Невизнання Господа є мучительне хвилювання і смерть сердечна, як Авакум співає: "Поклав ти у голови беззаконних смерть". Цю голову Давид називає серцем, і воно-бо є є головизна наша, голова оточення їхнього. Що за голова? Праця вуст їхніх. Що за вуста? Доки покладу поради в душі моїй, хвороби в серці моєму… Праця вуст — це хвороба серця, а хвороба серця — то є смерть, покладена в голови беззаконних, а рідна смерть ця, котра душу вбиває жалом, є змішання в одно тлінної і божественної натур, а змішання це і злиття є відвернення від божественного єства в бік праху й попелу, як написано; "Коли оповісться тобі порох". А відвернення — це гріхопадіння, як написано: "Гріхопадіння хто зрозуміє?" Про гріх ось що Сирах [каже]: "Зуби його — зуби лев'ячі, що вбивають душу…" Ось тьма! Ось облуда! Ось нещастя!
Бачиш, куди нас завела тілесна натура, чого надіяло злиття єств? Он воно, рідне ідолобішенство, і відсторонення від блаженної натури, і незнання про Бога. Цього нашого серця відома є печаль та, що про ніщо, окрім тілесного, не дбаємо, правдешні язичники: "І всіх-бо цих язики шукають", а коли хоч трохи підняти до блаженної натури очі, відразу кричимо: важко, важко! Це-бо є називати солодке гірким, але праведник від віри є живий. Ащо ж є віра, коли не викриття чи вияснення серцем зрозумілої невидимої натури? І чи не є це бути рідним Ізраїлем, що все надвоє розділяє і від усього видимого невидиму половину Господу своєму присвячує? Про це Павло щасливому вигукує: "А всі ті, хто піде за цим правилом, — мир та милість на них"47. Скажи, будь ласка, чим замішується той, що достеменно знає, що нічого загинути не може, але все в началі своєму вічно і неушкоджено пробуває?
Єрмолай. Для мене це темнувато.
Логвин. Як не темнувато тому, хто лежить у болоті невір'я! Продирай, будь ласка, око і прочищай зір; царство блаженної натури хоча притаєне, однак не робить себе неосвідченим зовнішніми знаками, кладучи сліди свої по порожній речовині, ніби найсправедливіший малюнок по живописних фарбах. Уся речовина є красне болото, і брудна фарба, і живописний порох, а блаженна натура є сама началом, тобто безначальною інвенцією чи винаходом і премудрою делінеацією48, котра всю видиму фарбу носить, яка нетлінній своїй силі і єству так відповідає, як одежа тілові. Називав видимість одежею сам Давид: "Все, як риза, постаріє…" А малюнок то п'яддю, то ланцюгом землемірним, то правицею, то істиною. "Краса у правиці твоїй…". "П'яддю виміряв ти…". "Правиця твоя пізнає мене…". "Істина господня пробуває вовіки". Таким поглядом дивився я і на тіло своє: "Руки твої сотворили мене…" Минає непостійної тлінності твоєї воду. "Душа наша перейде воду непостійну", проходить думкою в саму силу і царство захованої в поросі його правиці вишнього і кричить: "Господь захисник життя мого, від кого застрашуся? Блаженні, хто вибрав і прийняв тебе, Господи…" Щасливий той, хто перелетів у царство блаженної натури! Про це Павло: "По землі ходячи, звертаємося на небеса". Цей-таки мир і Соломон описує: "Праведних душі в руці Божій, і не доторкнеться до них мука…" Це ж таємно з'являє церемонія обрізання та хрещення. Померти з Христом це значить залишити немічну натуру, а перейти в невидиму і горню, щоб мудрувати. Той уже перейшов, хто залюбився в ці солодкі слова: "Плоть є ніщо…" Все те плоть, що тлінне. Сюди належить паска, воскресіння і вихід у землю обітовану. Сюди вийшли коліна Ізраїлеві перед Господа. Тут усі пророки і апостоли в місті Бога нашого, в горі святій його, мир на Ізраїль.
