Майборода

Майк Йогансен

Сторінка 4 з 5

Майборода пручався, з дерев капотіло йому на голову, але Пузанови розгойдали його й беркиць! — він налетів спиною на дуб. Майборода хотів утекти, але ноги задубіли й не слухались. Гоц! Майборода знову налетів на дерево — й прокинувся.

Було якось дуже погано. Ніякої гойдалки не було, а Майборода лежав на підлозі.

Майборода звівсь на ноги й ступив уперед. В ту саму мить на нього налетіла стінка й ударила його по голові. Майборода одсахнувсь, та друга стінка коцнула його в коліно. Майборода ухопивсь руками за клямку дверей; двері розчахнулись, і на Майбороду линуло водою.

Що там було! Скільки скинеш оком, було саме море, чорне, й по ньому кипіла якась жовта блювотина.

Це було до того огидно, що Майбороду потягло блювати. Він понад стінкою каюти вийшов на палубу, схилився, і пішло, і пішло! Парусник хилився то вправо, то вліво, за хвилею зносилась хвиля, вода зливала палубу й стрибала на неї знову, а Майборода блював і блював.


IV. Майборода й турки

Двоє турків підійшли до Майбороди, ухопили його під пахви й поволікли до каютки. Вони поклали його на лаву, причинили двері, затулили віконце й почали знімати з Майбороди сорочку. Вони розстібнули ґуздики й побачили на шиї калитку. Калитку турки зняли і далі взялися стягати з Майбороди штані. Майборода огинався й копнув турка ногою в живіт. Турки розсердилися, стягли штані й зв'язали Майбороді руки й ноги. Потім вони знову взяли його під пахви й витягли на палубу.

"Топитимуть!" — утямив Майборода. Щось стягло йому пельку; раптом з горла вихопився одчайний, пронизливий вигук. Турки підтягли Майбороду до борта. Підбігло ще двоє, взяли Майбороду за руки й за ноги й розгойдали. Раз! Два!..

Перед Майбородиними очима майнула каса магазину, Степун, бухгалтер правління, пивна, Катя, міліціонер, Пузанов і затанцювали коники тоталізатора. Він заплющив очі. Серце йому стало.

— Три! — колихнули його турки в бік каюти...

В цей момент до турків підійшов товстий чорний капітан. Він щось до них сказав, і вони поклали Майбороду на палубу. Йому враз стало так гаряче, наче його посаджено в теплу ванну. Стало так гаряче й прекрасно. Капітанове обличчя крізь чорну неголену щітину засяло небесним світлом. Капітан знов розтулив рота й щось сказав. Кожне його слово було розкішне, прекрасне як майовий день, розумне й лагідне як сонячне вино — слова наче самі точилися з-під його губ і мов золотий горох падали на палубу... Майбороду однесли й укинули десь у трюм. Це був найкращий у світі трюм з дебелих темних дощок. Під Майбородою, збоку, над ним були тверді, певні дошки, піддержували, рятували його бідне, слабе тіло.


V. Майборода й капітан

Зненацька в трюмі посвітлішало. Вирізнилися з темряви якісь бочки, й здоровенний сувій линви обкручував їх своїм товстим хвостом. Майборода глянув угору — перед ним стояв жирний капітан.

Капітан причинив двері й сказав чистісінько російською мовою:

— Ну што, іспугались очень?

Майбороді язик зав'яз у щелепах і він нічого не відповів. Капітан мовчав.

— Відітє лі, — почав знову капітан, — ми вас висадім в Руминії, в Кюстенджі. Но єслі ви пікнєтє хоть слово о ваших деньгах, ілі што, то я вас застрєлю как сабаку. Ви імєєтє дєло с ротмістром русской армії — панятна?

Майборода лежав як уві сні і думав, що він не сповна розуму. Він хотів уже притягти язика зубами, щоб пересвідчитися, що не спить, але капітан йому допоміг.

Капітан копнув його ногою під ребро й вийшов.


