СПИС ДІЯЧІВ "ЛІСОВОЇ ПІСНІ"
ПРОЛОГ
"Той, що греблі рве". Русалка.
Потерчата (двоє). Водяник.
ДІЯ І
Дядько Лев. Перелесник.
Лукаш. Пропасниця (без мови).
Русалка. Потерчата.
Лісовик. Куць.
Мавка.
ДІЯ II
Мати Лукашева. Килина.
Лукаш. Русалка.
Дядько Лев. "Той, що в скалі
Мавка. сидить".
Русалка Польова. Перелесник.
ДІЯ III
Мавка. Хлопчик.
Лісовик. Лукаш.
Куць. Діти Килинині
Злидні. (без мови).
Килина. Перелесник.
ПРОЛОГ
Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в куп'я та очерети, а в одному місці в яро-зелену драговину — то береги лісового озера, що утворилося з лісового струмка. Струмок той вибігає з гущавини лісу, впадає в озеро, потім, по другім боці озера, знов витікає і губиться в хащах. Саме озеро — тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Містина вся дика, таємнича, але не понура, — повна ніжної, задумливої поліської краси. Провесна. По узліссі і на галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава. Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись. На озері туман то лежить пеленою, то хвилює од вітру, то розривається, одкриваючи блідо-блакитну воду.
Дивіться також
- Леся Українка — Зорі, очі весняної ночі
- Леся Українка — Моя люба зоря ронить в серце мені
- Леся Українка — Бахчисарайський дворець
- Ще 177 творів →
- "Лісова пісня" (скорочено)
- "Лісова пісня" (аналіз)
- "Лісова пісня" (шкільні твори)
- Як ви можете визначити жанр та проблематику "Лісової пісні" Лесі Українки? (та інші запитання)
- Біографія Лесі Українки
"Т о й, щ о г р е б л і р в е"
З гір на долину
біжу, стрибаю, рину!
Місточки збиваю,
всі гребельки зриваю,
всі гатки, всі запруди,
що загатили люди, —
бо весняна вода,
як воля молода!
(Хвилює воду ще більше, поринає і виринає,
мов шукаючи щось у воді).
П о т е р ч а т а
(двоє маленьких, бліденьких діток у біленьких
сорочечках виринають з-поміж латаття)
П е р ш е
Чого ти тута блудиш-
Д р у г е
Чого зо сну нас будиш-
П е р ш е
Нас матуся положила
і м'якенько постелила,
бо на ріння, на каміння
настелила баговиння,
і лататтям повкривала,
і тихенько заспівала:
"Люлі-люлі-люлята,
засніть, мої малята!"
Д р у г е
Чого ж ти тут шугаєш-
П е р ш е
Кого ти тут шукаєш-
"Т о й, щ о г р е б л і р в е"
Тую Русалку,
що покохав я змалку,
бо водяній царівні
нема на світі рівні!
Збігав я гори,
долини, яри, ізвори, —
милішої коханки
нема від озерянки.
таки знайду ту вроду!
(Бурно мутить воду).
П о т е р ч а т а
Ой леле! не нуртуй!
Хатинки не руйнуй!
Печера в нас маленька,
що збудувала ненька.
Убога наша хатка,
бо в нас немає татка...
(Чіпляються йому за руки, благаючи).
Ми спустимось на дно,
де темно, холодно,
на дні лежить рибалка
над ним сидить Русалка...
"Т о й, щ о г р е б л і р в е"
Нехай його покине!
Нехай до мене зрине!
Потерчата поринають в озеро.
Виплинь же, мила!!
Русалка випливає і знадливо всміхається, радісно складаючи долоні. На ній два вінки — один більший, зелений, другий маленький, як коронка, перловий, з-під нього спадає серпанок.
Р у с а л к а
Се ти, мій чарівниченьку-!
"Т о й, щ о г р е б л і р в е"
(грізно)
Що ти робила-
Р у с а л к а
(кидається немов до нього,
але пропливає далі, минаючи його)
Я марила всю ніченьку
про тебе, мій паниченьку!
