"Дай-но її намалюю, — сяйнула Лізі думка. — Аби тільки не забути! Якою ж була та Цюця П.?". Її голова із смішними круглими очиськами та усміхненим ротиком-ниткою скидалася на помаранчеву парасольку. Чудернацьке створіння було вбране у трикутну зелену сукенку, з-під якої стирчали ніжки у смішних червоних черевичках. Цюця мала кумедні рученята: одне жовте, а друге — блакитне. Дівчинка завершила роботу й поглянула з відстані на свій малюнок: то була викапана Цюця П. Щоби не забути, Ліза підписала аркуша. Раптом їй спало на думку, що вона повинна негайно розшукати Цюцю П., хай би де та була. Лізі навіть здалося, що їй відомо, де зараз перебуває героїня її сну, а саме: поблизу іграшкової фабрики, яку Ліза відвідувала з екскурсією минулого тижня. Точно! Де ж їй іще бути!
Тож Ліза швидко спакувала свого рюкзака-мавпенятка, якого називала Мармизик. Туди вона кинула гаманця, до якого висипала всі грошики зі своєї скарбнички-свинки на ім'я Хрюня. Монети Ліза збирала на комп'ютерні ігри, новеньку сукню для Барбі, а також на книжку про лошаток. Однак знайти Цюцю П. було незрівнянно важливішою справою! У заплічник вона поклала ще й теплого шалика — на той випадок, якщо зробиться зимно; три пиріжки, що їх вранці спекла бабуся; теплий чай у пляшці з-під мінеральної і носовичок у квіточку — на випадок, якщо, бува, почне шморгати носом.
Ліза зиркнула на себе у люстерко. Мама назива її моя красунечко. Красуня підморгнула собі та поправила два високі чорняві хвостики. Вона зазвичай просила маму: "Мамо! Зроби мені хвостату зачіску!". Або: "Хочу, щоб у мене на голові бавилися двійко лошаток". Хвостики, які мама виструнчила на дівчачій голові надзвичайно пасували Лізі. На ній був светрик і джинси. Ліза не забула покласти до кишені маленького складаного ножика, що його вона отримала в подарунок від Петрика. Насамкінець, мала мандрівниця взула кросівки, ще раз зазирнувши до люстерка. Наче все було добре. Вона лише затягнула хвостики, аби волосся не лізло в очі. Ліза була готовою!
Батьки завжди просили доню, аби вона обов'язково попереджала їх, куди вона йде і коли повертатиметься. Тож вона склала для них цидулку:
"Пішла шукати Цюцю П. Повернуся незабаром. Цілую. Ліза"
Приліпивши записку до великого коридорного дзеркала, мала розумниця вийшла з дому. Ліза достеменно знала, що Цюця П. лежить на травичці біля іграшкової фабрики та чекає на свою подругу — Лізу, котра, коли була малою і не вимовляла всіх літер, назвала Цюцю П. — саме Цюцею П. "Я знайду Цюцю П. та поверну її додому!". І Ліза вирушила у пошукову подорож.