Передусім те, що тебе не пустять навіть глянути на сенат, а не тільки в самий сенат, і тим більше — до Куліджа.
— Бре-е-ше-еш!.. Передусім... Підожди. Біль...
Енді встав і підійшов до хазяїна "Дідусика Каррігана", що стояв біля буфету, нахилившися в наш бік.
— Слухай, ти, — сказав йому Енді. — По Техасько-коров'ячій конституції щелепа твоя повинна бути вертикальною рівнобічно отій бочці пива, а замість того вона в тебе горизонтальна й ображає великого Ісака Ньютона. Дай, я її тобі виправлю.
І Енді виправив щелепу відповідним способом, так що хазяїнові "Дідусика Каррігана" залишилося тільки сплюнути зуби й поклонитися святому Христофору.
— Це за підслухування, — сказав мені Енді, знову сівши.
— Ну, то я тобі сказав, перш за все, що не такі вже зараз часи, як були раніш. Трійця сіла в калошу "Gum-trust Comrany", а Аристотель годиться хіба на каучукові латки до черепу професора теології. Так? А якби Єгова з'явився на землю з своїм єдиним оком,* його б заарештувала бляха № 14 на розі Восьмого авеню за неблагонадійність і притягнення уваги.* Ну, а Сашка Македонського заарештували б, як інтернаціоналіста-терориста, і посадили б на електричний стілець. Так?
— Так!.
— Ну, а тому ніякого чуда або сну сивої кобили з каліфорнійського злучного заводу в мойому бажанні вбачити не можна, бо не такі часи, щоб чомусь дивуватись, і потім, знову повторюю, сивих кобил тепер мало, — більше рябі.
— А знаєш, Енді, хто ти?
— Людина.
— Ти коров'ячий хлопчик з техаських прерій, син чирокеза.*
— І все-таки людина.
— Але на тебе не дивляться, як на людину, а як на твою кобилу, бо ти кров небезпечного сфінкса — темної раси, що колись прокинеться. Це так само вірно, як те, що банк "Морґан і К°" завжди був банком "Морґан і Морґан без К°".
— І все-таки людина! Це так само вірно, як те, що в Товстого Енді, ковбоя з Техасу, є чотири бравнінги, які збивають верхній палець з дулі на 100 сажнів.
— Тьху, рокфеллеровська твоя душа! Я знаю, що ти людина, та поштивий маклер Демб О'Долар тебе за людину не вважає!
— Заткнись, Біль! Там, де Товстий Енді сказав, що він людина, він коровою з ферми вже не буде, бо инакше... 900 атмосфер унутрішнього тиснення і повний кредит обох моїх рук для розстрочки ребер. Заткнись, Біль! — повторив Енді.
— Ну, досить. Але, скажи ж ти мені, як ти доберешся зі своїм кредитом до Куліджа, хоча б для того, щоб плюнути йому в пику й продати мідяні акції?
— Заткнись, Біль! Депутатам хід у сенат не забороняється.
— Я не бачу жодного звязку між кислим депутатом і Товстим Енді з Техасу, що його батько жер людей, як біфстекси, на коров'ячому маслі.
— Заткнись, Біль! Товстий Енді ввійде в сенат депутатом сенату. Це так же вірно, як те, що герцог Бургундський по рівній лінії має своєю прабабунею малпу,* а по діягоналі — пляшку пива тієї ж назви.
—Ти?
— Я.
— Коров'ячий хлопчик із Техасу, син чирокеза?
— Людина.
— Може ти на конституцію маєш надію?
— До морґанівського диявола конституцію! У мене своя є.
— А хто ж тебе депутатом обере?
— А хоча б оце диявольське містечко, де наші кобили зіпсували собі копита й тепер їдять торішній чапараль.*
— Але тут депутата висувають консерватори.
— Тоді моя кобила повертає хвостом до сходу й їде до "Солом'яного Метіса" за п'ять миль звідціля.
— І там теж консерватори!
— Пішов к чортам!
