість французького письменника Еміля Золя вражає нас своєю грандіозністю й цілеспрямованістю. Потрібні були дійсно невичерпна творча енергія, зібраність і воля, щоб із такою наполегливістю втілювати в життя настільки великі задуми.
У 70-80-ті роки XIX століття Золя був одним із найпослідовніших захисників реалістичних традицій. Він розвінчував тих письменників і художників, які приховували від читача й глядача насущні проблеми сучасності, шукали оригінальності у формалістичних хитруваннях.
Разом із тим Золя вважав, що творчість його попередників реалістів не може повністю відповідати вимогам сучасного мистецтва. Він поставив собі за мету збагатити реалізм теорією і створив натуралістичну школу в мистецтві. Великої ваги письменник надавав факту, документу. Художник волею Золя перетворювався у вченого-експериментатора. Подібний погляд на творчість був відмовою від принципів реалізму, тому що художник у цьому випадку мав іти не від життя, а від заздалегідь придуманої формули.
Еміль Золя був справжнім майстром великих, грандіозних полотен. Він не вміщався в рамки однієї книги, одного роману, і тому поєднував свої твори у величезні цикли й серії: "Ругон-Маккари", "Три міста", " Чотири Євангелія " тощо.
Письменник виняткової працьовитості, Золя вірив у своє покликання, вірив у правильність обраного шляху. 1868 року він задумує великий цикл романів, присвячений Другій Імперії, і незадовго до подій франко-прусської війни друкує в газеті "Вік" перший розділ "Кар'єри Ругонів". Протягом двадцяти п'яти років Золя наполегливо працював над створенням соціальної епопеї "Ругон-Маккари" і завершив її у 1893 році романом "Доктор Паскаль".
- "Кар'єра Ругонів" (повний текст)
- "Кар'єра Ругонів" (скорочено)
- Що новаторського у художньому втіленні проблеми влади грошей Е. Золя? (та інші запитання)
У циклі романів "Ругон-Маккари" письменник хотів показати невелику групу людей, її суспільні стосунки, показати, яким чином, розширюючись, вона дає життя десяти, двадцяти істотам, на перший погляд абсолютно різним, але, як свідчить аналіз, тісно зв'язаним між собою. Для розв'язання питання він спробував відшукати й простежити нитку, що математично веде від людини до людини. Золя вважав, що коли збере всі нитки, коли в його руках буде ціла суспільна група, він покаже її в дії, як учасника історичної епохи, створить обставини, в яких виявиться складність взаємин. Тоді він зможе одночасно проаналізувати і волю кожного з її членів, і загальний натиск цілого.
Ругон-Маккарам притаманна непомірність прагнень. У фізіологічному відношенні вони являють собою повільне чергування нервового розладу й хвороб крові, що проявляються з роду в рід, як наслідок первинного органічного ушкодження; вони визначають, залежно від навколишнього середовища, почуття, бажання й страсті кожної окремої особистості — всі природні й інстинктивні прояви людської природи, наслідки яких мають умовні назви чеснот і пороків. Історично ці особи виходять із народу, вони розсіюються по всьому сучасному суспільству, домагаються будь-яких посад через той глибоко сучасний імпульс, який одержують нижчі класи, що пробиваються крізь соціальну товщу. Своїми особистими драмами вони оповідають про Другу імперію, починаючи від пастки державного перевороту і до самої Седанської зради.
В остаточному варіанті епопея Золя отримала підзаголовок " Природна та соціальна історія однієї родини в епоху Другої імперії". Загалом цей підзаголовок відповідає цілям, які ставив перед собою Золя, починаючи роботу над твором.
Своєрідним прологом до всієї соціальної епопеї Золя є роман "Кар'єра Ругонів" (1871), перший з епізодів, має наукову назву "Походження" .
