А втім що таке уся країна? Провінціяли!".
І він, парижанин, з особливою насолодою читає, як чухрають ліонця м-сье Камюса, що пропонував завести в бібліотеках моральну цензуру при купівлі книжок. Головний аргумент проти м-сье Камюса той, що він, м-сье Камюс, живе… в Ліоні і значить є явний провінціял. Бо, як сказав десь м-сье Альбер Тібоде*: "Париж є столиця Франції, але Ліон є столиця провінції".
Тим то м-сье Камюс і розводить усякі погляди і теорії. А от парижанин Едман Гондіне* сказав: "Я ніколи не висловлюю ніяких поглядів ні на кого й ні на що: я вважаю що це недоцільно". І щоб остаточно добити нахабного провінціяла, автор замітки цитує: Альбера Тібоде, Анрі де Реньє, Еміля Золя, Франсіска Сарсея, Ґонкура, Поля Ґарсіна,* наводить факти з їхньої біографії і таким чином у двадцятьох рядках зводить провінцію нанівець.
Утішившися своїм паризьким авторитетом, шановний буржуа переходить до пакту Келлога ("Temps" від кінця серпня) і знову дізнається про все з цитат. Цитується Штреземан, берлінський власний кореспондент, "Ізвестія", власний лондонський кореспондент, професор юрист з Єйльського університету в Америці, і заперечення професорові юристові з боку містера Гарфілда, президента Вільямзтаунзького інституту і професора Фея з Торонто в Канаді.
Цитати цілком переконують шановного буржуа; він уже не помічає, що й тут наприкінці виткнувся з мішка американський дядя. І от він пропускає колоніяльну анкету "через Африку" і передчуваючи цікавіші матеріяли перегортає сторінку. Але й тут він обминає хорватів, що влаштували якусь нецікаву інтерпарламентарну конференцію – південнослав'янську відповідь на італійську ноту, маніфест м-сье Венізелоса, заведення в Туреччині латинської азбуки (що він трактує як перемогу французької культури), голод в Анатолії, спиняється на секунду на заголовкові "Empire Britannique"*, почуваючи, що "англічанка строїть капості", лякається з підзаголовку "Le sous-marin "L 55"*", але прочитавши, що тут ходить об похованні моряків, затоплених у Фінляндській Затоці, заспокоюється і минає далі.
Він обминає війну залізничих рейок проти автомобільних шосе в Англії, зацікавлюється підзаголовком "L'attentat de Liege"*, але дізнавшись, що про самий замах нема ні слова, а є тільки дипломатичні висновки, минає становище державної скарбниці в Італії, міжпарламентську спілку в Німеччині, допомогу безробітним тамож, стосунки між Польщею і Радянським Союзом, конгрес "молодих комуністів" тоб-то комсомолу в Москві, президентські вибори в Сполучених Штатах і знову його увагу приковує підзаголовок.
"L'assassinat du general Obregon"*, де сповіщається про нові арешти в цій справі, про те, що попереду мусила вбити Обреґона* Марія Манцано, встромивши в нього отруєну шпильку, але злякалась і одмовилась з'явитися на баль, що далі змовці на чолі з Марією Консзепсзіон лагодилися зірвати залізничий міст під потягом Обреґона, і нарешті убити його було доручено Торалеві.
І от після цього він переходить до відділу останніх новин з закордону, де, як він знає, його почастують убивствами і самогубствами.
Як же це так трапилось, що вельмишановний буржуа нічого не читає в газеті, а жде поки почнуться убивства і самогубства? Для чого ж він узявся читати таку газету?
Справа в тім, що вельмишановний буржуа сам служить в якомусь департаменті і читає "Temps" екс офіціо*. Для душі і для розуму він читатиме "Petit Parisien"* чи иншу яку бульварну газету, де убивства розповідаються в усіх подробицях і де плітки, поговори і скандали подаються розцвічені яскравими фарбами і розкішно ілюстрованими фотографіями.
Але й офіціоз не може не зважати на погляди свого читача, і тому в відділі закордонних новин додержується такої методи.
1. "Daily Express" друкуватиметься одночасно в Глазго, Лондоні і Менчестері...
2. В околицях Лондону утопилась француженка м-ль Марі Топі. Причина — злиденне матеріяльне становище.
3. Палата ухвалила проект...
4. Молода 19-тилітня дівчина кинулася учора ввечорі з вікна готелю в Гановері, з височини 60 метрів.
5. Заарештовано директора однієї фірми в зв'язку з справою Стінеса...
6. На вулиці в Горізії, убивця-грабіжник забив на вулиці президента асоціяції інвалідів, що не уступив йому дороги. Сам грабіжник загинув від того, що жандарська куля викликала вибух у нітрогліцериновому патроні, який був у грабіжниковій кишені,
7. Муніципалітет Мадриду встановляє таксу на фрукти і городину...
8. Потяг налетів на автомобіль. Шофера вбито, сина його, тяжко пораненого, одвезено в шпиталь.
І т.д. — Все-таки варт подекуди проглядати і "Temps" —постановляє вельмишановний буржуа, і обминає відділ "Revue de la Presse"*, складений з самих майже цитат.
Так він складається скрізь, бо таке його завдання, але читаючи "Temps" він ані трохи не виділяється спосеред інших відділів, до того вся газета нашпікована цитатами.