— І там теж консерватори!
— До чортової бабуні, до піраміди Хеопса, до фараона Тупоталахем... тьху... мона, до боббі з Другої авеню, до алігаторів єгипецьких, до масла з дулею, до...
— І там теж консерватори! —добив я Енді.
— Тоді я зістаюся в цьому містечку й провалю їх, як пляшку "Екстра Дрей" у "Дідусика Каррігана"! Розчав мене господь з Бродвей Стріт!!! Розчав мене Ілля пророк блискавкою з електричного акумулятора Едіссона! Побий мене корсетом свята Варвара з Тринадцятого авеню!!! Побий мене золотий з бриліянтами хрест із собору Паризької Богоматері! Побий мене, хто хоче, Біль, коли не провалю всіх консерваторів не тільки в цьому містечку, але й на всіх планетах, — зайшовся прокльонами Енді.
— Як же ти провалиш їх? — запитав я в Енді.
— І фізично, і морально.
— Як саме?
— Там буде видко.
— Але, запам'ятай, Енді, що провалити консерваторів буде трохи тяжче, ніж змусити забалакати Валаамового осла з 128-ї сторінки біблії південно-мексиканського квакера, що його батько був ханжею з ради чотирьох на Солоному озері і, одружившися з тисяча чотирма відьмами Брокену, здох од знесилля на руках Деві О'Хеліхана. Крім того, Енді, коли тебе й виберуть, на що в тебе шансів стільки, скільки у свині, яка попала до свинобійні, на життя, то в сенаті на тебе й не глянуть.
— Глянуть.
— Брешеш, Енді!
— Глянуть, бо я поставлю Куліджеві таку діягнозу, після якої він матиме змогу поміркувати, що, власне, Шопенгавер песимістичніший від Монтеня, а Монтень підходящий філософ для мешканців лазарету. А там недалеко й до дискусій.
— Одначе! — сказав я.
— Котись, бо стрілятиму, — сказав Енді. — Твоє "одначе" може передавити всіх капіталістів світу й одного кабана з половиною, з додатком в одного патера, навчителя недільної школи в понеділок, молодої без молодого й пляшки віски.
— Одначе!
— Заткнись.
— Одн...
Далі я нічого не пам'ятаю. Було вражіння, наче мене придавили Кумберлендські гори або припестила Стіннесова дочка з посагом у мільярд карбованців валютою. Я чув, як у розпуці дзеленькали шибки "Дідусика Каррігана" і жахливо верещали люди, наче йшли на месу до Ватикану. А серед усього цього переді мною, як ві сні, літав Томасом Торквемадою* Товстий Енді, і, стріляючи з своїх бравнингів, устигав у той же час кредитувати всіх вільною рукою, що їй позаздрив би й Джім Хенфорд, чемпіон боксу.
Один з таких кредитів, мабуть, одержав і я. Коли я отямився, в очах застилало туманом з Місісіпі, а в невідомих преріях паслись рябі кобили, ціною в 1.000 доларів з розстрочкою кожна.
Досить добре придивившись, я міг так же ясно бачити свої губи, як шматок голяндського сиру, що зветься місяцем і є головним фактором розвитку кохання.
На лобі в мене гордо красувалася тіяра, якої ніколи не носив і Пій IV.*
Розповідали, коли на другий день побачили мене в "Дідусика Каррігана", що то було вражіння, наче вздріли фараона Тупталех... тьху... мона, коли він їхав у авто Генрі Форда по Бродвей Стріт на біржу.
В усякому разі, я зробив не менше вражіння, ніж зробив би Колумб, коли б учив дикуна пекти на свічці яйця й робити з місіонерів паштети. Тіяра моя зникла тільки за місяць, а рябі кобили, не зважаючи на конституцію, безкарно галопували в преріях цілих два місяці.
Однак, я далеко зайшов...
На другий день після індульгенції Товстого Енді, в таверні "Дідусика Каррігана" мало бути зібрання, на якому треба було обрати депутата до сенату від цього диявольського містечка.
