Я їх часто бачу, а ще багато про них читав. Батарейки їм не потрібні — вони біолюмінісцентні! — відповів хлопець.
— Біо... що?
— Вони світяться, бо така в них фізіологія! — додав він автоматично і неуважно.
Хлопець роззирнувся, подивився на місто за спиною, потім на поле, кладовище і ліс попереду. Врешті і на Єву-Лізу подивився теж.
— Ми йдемо з тобою! — сказав він упевнено.
Перш ніж Єва-Ліза встигла заперечити, хлопець уже пішов уперед. Пес весело загавкав, і той гавкіт відлунням покотився містом, відбиваючись від завмерлих у темряві будинків і парканів.
Скоро почали відгукуватися інші пси, і це стало схоже на собачий хор.
— Вечірній перегавк! — сказав хлопець.
Уперше за останні... кілька днів? Тижнів? Років?.. Єва-Ліза всміхнулася.
— Перегавк? — запитала вона, не в змозі приховати захоплення й цікавість.
— Так, собаки між собою перегавкуються вечорами. Вони так спілкуються, — відповів хлопець і додав: — До речі, якщо тобі раптом цікаво, мене звати Тимофій.
— А мені має бути цікаво? — здивувалася Єва-Ліза.
Хлопець знизав плечима:
— Можна просто Тім.
— А що в тебе з волоссям? Це, емм, стиль такий чи що? — запитала Єва-Ліза, зосереджено придивляючись до Тімового волосся, що рваними пасмами звисало з усіх боків і спадало на очі.
Тім зніяковіло пригладив рукою неслухняні темні пасма.
— Я не люблю перукарів. Тому, коли якесь пасмо починає заважати, я його просто обрізаю... — пояснив він і пішов трішечки швидше.
Вечірній перегавк закінчився, а містечко темною примарою залишалося позаду них разом із будинками, парканами, собаками й усім таким звичним для Тіма і таким чужим для Єви-Лізи. Все це провалювалось у темряву, що повзла містом і ковтала все довкола. І якби вони надумали лишитися, пітьма могла би проковтнути і їх.
КІНЕЦЬ ОЗНАЙОМЧОГО ФРАГМЕНТУ!