Ущерть нашпікована цитатами і єдина цікава стаття в газеті "Вісімнадцяте століття і ми" Едмона Жалу. Поки високошановний буржуа читає "Feuilleton du Temps" (а це не є наш "фейлетон", а є продовження якогось роману, що друкується в газеті що-дня. Роман цей "адаптований" теж з англійської мови і герої його Джек Сінґлтон, Саузсвел, Тресі, Чарлз, Боббі і т. д.), поки наш вельмиповажний буржуа розважається і англізується, ми глянем на статтю "Вісімнадцяте століття і ми".
Стаття ця про "ідеали людства" на протязі різних віків. У тринадцятім столітті, мовляв, ідеалом людини був лицар (chevalier), у вісімнадцятім світська людина (du monde), а тепер виробляється ідеал атлета, що законився в англосаксонців (а перші два ідеали людству подарували французи).
Цікаво, що автор не може тут обійти Радянського Союзу. Щоб здихатись його, він цитує Достоєвського і вигадує каламбур зі словом "tenir"*, який я не можу навести з цензурних міркувань.
Одкаламбуривши таким чином Радянську Соціялістичну Спілку і заодно також і ідеал свободи, автор виймає з кишені того самого американського дядю, на цей раз в атлетичній його ипостасі. На цім і закінчується стаття.
Тим часом вельмишановний уже прочитав "Feuilleton du Temps" і вкупі з нами у "Новинах Дня" налітає на ще одну ипостась американського дяді. Американський дядя лагодиться збудувати в Парижі на розі майдану Згоди готель для себе. Паризький муніципалітет — "не забуваючи, зовсім навпаки! про елегантність і корисність для себе цього жесту!" несміливо цікавиться, чи не спитають у його дозволу, бо він "цим не може не цікавитись".
Вельмишановний читає довгу статтю на тему, чи слід усім вільно продавати зброю, чи треба завести на американський манір поліційні посвідки. Коли механик убив з револьвера шефа Паризького Пароплавства, суд вимагав таких заходів. Але автор статті додержується погляду ліберального і вельмишановний з ним цілком погоджується.
Нам цікавіше поглянути на розправу про слово "націоналізм". Відома річ, французи користувалися завше словом патріотизм. Патріотами називали себе революціонери під час Великої Французької Революції, оратор, щоб прикувати до себе увагу схвильованих мас, вигукував слово "зрада!" (trahison), слово "зрада" фігурувало як головний аргумент у судовім процесі Дрейфуса* і в терміні "націоналізм" великої потреби не почувалося.
Розправа, як повелося, складається з цитат. Згадуються Літтре, Прудон, Рішар де Радонвільє, Девіс, Гайнріх Гайне, Наполеон, Рудольф Бекер, Ломонье, Кастелін, Тібо, Моріс Барес, Гастон Мері, Дерулед.
Гайнріх Гайне сказав: "з ненависти до прибічників націоналізму я майже готовий полюбити комуністів".
Французька Академія у Діксіонері дає: "націоналізм – опінії і почуття, що вимагають для себе національні традиції даної країни. Протилежність інтернаціоналізму".
Власної думки автора статті не видко. Видко цитати. Підпис:
А. Шеньє дю Шень.
Вельмишановний перейшов на звістки про шахраїв, злодіїв, шарлатанів і инших, що вкупі називаються "Faits Divers" — Усякі Факти. Посилено нагляд над готелями і тепер легше буде викривати присутність у готелях "не бажаних чужинців". Був суд. Чоловік стріляв у свою жінку і злегка поранив її. Його осуждено на шість місяців і він має заплатити жертві збитки. Збитки вираховано в один франк — тобто в ті самі вісім копійок.
Ми починаємо читати вкупі з вельмишановним. Не зважаючи на всю ріжницю між високошановним, вельмиповажним урядовцем і зовсім невідомим навіть у своїй соціялістичній батьківщині пролетарським письменником, ми обоє, він у своїм волоського горіху кабінеті і я у кімнаті, де є тільки диктові стіни, книжки і рушниця, почуваємо, що стара баба задовго жує резину цитат. Вельмишановний хотів би побільше убивств, я хотів би побільше ідей, але ми обоє одмовляємось далі жувати вкупі з старою мадамою резину старих цитат. Ми перекидаємо останню сторінку і дивимося об'яви.
І от тут на останній сторінці ми бачимо, через віщо стара так добре навчилася жувати резину. Бо на останній сторінці французького офіціозу американський дядя, що ввесь час туманно бовванів крізь замітки і статті і телеграми і цитати, тепер з'явився у ввесь зріст, випростався і поклав ноги на стіл. З'явилася у Франції нова категорія видовищ і слуховищ і зветься вона "Music-halls". Так і надруковано, і слово це ні на йоту не галізовано. Виступають там найбільше негри з американськими псевдонімами.
Є одна тільки автомобільна реклама, і та фірми "Гочкіс". Спортивні клуби взиваються "Auto cars", "Sporting-Clubs" так і далі. В спискові готелів є і французькі назви, але більша половина їх така:
"Ambassador, Baltimore, Brighton, California, Commodore, Majestic. St James d'Albany, Splendid Royal Hotel. Imperial Palace, Carlton Hotel, Palace Majectic, Bristol, ще раз Bristol, Splendid Hotel, знову Majestic, California Palace, Atlantic Hotel, Carlton Park Hotel, знову Carlton Hotel".
У самім тексті об'яв офіціозу Французької Республіки трапляються англіцизми. Назви одежі наполовину англійські, гольф і теніс на кожному кроці, в кінах ідуть американські картини, не завше заховані навіть під французьким перекладом назов Уся сторінка об'яв дзвенить доларом.
А всередині стара мадама пережовує резину старих цитат.