Тобто ніякого обрання й не було, бо депутата, за нашою конституцією, було обрано вже давно самим депутатом і консерваторами, а зібрання було для форсу, щоб потім вибріхуватися, що депутата обрали коров'ячі хлопчики.*
Кандидатуру брав, здається, консерватор Альфред-де-Каналья-і-Скотина чи щось таке не менш кілометрове.
Але я знав ще одну кандидатуру, якої ніхто не знав, бо цей кандидат мав ще її виставляти. О 12-ій годині всі були в зборі у "Дідусика Каррігана". Сюди ж явилися іржаві боббі, витягнуті з льохів разом з віски, і наскрізь зрешетені кулями ковбоїв. Це — на випадок овацій Альфреду-де-Каналья-і-Скотина.
На здоровий стіл, що стояв замість трибуни, злізла невідомо ким — спиритичними медіюмами чи ангелами — обрана президія з мера містечка й инших робітників від коханок, жеребців і перин.
Перше слово взяв голова президії з доповіддю про міжнародню політику. Він почав з Каїна й Авеля, а закінчив Лігою Націй та своєю бабусею "Предсідательшою товариства сприяння тваринам".
Я, одначе, не добачав звязку в тому, щоб через те, що бабуся його була "Предсідательшою тварин", він головував-би у президії. І було дивно, чому саме громада не взяла його під свій захист.
Залунали гучні оплески ногами, а Товстий Енді став салютувати бравнінгами в шибки "Дідусика Каррігана". Іржаві боббі ще більше зімкнулися навкруги столу, утворивши бутерброд, і витягли не менш іржаві пістолети, яких, мабуть, уживав ще Колумб на Кубі.
Голова продовжував.
Він з'ясував ріжницю між Куліджем і якимись метеликами, яких я ніколи не бачив в зоології і яких голова назвав — одного "Маком на льоді", а другого — якось Пістолетом без Пістона, чи Лафоллетом з пістонами без пістолета, чи Пістолетом з пістонами із Лафоллета чи, нарешті, пістолетом із Лафоллета і з пістоном, закладеним десь у конкретному місці. Це вже не розберусь. З останнього імени можна було утворити стільки комбінацій, скільки ніколи не бачив учитель недільної школи в дієсловах своєї граматики й аптекар у ліках...
Нарешті, голова закінчив свій реквієм через тоненьке "мі" головної партитури сикстинської капели:
— Тільки консерватори завжди обороняли інтереси робітників, і ви повинні підтримати нас. Кулідж — консерватор, і нам треба вдержати його й надалі президентом Америки.
Жахливий душегубський баритон головного тамтаму жерців Віцлі-пукці прорвав слова голови. Товстий Енді сказав:
— Так, так... ми повинні втримати Куліджеву голову президентською головою, настромивши її на шпиль тієї стайні, де ніколи не стояла моя кобила і що зветься сенатом. А консерваторів ми повинні обороняти від різних інфузорій шляхом вбризкування вакцини п'яти пальців, за методою Джіммі Хенфорда...
Пролунав дзвінок голови, а один з боббіків шкандибнув у натовп, але скоро вилетів звідти із щелепою на телефоні й упав біля столу.
— ...А для того, щоб утримати Куліджа президентом, ми повинні обрати депутатами в сенат консерваторів. Кандидатуру виставляє Альфред-де-Саньян-Естебані-і-Альварец, — закінчив голова, і один із членів президії з носом Мефістофеля з поганої постановки опери "Фауст" — встав і вклонився так, наче з'їв самого себе.
Це й був Альфред-де-Каналья-і-Скотина, І далі стояло щось невиразне, як капюшон бенедиктинця після випробовання наслідків першого збору винограду.
Половина бутерброду з боббі поцілувала стелю "Дідусика Каррігана", а на столі опинився Товстий Енді.
Він засунув руки в кешені, розставив ноги і гримнув:
— Кандидатуру виставляє Товстий Енді...