Ронила сльози дрібнії,
збирала в кінви срібнії,
без любої розмовоньки
сповнила вщерть коновоньки...
(Сплескує руками, розкриває обійми,
знов кидається до нього і знов минає).
Ось кинь на дно червінця,
поллються через вінця!
(Дзвінко сміється).
"Т о й, щ о г р е б л і р в е"
(з'їдливо)
То се й у вас в болоті
кохаються у злоті-
Русалка наближається до нього, він круто відвертається від неї, виром закрутивши воду.
Найкраще для Русалки
сидіти край рибалки,
глядіти неборака
від сома та від рака,
щоб не відгризли чуба.
Ото розмова люба!
Р у с а л к а
(підпливає близенько, хапає за руки,
заглядає в вічі)
Вже й розгнівився-
(Лукаво).
А я щось знаю, любчику,
хороший душогубчику!
(Тихо сміється, він бентежиться).
Де ти барився-
Ти водяну царівну
зміняв на мельниківну!
Зимові — довгі ночі,
а в дівки гарні очі, —
недарма паничі
їй носять дукачі!
(Свариться пальцем на нього і дрібно сміється).
Добре я бачу
твою ледачу вдачу,
та я тобі пробачу,
бо я ж тебе люблю!
(З жартівливим пафосом).
На цілу довгу мить тобі я буду вірна,
хвилину буду я ласкава і покірна,
а зраду потоплю!
Вода ж не держить сліду
від рана до обіду,
так як твоя люба
або моя журба!
"Т о й, щ о г р е б л і р в е"
(поривчасто простягає їй обидві руки)
Ну, мир миром!
Поплинем понад виром!
Р у с а л к а
(береться з ним за руки і прудко кружляє)
На виру-вирочку,
на жовтому пісочку,
в перловому віночку
зав'юся у таночку!
Ух! Ух!
Ухкають, бризкають, плещуть. Вода б'ється в береги, аж осока шумить, і пташки зграями зриваються з очеретів.
В о д я н и к
(Виринає посеред озера. Він древній сивий дід,
довге волосся і довга біла борода
всуміш з баговинням звисають аж по пояс.
Шати на ньому — барви мулу, на голові корона
із скойок. Голос глухий, але дужий).
Хто тут бентежить наші тихі води-
Русалка з своєю парою спиняються і кидаються врозтіч.
Стидайся, дочко! Водяній царівні
танки заводити з чужинцем-! Сором!
Р у с а л к а
Він, батьку, не чужий. Ти не пізнав-
Се ж "Той, що греблі рве"!
В о д я н и к
Та знаю, знаю!
Нерідний він, хоч водяного роду.
Зрадлива і лукава в нього вдача.
Навесні він нуртує, грає, рве,
зриває з озера вінок розкішний,
що цілий рік викохують русалки,
лякає птицю мудру, сторожку,
вербі-вдовиці корінь підриває
і бідним сиротятам-потерчатам
каганчики водою заливає,
псує мої рівненькі береги
і старощам моїм спокій руйнує.
А влітку де він— Де тоді гасає,
коли жадібне сонце воду п'є
із келиха мого, мов гриф неситий,
коли від спраги никне очерет,
зоставшися на березі сухому,
коли, вмираючи, лілеї клонять
до теплої води голівки в'ялі-
Де він тоді-
Під час сеї мови "Той, що греблі рве" нишком киває Русалці, ваблячи її втекти з ним по лісовому струмку.
"Т о й, щ о г р е б л і р в е"
(з укритою насмішкою)
Тоді я в морі, діду.
Мене на поміч кличе Океан,
щоб не спило і в нього чашу сонце.
Як цар морський покличе — треба слухать.
На те є служба, — сам здоровий знаєш.
В о д я н и к
Еге ж, тоді ти в морі... А мені,
якби не помагав мій друг одвічний,
мій щирий приятель осінній дощик,
прийшлось би згинуть з парою!
"Той, що греблі рве" незамітно ховається в воду.
Р у с а л к а
Татусю!
не може пара згинути, бо з пари
знов зробиться вода.
В о д я н и к
Яка ти мудра!
