Але згодом, коли вони вже поверталися полем додому, спитав у батька:
— Тату, а як зробити так, щоби люди бачили те, що бачу я? Як донести це до них?
— Наприклад, можна знімати кіно, — відповів батько.
І Стіві вирішив знімати кіно.
СТІВІ ТА ЧАРІВНА КІНОКАМЕРА
Але знімати кіно без камери було неможливо! Стіві навигадував безліч цікавенних історій (у кіно вони
називаються сюжетами), намалював багато героїв для майбутніх фільмів і відібрав найкращі зі своїх іграшок, щоб зробити з них декорації... та без камери його ідеї могли існувати тільки в голові та на папері. А кінокамера коштувала досить дорого — Стіві дізнався про це, коли відвідав магазин, де їх продавали. У нього, школяра, грошей зовсім не було, а батько на його прохання відповів, що зараз не може дозволити собі такий коштовний подарунок. "Почекай трохи, Стіве, — сказав він. Як тільки в мене владнаються справи на роботі, ми щось придумаємо".
Та Стіві було несила чекати. Вже давно він не пропускав жодного нового фільму, що їх завозили до тутешнього кінотеатру. Сидячи в темному залі та захоплено спостерігаючи за перипетіями кінострічок, у яких Землю захоплювали марсіани, відважні командири вели своїх не менш хоробрих вояків у бій, а величезна горила Кінґ Конґ лізла на Нью-Йоркський хмарочос, він уявляв, як зніматиме своє власне кіно — ще більш видовищне, ще більш цікаве. А потім, як пощастить, його фільми так само будуть показувати в кінотеатрах, і батьки ходитимуть на них разом із дітьми. Хіба ж може бути щось краще?
Стіві вирішив, що потрібно заробити на камеру самотужки.
Здавалося б, де звичайний школяр може заробити гроші? Але, маючи мрію, хлопчик досить швидко знайшов вихід. Першу роботу йому дали сусіди, які жили в будинку навпроти, — сусіди, яких він раніше терпіти не міг і деколи навіть вимазував їх шибки горіховим маслом. Вони, чесно кажучи, теж недолюблювали бешкетника, але коли той запропонував пофарбувати їхній паркан, не відмовилися. Так Стіві почав працювати. Скоро він уже фарбував паркани для всього містечка. Потім — розвозив газети на своєму велосипеді та виконував інші нескладні доручення, а отримані гроші складав у персональну скарбничку — велику залізну коробку з-під кіноплівки, яку випросив у механіка в кінотеатрі...
Та омріяна подія сталася набагато раніше, ніж Стіві назбирав необхідну суму. Зовсім непомітно наблизився його черговий день народження, і тато Арнольд на це свято подарував йому... здогадалися? Саме так — маленьку кінокамеру! А також котушку плівки до неї. Тато з мамою презентували цей дивовижний пристрій хлопчику, який від щастя аж утратив дар мови.
— Вітаємо, синку, — сказав батько — Вона твоя. А ті гроші, що ти назбирав, краще залиш на своє кіно. Сподіваюся, ми з мамою будемо першими запрошеними на прем'єри твоїх фільмів?
Тепер Стіві нарешті міг знімати! Дуже швидко, за кілька днів, він вивчив, як працює камера, і почав робити перші спроби. Не все виходило одразу, та хлопчик продовжував натхненно експериментувати і не здавався. Поступово з'являлася майстерність. Наприклад, Стіві дійшов висновку, що лише сонячного світла часто буває замало для якісної зйомки і кадри виходять дуже темними. Тому він придбав кілька найпотужніших лампочок, і тепер його знімальний майданчик завжди був освітлений, як у справжнього режисера. Також він сам малював титри — написи з назвою фільму та іменами акторів. Сам придумував трюки за участю своїх іграшок. Одного разу Стіві зняв аварію власного іграшкового потягу. Щоб вийшло цікавіше, він зробив кілька дублів і зняв її з різних місць, а потім з того, що вийшло, відібрав найкращі кадри, змонтував, і в результаті на екрані іграшкова аварія була як справжня катастрофа швидкісного експресу! Батьки не могли повірити, що цей коротенький фільм було знято на підлозі синової кімнати...
Поступово кінотвори Стіві ставали все більш видовищними. Для наступного фільму про війну юний режисер потребував великої масовки, тому на зйомки він запросив майже сімдесят дітлахів зі своєї школи. Баталії вийшли справді грандіозними! На прем'єрному перегляді стрічки була присутня половина школи. І як тільки на екрані з'явилося дитяче військо, глядачі вибухнули радісним свистом та оплесками! Всі аплодували режисеру. Саме тоді Стіві остаточно вирішив, що своє життя він присвятить кіно...
Та найбільше він радів тому, що тепер його батьки нарешті знаходили час для його історій. Майже щотижня все сімейство — тато Альберт, мама Леа і три сестрички — сідали у великій вітальні, що правила за справжній кінозал, Стіві вмикав проектора, і...
На білому простирадлі екрану літаючі тарілки зависали над містами, військові літаки сходилися в небі у феєричних двобоях, автомобілі мчали навипередки задля перемоги у Всесвітніх Перегонах, а велетенський динозавр переслідував шукачів скарбів у диких джунглях. Кожен фільм глядачі додивлялися до кінця, а часом навіть вимагали повторення. Кінокамера виявилася справді чарівною — і батько, і мама, не кажучи вже про сестер, просто не могли відірвати поглядів від екрану! І доки вони були глядачами, всі вірили в ту казку, яку Стіві розповідав їм за допомогою плівки, світла і білого простирадла.
