Я давно висловив би своє бажання, та не спадає мені на гадку те, що для мене найліпше у світі.
Логвин. Гей, людино! Посоромся таке казати! Коли червоніє захід сонця, передбачаємо, що завтрашній день засяє чистий, а коли зарум'яниться схід — буде в той день студінь і негода; так мовимо й так воно буває. Скажи, будь ласка, коли б прийшла людина з міст, населених на Місяці, до нас, на нашу земну кулю, чи не подивувалася б нашій премудрості, бачачи, що небесні знаки так добре розуміємо? Однак був би почудований наш місячанин, що в маєткові крихітного світу нашого ми сліпі й невмілі, як у малому лондонському годиннику, і цілковиті трутні, нічого не добачаємо й не дбаємо про найдивовижнішу систему всіх систем — наше тіло. Скажи, будь ласка, чи не заслужили б ми у нашого гостя ймення нетямущого математика, який твердо розуміє циркуль, що вміщає в коло своє численні мільйони миль, а в малому золотому колечку тієї сили й смаку відчувати не може? Дав би він нам справедливо титула того бездумного книжника, який слова й письмена в 15 аршин може читати й розуміти, а те саме, альфа чи омега, написане на малім клаптику паперу чи на нігті, зовсім йому незрозуміле. Звичайно, назвав би нас тією відьмою, що знає, яка їжа кипить у чужих горщиках, а в своїй хаті і сліпа, і недбайлива, і голодна. Отакий мудрагель ледве не з числа тих жінок, які не бережуть свого дому, їх великий Павло називає втикацькими чи волоцюгами. Я наук не гуджу і хвалю найостанніше ремесло, однак те гідне огуди, що ми, сподіваючись на них, зневажаємо найвищу науку, до якої відчинено двері будь-якому часові, країні чи статті, статі чи віку, адже щастя потрібне вам усім без винятку, чого, окрім нього, не можемо сказати про жодну науку, і цим найвищий парламент, що вічно володіє часами і системами, достатньо довів, що він завжди праведний і що суди його завжди справедливі.
Яків. Звичайно, не за те чоловік карає жінку, що в гостях була і пиво пила, — це річ непогана, а за те, що вдома не ночувала.
Логвин. Ще ми не чули ім'я це (математика), а наші предки давно вже мали побудовані храми Христової школи. У ній навчається весь людський рід спорідненого собі щастя, і це є католицька, тобто всенародна, наука. Язичницькі кумирниці чи капища — це ті ж таки храми Христового вчення та школи. У них і на них написано було наймудріше і всеблаженне таке слово: γνϖθι σεαυτόν nosce te ipsum — "Пізнай себе". Беззаперечно це так само і у нас: "Глянь на себе, пізнай себе" (Мойсей)16. "Божеє Царство в середині вас!" (Христос)17. "Ви Божий храм" (Павло)18. "Хто себе пізнав, той премудрий" (Соломон). "Коли не пізнаєш самого себе" (Соломон)19. "Закон твій у мене в серці" (Давид)20. "Хто не вірує, засуджений буде" (Христос)21.
Але язичницькі храми за лицемір'я невправних пророків, тобто священиків, цілком уже зіпсуті і стали мерзотності пусткою, в той час коли істинна, начебто жива, джерельна вода ногами худоби затоптана й похована. Це сталося й самим іудеям, у яких часто на довгий час заривалася істина через збіднення Ісаакових юнаків22, що прочищали Авраамові джерела, і через збільшення самсонів та филистимів, котрі закидали землею воду, що пливла у вічне життя. А так ці водограї були глибоко поховані, що (як видно з Біблії) ледве змогли знати в храмі Божому закон Господній, тобто пізнати себе і знайти силу Царства Божого і правди його всередині себе. Та ми й самі тепер значно відродилися від давніх християнських предків, через яких блаженними очима істина Господня від землі зведена і сила світлого воскресіння, від гробу піднята, в повному своєму сяяла сяйві. Але не вельми майстерно і тепер у нас навчають, а причина цьому та, що ніхто не хоче від справ житейських відійти і очистити серце своє, щоб міг увійти в надра сокровенної у святому біблійному храмі найсолодшої істини, необхідно для всенародного щастя найпотрібнішої. Не чуючи Давида: "Звільніться і розумійте", не слухаючи Христа: "Шукайте…", — всі науки, всі промисли і все нам миліше, ніж те, що єдино нас загублених знаходить і нам таки нас самих повертає.
Оце і є бути щасливим — [пізнати], знайти самого себе. Лицеміри (говориться до нас), обличчя небесне ви навчилися розбирати досить добре, а чому не примічаєте знаків, щоб вам, як за слідом, дістатися до істини, яка має вас ощасливити? Все ви маєте, тільки себе самих ви знайти не знаєте і не вмієте, та й не хочете. І справді подиву гідно, що людина за 30 років живе, а примітити не могла, що для неї найліпше з усього і коли з нею чиниться найліпше. Очевидно, рідко буває вдома і не знає: "Ах, Єрусалиме! Коли б знав ти, що в миру є твоєму, але тепер сховався від очей твоїх…"
Афанасій. Мені здається, немає нічого ліпшого, як дістати мирне і спокійне серце, в наш час це найприємніше і найзносніше.