Єрмолай. Темно говориш.
Афанасій. Ти так запустив мову свою біблійним ошматтям, що годі зрозуміти.
Логвин. Вибачте, друзі мої, надмірну мою схильність до цієї книги. Визнаю свою гарячу пристрасть. Правда, що із самих дитячих літ таємна сила й поваба тягне мене до повчальних книг, і я їх більше за інші люблю. Вони лікують і звеселюють моє серце, а Біблію я почав читати близько тридцяти років від свого народження. Але ця найчудовіша для мене книга над усіма моїми полюбовницями гору одержала, втоливши мою довгочасову спрагу та голод хлібом та водою, солодшою меду та щільника, Божої істини й правди, і відчуваю особливу до неї свою природу. Тікав, тікаю і втік, за Божим керівництвом, від усіх житейських перепон та плотських коханок, щоб міг спокійно насолоджуватися в пречистих обіймах найгарнішої, більше від усіх дочок людських, цієї Божої дочки. Вона мені із непорочного ложа свого народила того дивного Адама, який, як учить Павло, "творений за Богом в правді, і преподобії, і істині", і про якого Ісая: "Рід його хто виповість?"
Ніколи не можу досить надивуватися пророчої премудрості. Найдовільніші її тонкості мені здаються дуже важливими: так завжди думає закоханий. Багато хто ніякого смаку не знаходить у цих словах: "Веніамін — хижий вовк: вранці він їсть ловитву, а на вечір розділює здобич"49. "Очі твої на виповненні вод…" А вони мені невимовну в серце вливають солодкість та веселощі, чим частіше їх, відригаючи жування, жую. Чим більше було глибоке і безлюдне усамітнення моє, тим щасливіше співжиття із цією улюбленою в жонах. Цим Господнім жеребком я задоволений. Народився мені чоловічої статі, досконалий і істинний чоловік; вмираю не бездітний. І в цьому чоловіку похвалюся, дерзаючи з Павлом: "Не марно жив". Це-бо той Господній чоловік, про якого написано: "Не стемніють очі його".
Григорій. Коли вам не подобаються біблійні крихти, то поведемо розмову іншим чином. Цілий недільний ранок ми провели про те за бесідою, про що завжди мислити маємо. Завтрашній день є робочий. Однак коли до вечора зберемося, то зрозуміліше порозмовляємо про душевний мир50. Він завжди гідний нашої уваги, бо перебуває знаміреним кінцем та пристанищем усього нашого життя.
ПРИМІТКИ
Твір написано, як гадають, у 70-х роках, можливо, у 1773 р. Належить до циклу творів про душевний мир. Автограф твору не зберігся, відомий він за списками кінця XVIII — початку XIX ст. під різними назвами: "Дружня розмова про душевний мир", "Розмова про душевний мир" і т. п. Списків відомо шість. Дослідники припускають, що діалог "Марко препростий" — це назва одного із списків "Розмови…". Вперше був надрукований Д. Багалієм у виданні 1894 р.
1 Сюжет притчі про безногого та сліпого мандрівний, відомий ще з античності. Притча ввійшла у фольклор.
2 Йдеться про євангельську притчу про бідняка Лазаря та багатія, який пошкодував дати бідному милостиню. Після смерті Лазар потрапив у рай, а багатій у пекло, звідкіля випрошував у Лазаря краплину води (Євангеліє від Луки. XIV — 19 — 26).
ї Назва міста тут символічна: мирний город. Ураній (Уран)— у грецькій міфології вважався божеством, що втілював небо.
4 Вільха вважалася відьомським деревом, через це й вільховий богослов — поганин.
5 Буття. XXXII — 30.
6 Можливо, це переказ слів із Книги пророка Ісаї (L — 10): "Хто ходить у темряві, світла ж немає йому, хай надіється він на Господнє ім'я і хай на Бога свого опирається".