VI. Майборода міркує

"Що за діло? — думав Майборода. — Що за "ротмістр русской армії?" Значить, то не турок, а православний руський офіцер!"

Через це, значить, він і врятувався. Руський офіцер не дав туркам викинути його в море! Майборода розповість йому про себе й про Бога, й офіцер віддасть йому хоч частину грошей. Це ж православний, не жид.

Жиди розіп'яли Христа, а тепер розпинають Росію, скаже йому Майборода. Вони розпинають Бога й хотять дати Росії свого бога.

О! Майборода знає, чого вони хочуть. Як ви думаєте, хто такий Маркс! Може, ви думаєте, що це той, що видавав "Ниву"? Є ще й такі дурні!

Маркс — це жидівський Єгова! От хто такий Маркс! І це велике відкриття зробив сам Майборода. Він пам'ятає навіть, як він цього дійшов. Це було на Великдень, коли коммольці йшли походом.

Але це не все. Майборода йшов глибше. От ви всі, Майбородині однодумці, професори, інженери, всі православні, що вчилися по університетах і читали в учених книжках, скажіть, хто спинив землю, коли вона одірвалася од сонця й летіла в простір? Хто примусив її обертатись круг сонця? Хто врятував землю, щоб вона не залетіла казна куди?

Бог! Бог урятував Майбороду через свого слугу, Бог урятує Росію!

Майборода не якийсь дурний мужик, він теж знає про науку. Майборода — філософ, і колись ввесь світ про нього знатиме. В Майбороди багато однодумців, але вони мислять непослідовно. Вони спиняються на півдорозі. Їх таки зачепила жидівська наука. В них немає сміливости, вони не дивляться правді в вічі. Тільки він, тільки Майборода додумав думку до кінця. Все — суєта! Один Бог вічний!

Пити не гріх — сам Христос пив вино у Кані Галілейській. Сам Христос бесідував з блудницею Магдаліною. Сам Христос проклянув жидів — і вони його розіп'яли.

Христос звелів подавати милостиню — а хто ж подаватиме, коли не буде багатих? Сам Христос звеличив митаря — а митар це все одно, що купець чи фабрикант. Христос любив Сімеона, а Сімеон був поміщик!

Христос сказав, що бідному легше внити во царствіє небесноє. Як же тут бути? Ні один батюшка цього не скаже.

Тут мова йде про бідних духом! От у чім справа. Хіба бідні дають на церкву? Хіба не ця голота вбила православного царя?

Майборода поїде до Болгарії. Там є православні люди, там він скаже своє слово.

Майбороду взяла нетерплячка. Мерщій туди, до православних людей, до тих людей, що зосталися вірні цареві!


VII. Розмова Майбороди з ротмістром

Майборода гукнув, що мав сили. Ніхто не йшов. Майборода підождав з хвилину, гукнув удруге й утретє. Ляда звелася, й у трюм східцями спустився капітан.

— Єслі ви будєтє крічать тут, я вас научу! — сказав капітан. — Малчать! Краснозадая криса!

— Господін ротмістр! — сказав Майборода радісно. — Господін ротмістр, я нє краснозадий. Я наоборот, вислушайтє мєня, господін капітан. Мой отєц бил купєц в Харковє.

Майборода розповів ротмістрові історію свого життя.

— Так значіт, ви убєжалі от совєтской сволочі? — спитав капітан. — І вам удалось взять с собой дєньгі?

— Да, да, господін ротмістр, — радісно ствердив Майборода. — Вот пасматрітє докумєнти в карманє.

Ротмістр своєручно розв'язав бинду, що нею були скручені Майбороді руки, й витяг у нього з кишені документи.

Він довго й уважно на них роздивлявся.

— Значит, ви бєжалі нєлєгально? — ще раз спитав він.

— Ну да, ну да, ну да, господін ротмістр! — заторохтів Майборода. — Я хотєл би прасіть вас насчот...