Яків. А я бажав би в душі моїй мати лише тверду міцність, щоб ніщо її захитати і перекинути не могло.
Єрмолай. А мені дай живу радість і радісну живність — цього скарбу я ні за що не проміняю.
Логвин. Ці бажання вас трьох в суті своїй є одне. Чи може бути яблуня жива й весела, коли корінь нездоровий? А здоровий корінь — це є міцна душа і мирне серце. Здоровий корінь розсилає по всіх гілках вологу й оживлює їх, а серце мирне, життєвою вологою наповнене, кладе сліди свої за зовнішностями. "І він буде, як дерево, над водним потоком посаджене"23.
Григорій. Не стерпів ти, щоб не прикласти біблійного діаманта, візьми ж і це: "На воді спокійній виховай мене".
Логвин. Ось же вам верхівка і квітка всього життя вашого, внутрішній світ, сердечна веселість, душевна міць. Сюди скеровуйте всіх ваших справ течію.
Ось край, гавань і кінець. Відрізуй усе, що цій гавані супротивне. Кожне слово, кожне діло хай цьому кінцю сприяє. Це край хай буде всім думкам і всім твоїм бажанням. Як багато є таких, що тілом здорові, ситі, одягнуті і спокійні, але я не цей мир хвалю — цей мир мирський, його всі знають і всіх він одурює. Ось мир! — на заспокоєння думок, на радість серця, оживлення душі. Ось мир! Ось надро щастя! Цей-бо мир відчиняє думкам твоїм храм спокою, одягає душу твою одежею веселощів, насичує пшеничне борошно й утверджує серце. "О мире! — вигукує Григорій Богослов24". — Ти Божий, а Бог твій!"
Афанасій. Це про нього, гадаю, каже Павло: "І мир Божий хай береже серця ваші"25.
Логвин. Так.
Афанасій. Його-бо благовістять красні ноги апостольські і чистії ноги.
Логвин. Так.
Афанасій. Це його, вмираючи, залишив учням своїм Христос?
Логвин. Так.
Афанасій. А як його залишив їм, то на землі цілком своє відробив?
Логвин. Цілком.
Афанасій. Хіба можна всім дістати його?
Логвин. Можна всім.
Афанасій. Де ж його можна дістати?
Логвин. Скрізь.
Афанасій. Коли?
Логвин. Завжди.
Афанасій. Чому ж його не всі мають?
Логвин. Тому, що мати не бажають!
Афанасій. Коли можна його всім дістати, чому ж Павло називає кожен розум, чи поняття, вивищеним?
Логвин. Тому, що ніхто не бажає прийняти його у розсуд і подумати про нього. Без бажання все важке, навіть найлегше. Коли всі сини батька залишили і, покинувши дім, поринули в математику, у фізику, в навігацію, можна справедливо сказати, що таким головам і на думку не приходить хліборобство. Однак землеробство вдесятеро ліпше тих кручених наук, тому що з усього найпотрібніше. Цей мир, ніби скарб неоціненний, в домі нашому всередині нас самих закопано. Можна сказати, що таке забродам і бездомникам на розум не спадає, бо вони розточили серце своє по порожніх закутках. Однак його значно легше знайти, аніж ганятися і збирати пустош по околицях. Хіба ти не чув, що сини віку цього мудріші, аніж сини дня?
Афанасій. Так що ж?
Логвин. А те, що хоч вони й дурні, але своє знаходять,
Афанасій. Що ж далі?
Логвин. А те далі, що воно не важке, коли добрі люди, хоч і неповороткі та ліниві, однаково знаходять.
Афанасій. Чому ж молоді люди не мають миру, хоч вони гострі?
Логвин. Через те, що не можуть подумати про нього, доки не одуряться.
Афанасій. Як?
Логвин. Кого ж найшвидше можна відвести від дому, як не молодих? Коли ціле місто неправдиво закричить: "Ось ворог, ось уже під містом!" — чи не кинеться молодик в очерети, в луги, в пустелі? Бачиш, у чому вся трудність? Йому не важко вдома мирно пробувати, але зводять із розуму люди й заганяють у неспокій.
Афанасій. Як ці люди називаються?
Логвин. Мир, світ, манір. Чи в той час послухає молокосос одного доброго чоловіка?
Афанасій. Нехай цілий день кричить, що брехня — не повірить. А як цей добрий чоловік називається?
Логвин. Той, що не йде на раду нечестивих…
Афанасій. Яке йому ім'я?
Логвин. Христос, Євангелія, Біблія. Тільки цей один ходить без пороку: не влещує язиком своїм, а послідовникам і друзям ось що дарує: "Мир свій залишає вам…" "Мир свій даю вам…". "Не що, як мир дає…"
Яків. Чи не про цей мир Сираховий син говорить таке: "Веселощі серця — життя чоловіку, і радість мужа — довгі йому дні".
Логвин. Всі у Біблії приємні ймення, наприклад: світло, радість, веселощі, життя, воскресіння, шлях, обітниця, рай, солодкість та інше — все це означає цей блаженний мир. Павло ж його (чуєш), як називає: "І Бог миру нехай буде зо всіма вами"26. І знову: "Мир вам усім у Христі"27.
Яків. Він його й Богом називає?
Логвин.