Йому вдалося.
A ДАЛІ...
...Далі хлопчик ріс, а разом із ним зростали і його твори. Стіві ніколи не зупинявся на досягнутому. Кіно стало для нього всім — розвагою, хобі, роботою, відпочинком... самим життям.
А ще за допомогою фільмів Стіві зміг позбутися своїх дитячих страхів. Адже кожна дитина чогось боїться — темряви, павуків, злих чаклунів із казок... ось і Стіві боявся. Дуже давно, коли ще був зовсім маленьким, він злякався клоуна, якого помітив на одному святі. В усіх оточуючих той клоун викликав лише радісний сміх, проте Стіві чомусь відчув жах, побачивши його намальовану усмішку та яскраве волосся... і з тих пір клоуни завжди наганяли на нього страх, навіть коли він підріс і пішов до школи. Сестрички глузували з нього, проте хлопчик нічого не міг з цим удіяти.
А ще Стіві лякався дерева, яке росло в нього за вікном, — велетенського гіллястого дуба, що був навіть більшим за їхній будинок. Особливо страшно було під час грози, коли гримів грім, блимала блискавка, і гілки цього дуба хиталися, стукаючи в шибку, неначе вузлуваті руки якогось гіганта...
Та врешті-решт Стіві набридло боятися. І він вирішив зняти свої страхи у кіно! Хлопець поліз по драбині на горище і знайшов там велику ляльку-клоуна, яку ще кілька років тому заховали там тато з мамою, зрозумівши, що Стіві її боїться. Лялька й досі здавалася йому страшненькою, проте Стіві не збирався відступати. Щоб побороти своє боягузтво, треба переступити через нього, опанувати його! А кому ж іще бути головним, як не режисеру?
І Стіві зробив клоуна та дерево героями одного зі своїх фільмів. А коли зйомки скінчилися, він зрозумів, що зовсім їх не боїться. Ані крапельки! Адже це просто лялька і просто дерево за вікном, от і все. Виявилося, що мистецтво кіно, як і будь-яка справа, в яку ти вкладаєш серце, душу і все своє натхнення, вміє лікувати — інколи навіть краще за справжнього лікаря! Тому, друже, якщо ти теж чогось боїшся — згадуй у такі моменти про те, як вчинив цей малий режисер. Потрібно тільки взяти гору над своїми страхами, і тоді ти побачиш, що насправді боятися нічого.
Дуже скоро Стіві став знаменитим, і не тільки у своєму містечку. Його фільми потрапляли на кінофестивалі, займали почесні місця та отримували призи, їх помічали інші режисери — дорослі й досвічені. Вони не могли повірити, що цей хлопець ніколи не вчився знімати кіно у спеціальних школах, а всього досяг самотужки. І зрештою його запросили до Голлівуду, до справжньої столиці американського кіно, працювати на одній із найбільших кіностудій. Він був там наймолодшим з режисерів, і спершу ніхто з працівників не вірив, що цей юнак також знімає кіно...
Але це зовсім не кінець історії — це її початок. Адже хлопчик Стіві, якого тепер усі з повагою називають містером Стівеном, дотримав свою головну обіцянку. Ставши дорослим, він насправді лишився дитиною і дивиться навколо широко відкритими очима хлопчика. Тому містер Стівен досі бачить казку навколо себе, казку, якою пронизано увесь наш безмежний світ, і варто лише уважніше придивитися, щоб побачити її довкола себе. Він допомагає нам у цьому, адже досі працює добрим чарівником на Фабриці Мрій, знімає свої чудові, казкові фільми, і кожен охочий може дивитися їх стільки, скільки забажає.
А ти, друже? Ти хочеш на власні очі побачити іншопланетянчика, якого хлопчик зустрів того надзвичайного дня у лісі? Стіві присвятив своєму космічному другові цілий фільм, і ти можеш попросити своїх батьків купити його тобі, щоб самому познайомитися з пригодами кумедного зоряного прибульця. А ще — ти маєш шанс зустрітися з Пітером Пеном, який так само, як і наш друг-режисер, подорослішав, але зберіг дитинство всередині себе. Або ж із сміливими дослідниками на острові справжніх живих динозаврів. Чи з відчайдухою-археологом, який, попри смертельну небезпеку, шукає і знаходить омріяні скарби древніх цивілізацій. Усі ці історії Стіві зняв саме для тебе, а також для твоїх мами й тата, які, напевно, досі пам'ятають власне дитинство... але якщо трохи й призабули, то обов'язково згадають! Адже кіно — це справжня магія. Воно не втрачає своєї сили з роками, а несе її крізь час, щоб діти, батьки й дідусі з бабусями могли разом зануритися в цей чарівний світ, де можливо все...
Історія людини в історії людства
[i]Стівен Спілберґ — відомий американський режисер.
Народився 18 грудня 1946 року в місті Цинцинаті в родині інженера та піаністки, мав також трьох старших сестер — Ен, Ненсі та С'ю.
Вирішив стати режисером ще в ранньому дитинстві. Першу свою кінокамеру марки "Белл" отримав у подарунок на день народження ¡за власний кошт зняв більше десятка короткометражок. На плівку заробляв, працюючи малярем. Зрештою, його двадцяти— двохвилинний фільм "Емблін" був помічений Голлівудом, після чого сам глава кінокомпанії"Юніверсал" запропонував молодому Стівену контракт на сім років.
Кінокар'єра Спілберґа розпочалася з фільму "Дуель", що був знятий для телебачення, але після схвальних відгуків вийшов у широкий прокат.