— Падаждітє! — буркнув ротмістр і вийшов з документами в руці. Ляда важко впала й закрила трюм.

"Чого там іще треба?" — думав Майборода. З документів ясно, що він утік — там ще й вирізка з газети, що шукають касира кооперативної установи Майбороду. "Чого там іще треба?" — думав Майборода.


VIII. Філософія Майбороди

Це були останні думки філософа Майбороди. Після цього йому думати вже не доводилось — саме не було ніякої змоги мислити.

Од Майбородиної філософії не залишилося сліду в науковій літературі. І то шкода, бо він у своїй філософії був не сам. Це була ціла філософська школа — в ній були священики, професори, генеральші, інженери — люди поважного віку, що багато бачили в житті своєму. Це була велика філософія, хоч і протилежна Марксовій. І зараз ще й сьогодні мені доводиться зустрічати багато статечних людей, що мислять як Майборода в усіх подробицях, але ніхто з них ніколи не хотів признаватись, що вони позичили свій світогляд у скромного касира Майбороди. Вони цитували всяких чисто авторів — од блаженного Августина до Ллойд Джорджа, але ніхто з них ані слівцем не згадав філософа Майбороду.

А втім, ніхто з попередників Майбороди не формулував цієї філософії так просто, так коротко, так послідовно до кінця.

Але це ще не все — власним своїм життям Майборода дав небачений, славетний приклад своєї філософії.


IX. Майборода й господа офіцери

Ляда знову звелася вгору. У трюм увійшло троє... але це були не турки. На плечах у них блищали погони — сині з сріблом, зелені з сріблом.

За ними увійшов ротмістр — у погонах жовтих з сріблом.

— Ну дорогой! — сказав ротмістр. — Ми убєділісь, што ви дєйствітельно нє бальшевік. Руминскаму правітельству не гразят нікакіє непріятнасті ат вашева ісчезнавєнія. Ви свабодни. Пажалуйтє навєрьх!

Уперше за все життя Майбороду зрадив його філософський розум.

Він не зрозумів, що хотів сказати ротмістр. Але ротмістрові слова були такі ласкаві й привітні.

Майборода звівсь на ноги й виліз з трюму. За ним слідом вилізли ротмістр і троє офіцерів. Раптом Майборода відчув щось холодне на потилиці. Він хотів оглянутись, але вибухнув страшний крах, в очах замигтіли зелені кола, й Майборода поваливсь на палубу.

Господа офіцери підхопили тіло свого філософа, розгойдали його й викинули за борт...


Х. Епілог

— Врангелівці втікли на паруснику з Одеси в Руминію! — гукали хлопці, продаючи вечірню газету.

Я купив газету, прочитав і замислився. На цьому паруснику загинув Майборода! Загинув від рук послідовників своєї філософії!

Я побіг до професорів, до генеральш, до Пузанова, до всіх послідовників Майбородиної філософії.

— Загинув Майборода! — гукав я їм. — Майборода загинув від вашої руки!

Але послідовники вороже-здивовано поглядали на мене.

— "Какой Майборода?"

Я обігав всіх, кого знав, і ніхто не сказав ні слова в пам'ять Майбороди.

Вони не схотіли навіть балакати про нього.

Один тільки інженер (він казав мені раніше, що теорія Айнштайна спростувала марксизм і довела існування боже) сказав:

— Майборода? Єто тот, што украл дєньгі?

Украв гроші! Наче він украв їх у них, а не в ненависного їм радянського народу!

Я пішов од них геть.

— Бідний Майбородо!

Вони зреклися тебе, скромного касира, свого філософа.

Вони й надалі цитуватимуть Августина, Ллойд Джорджа, Розанова, Мережковського і Бем-Баверка.

Вони ні слівцем не згадають тебе, свого єдиного, справжнього, щирого, неприкрашеного філософа — філософа Майбороду.

КІНЕЦЬ


Твір подається за першодруком:

Йогансен М.

1 2 3 4 5