Дія роману відбувається у дні державного перевороту Луї Бона-парта. Золя обрав місцем дії не Париж, а провінцію — маленьке південне містечко Плассан (під цією вигаданою назвою Золя зображував добре знайоме йому з дитинства містечко Екс). У маленькому Плассані все дещо спрощене, але, можливо, саме завдяки цьому виразніше вимальовувалось розташування політичних сил напередодні й у момент державного перевороту. Голос народу був непомітний, і політика була привілеєм духовенства, дворянства та, почасти, буржуазії. Ненависть до нового республіканського режиму об'єднала рантьє і торговців із дворянами й служителями церкви, підготувала ґрунт для бонапартистського перевороту.
У романі Золя діють колоритні персонажі — майбутні бонапартисти, які, інтригуючи й лавіруючи, розчищають шлях для Другої імперії. Серед цих персонажів перше місце належить Ругонам. Син селянина, чіпкий і жадібний до грошей крамар П'єр Ругон думав "вийти в люди" і якийсь час процвітав у справах. Однак він не зміг вдовольнити свою непомірну жадобу. Вічна заздрість, нестримний потяг до наживи, схильність до авантюризму привели чоловіка й жінку Ругонів до лав бонапартистів.
Серед персонажів, які зв'язали свою долю з державним переворотом, — два сини П'єра Ругона: Аристид й Ежен. Майбутній міністр Другої імперії Ежен Ругон рідко з'являється на сторінках роману. Він потрібний Золя тільки для того, щоб простягнути нитки між Плассаном і Парижем. Через Ежена, учасника бонапартистської змови, відвідувачі "жовтого салону" довідуються про події, які відбуваються за межами Плассану, і залежно від цього зважуються на певні дії. Більш докладно розповідає Золя про Аристида Ругона, безпринципного журналіста, який, за словами автора, опікується лише тим, як "дорожче продати себе", "щоб перейти на бік тих, хто дасть йому щедру винагороду в годину торжества". Хитрощі Аристида спочатку приносять йому мало користі, але пізніше, за допомогою брата Ежена, він стане всемогутнім фінансистом.
Такий табір реакції, табір бонапартистів, який Золя розвінчує й засуджує з величезною переконливістю. Усі симпатії автора на боці республіки та повсталих проти Бонапарта робітників і селян. Письменник захоплено, з романтичною піднесеністю говорить про грізний і величний хід народу, що піднявся на боротьбу. Він порівнює цей людський потік із гігантським водоспадом; відзначає організованість беззбройних і не звиклих до війни людей; захоплений їхньою братерською солідарністю, знаходить для них слова, сповнені глибокої любові й шани.
Революційний порив мас, шляхетну чистоту народних поривань і прагнень Золя втілив в образах юнака Сілвера та його подруги М'єтти. Історія кохання, романтичне захоплення ідеями істини й справедливості потрібні Золя для того, щоб яскравіше відтінити моральну ницість і порочність представників анти-республіканського табору. Драматична смерть Сілвера і М'єтти, які гинуть під час зіткнення повстанців з військами, перебуває у повному контрасті з мерзенними, безчесними вчинками Рутове, Грану, Вюйє.
Спочатку Золя думав обмежити свою соціальну епопею десятьма романами, однак грандіозність задуму вимагала значного розширення програми. У плані, представленому видавцеві А. Лакруа (1869), автором уже були докладно розроблені основні персонажі епопеї, на характери яких, на думку Золя, повинні впливати як фаталізм законів спадковості, так і навколишнє оточення. Золя ставить перед собою дві мети: художню ілюстрацію фізіологічних і соціальних законів. Упродовж роботи над "Ругон-Маккарами" соціальний план набуває для нього все більшого й більшого значення. Важливу роль у появі цієї тенденції відіграли події 1870-1871 років: падіння Другої імперії й Паризька Комуна. У передмові до роману "Кар'єра Ругонів" Золя із задоволенням міг сказати: "...падіння Бонапарта, яке потрібно було мені як художнику і яке неминуче повинне було за моїм задумом завершити драму... дало мені жорстоку і потрібну розв'язку".
Історичні рамки "Ругон-Маккарів", таким чином, визначилися самі собою, і маємо віддати належне мужності Золя, який почав підводити підсумки безславному існуванню Другої імперії в момент, коли влада Наполеона III ще здавалася досить міцною.