Іди на дно! Доволі тут базікать!
Р у с а л к а
Та зараз, тату! Вже ж його немає.
Я розчешу поплутаний сікняг.
(Виймає з-за пояса гребінку з мушлі,
чеше прибережне зілля),
В о д я н и к
Ну, розчеши, я сам люблю порядок.
Чеши, чеши, я тута підожду,
поки скінчиш роботу. Та поправ
латаття, щоб рівненько розстелялось,
та килим з ряски позшивай гарненько,
що той порвав пройдисвіт.
Р у с а л к а
Добре, тату.
Водяник вигідно вкладається в очереті, очима слідкуючи роботу Русалчину; очі йому поволі заплющуються.
"Т о й, щ о г р е б л і р в е"
(вирнувши, стиха до Русалки)
Сховайся за вербою!
(Русалка ховається, оглядаючись на Водяника).
Поплинемо з тобою
ген на розтоки,
під бистрії лотоки,
зірвемо греблю рівну,
утопим мельниківну!
(Хапає Русалку за руку і швидко мчить
з нею через озеро. Недалеко від другого берега
Русалка спиняється і скрикує).
Р у с а л к а
Ой, зачепилася за дуб торішній!
Водяник прокидається, кидається навперейми
і перехоплює Русалку.
В о д я н и к
То се ти так-!. Ти, клятий баламуте,
ще знатимеш, як зводити русалок!
Поскаржуся я матері твоїй,
Метелиці Гірській, то начувайся!
"Т о й, щ о г р е б л і р в е"
(з реготом)
Поки що буде, я ще нагуляюсь!
Прощай, Русалонько, сповняй коновки!
(Кидається в лісовий струмок і зникає).
В о д я н и к
(до Русалки)
Іди на дно! Не смій мені зринати
три ночі місячні поверх води!
Р у с а л к а
(пручаючись)
З якого часу тут русалки стали
невільницями в озері— Я — вільна!
Я вільна, як вода!
В о д я н и к
В моїй обладі
вода повинна знати береги.
Іди на дно!
Р у с а л к а
Не хочу!
В о д я н и к
А, не хочеш-
Віддай сюди вінець перловий!
Р у с а л к а
Ні!
то дарував мені морський царенко.
В о д я н и к
Тобі вінця не прийдеться носити,
бо за непослух забере тебе
"Той, що в скалі сидить".
Р у с а л к а
(з жахом)
Ні, любий тату,
я буду слухатись!
В о д я н и к
То йди на дно.
Р у с а л к а
(поволі опускаючися в воду)
Я йду, я йду... А бавитися можна
з рибалкою-
В о д я н и к
Та вже ж, про мене, бався.
Русалка спустилася в воду по плечі і, жалібно всміхаючись, дивиться вгору на батька.
Чудна ти, дочко! Я ж про тебе дбаю.
Таж він тебе занапастив би тільки,
потяг би по колючому ложиську
струмочка лісового, біле тіло
понівечив та й кинув би самотню
десь на безвідді.
Р у с а л к а
Але ж він вродливий!
В о д я н и к
Ти знов своєї-!
Р у с а л к а
Ні, ні, ні! Я йду!
(Поринає).
В о д я н и к
(поглядаючи вгору)
Уже весняне сонце припікає...
Ху, душно як! Прохолодитись треба.
(Поринає й собі),
ДІЯ І
Та сама містина, тільки весна далі поступила; узлісся наче повите ніжним зеленим серпанком, де-не-де вже й верховіття дерев поволочене зеленою барвою. Озеро стоїть повне, в зелених берегах,
як у рутвянім вінку.
З лісу на прогалину виходять дядько Лев і небіж його Лукаш. Лев уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду; по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої
повстяної шапки-рогатки; убраний Лев у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту; на ногах постоли, в руках кловня (малий ятірець), коло пояса на ремінці ножик, через плече виплетений з лика
кошіль (торба) на широкому ремені.
Лукаш — дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку.
Дійшовши до берега озера, Лукаш зупинився.
Л е в
Чого ж ти зупинився— Тут не можна
зайти по рибу.