7 Послання апостола Павла до євреїв, XIII — 8.
8 В українському перекладі Біблії: "Рада в серці людини — глибока вода" (Приповісті Соломонові, XX — 5).
9 В українському перекладі: 'Ти даєш більшу радість у серці моїм" (Псалтир, IV — 8).
10 Дії святих апостолів, X — 14.
11 Тут переповідається фольклорна оповідка про ляха, яка побутувала ще на початку XX ст. (запис її зробив Б. Грінченко).
12 Тут обіграно російську приказку: "Не красна изба углами, а пирогами".
13 Оповіджена далі байка переказує мандрівний сюжет середньовічної повчальної літератури, який був поширений у фольклорі як анекдот, але Сковорода опрацював його по-своєму.
14 Євангеліє від Матвія, Х — 12.
15 Парафраза Євангелія від Івана (XIV — 27): "Зоставляю вам мир, мир свій вам даю".
16 В українському перекладі: "Стережися перед лицем його і слухайся його голосу" (Вихід, XXIII — 21).
17 Євангеліє від Луки, XVII — 21.
18 Перше послання апостола Павла до коринтян, III— 16.
19 В українському перекладі: "Якщо ти змудрів, то для себе змудрів" (Приповісгі Соломонові, IX — 12). Друга фраза в українському перекладі Біблії: "Людина — як вона розуміє дорогу свою" (Приповісті Соломонові, XX — 24).
20 Псалтир, XXXIX — 9.
21 Євангеліє від Марка, XVI — 16.
22 Ісаак — біблійний персонаж, син Авраама. Юнаки Ісаакові— це Ісав і Яків, близнюки, див. примітку 13 до "Вступних дверей до християнської добронравності".
23 Псалтир, І-3.
24 Григорій Богослов, тобто Григорій Назіанзин (бл. 329 — 389) — один із отців християнської церкви, твори якого були популярні в Україні.
25 Послання апостола Павла до филип'ян, IV — 7.
26 Послання апостола Павла до римлян, XV — 33.
27 Перше соборне послання апостола Петра, V — 14.
28 Перше послання апостола Павла до солунян, V— 16 — 18.
29 Що потрібне — легке, непотрібне ж — важке… — один із етичних постулатів грецького філософа Епікура, який писав у листі до Менекея: "Все природне легко здобувається, а пусте (зайве) важко досягається".
30 Книга пророка Ісаї, XI — 12.
31 Євхаристія — причащання.
32 Архіатор — верховний правитель.
33 Тут маємо відгук євангельської "Притчі про милосердного самарянина" (Євангеліє від Луки, Х — 29 — 37).
34 Євангеліє від Луки, Х — 36.
35 Притча про Марка, можливо, була самостійним твором, а може, так Г. Сковорода називав "Розмову п'яти подорожніх…".
36 Йовові терпіння описано в біблійній книзі Йова: на нього впали Божі випробування, від яких він прийшов у відчай, а потім почав розуміти Божу волю, що кожна людина несе заслужене нею і славить Бога.
37 Образ апокаліптичного змія (звіра) взято з Книги пророка Даниїла і з Об'явлення Івана Богослова.
38 Анна — пророкиня, про неї пише в Євангалії Лука (ІІ — 36 — 38).
39 Псалтир, XVII — 38.
40 Содомо-гоморська січа — міста Содом і Гомора були знищені за неморальність їхніх жителів.
41 Псалтир, XII-3.
42 Ісая, ХLVIIІ —16.
43 Псалтир, LІV — 7.
44 Варіант байки див. у "Байках харківських", байка 29.
45 Дії святих апостолів, IV — 32.
46 Дії святих апостолів, V — 41.
47 Послання апостола Павла до галатів, VI — 16.
48 Делінеація — креслення.
49 Буття, ХLІХ — 27.
50 Натяк на те, що наступні діалоги будуть продовженням цього.