Подорожній тим часом присів на камінь перепочити.
— Дякую, хлопче, — він прийняв із рук Омара кухоль і зробив кілька великих ковтків. — Скажи-но мені, а про що це ти так глибоко замислився, сидячи тут? Чому не розважаєшся з однолітками?
— Ніколи мені розважатися, — відмахнувся Омар.— А думав я про запитання, які б поставив Богу, якби зустрів Його. Та тільки навряд чи це станеться... Він десь там, нагорі, а я тут...
— Он як, — щиро здивувався старець. — Ну чому ж "навряд". Якщо це так для тебе важливо, то можеш переказати свої питання мені, а я потім передам Йому, як зустріну.
— Ви зустрінете Бога? — тепер уже прийшла черга Омара дивуватися. Подорожній знизав плечима.
— Цілком можливо. А, може, на деякі запитання і сам зможу тобі відповісти. Кажи, що тебе бентежить?
І Омар тут-таки засипав старого такою кількістю запитань, що той аж рота відкрив від здивування.
"У чому сенс людського життя?"
"Чому часто буває так, що погані люди живуть у багатстві, а хороші — в злиднях?"
"Чому великий мудрець живе не довше за невігласа?"
"Чому існує смерть, якщо священні книги кажуть, що людина досконала?"
"Чому Бог не подарує всім безсмертя?"
"Чому..."
Побачивши, що старець сміється, Омар увірвав свій потік запитань, і здивувався — хіба він сказав щось потішне?
— Оце так хлопчик! — похитав головою подорожній. — Впевнений, що тепер Аллаху буде над чим подумати! А ти подумай ось над чим: хіба життя дається людині не для того, щоби вона могла сама знайти відповіді на всі ці питання? Ти ще зовсім маленький, хоча й не по роках розумний. Але зрозумій — не можна знати все на світі у десять років. У тебе ще все попереду, тож живи, здобувай знання... та донось їх до інших. Бо, як кажуть люди, — "яка користь від світильника, якщо він накритий горщиком?" Саме той, хто щедро ділиться мудрістю з людьми, є справжнім мудрецем, і в цьому його призначення. Тож використовуй свій розум задля людей. А Бог дасть відповіді на твої питання, якщо до того часу ти не знайдеш їх сам. Хай тобі щастить, Омаре.
Подорожній звівся на ноги і неквапливо рушив собі геть, а хлопчик лишився сидіти й розмірковувати над словами цієї дивної людини. І зрозумів, що старий каже правду. Він ще маленький, щоби дізнатися про все одразу. "Отже, буду рости, старанно вчитися і стану мудрішим за придворних філософів самого шаха! — вирішив він. — Тоді й прийдуть жадані відповіді..."
І тут Омара як громом ударило — а звідки це старий мандрівник дізнався його ім'я? Адже хлопчик його не називав! Хайям озирнувся, але нікого не побачив — вулиця була порожньою. Подорожній зник, неначе його й не було.
Та порада, яку він дав маленькому Хайяму, закарбувалась у його пам'яті...
ШКІЛЬНІ РОКИ ХАЙЯМА
Через два роки після зустрічі з таємничим старцем Омар став учнем Нішапурського медресе — мусульманської середньої школи. Усвідомлюючи цінність життя, він вирішив навчитися лікувати людей, як великий Авіценна, щоб допомагати нужденним. Тому, окрім математики, астрономії та філософії, він почав вивчати також і медицину. Дуже скоро за успішністю Хайям обійшов інших учнів, а наставники в один голос казали, що він обов'язково стане видатним ученим.
Омар раніше за інших опанував усю шкільну програму, а тому з учня швидко перетворився на мустамлі — помічника вчителів. А у вільний час складав вірші — рубаї, у яких виливав свої глибокі почуття до світу. Тепер поезія виходила в нього набагато краще, ніж у дитинстві, бо науку віршування також викладали у Нішапурському медресе.
Із бузкової хмари на зелень рівнин
Цілий день снігом сиплеться білий жасмин.
Наливаю подібну до лілії чашу
Чистим полум'ям ружі — найкращим із вин...
Чи варто казати, що Омар Хайям блискуче завершив навчання і отримав відзнаку за старанність? Чутки про молодого філософа, який може позмагатися з найкращими сучасними мислителями, швидко облетіла невелике містечко. Юному випускнику пророчили долю видатного вченого, та Хайям ще й сам не вирішив, ким саме він збирається стати — лікарем, астрономом, філософом, математиком чи поетом... а, може, усіма одночасно? Згодом Омар почав писати свої перші наукові книги, зустрічався з іншими, більш досвідченими науковцями і разом із ними проводив дослідження, та раптом...
У Нішапурі спалахнула епідемія невідомої хвороби, і забрала спочатку батька Омара Хайяма, а потім і його матір. Для юнака це було страшним ударом. Навіть його лікарські здібності не допомогли перемогти недугу рідних людей... Як же йому бути лікарем та зцілювати інших, якщо він не зміг врятувати власних маму й тата?
Омар був єдиною дитиною в сім'ї Хайямів, і тепер залишився сам-самісінький, а жити самому в батьківському будинку було важко й боляче. Тому хлопець зважився і прийняв тяжке, однак важливе рішення — продав будинок та батькову майстерню з виготовлення наметів, а сам поїхав із Нішапуру, подалі від спогадів.
Хайям вирушив у величне місто Самарканд.
СПІВЕЦЬ ЛЮБОВІ ТА ЖИТТЯ
Відтоді й почалися його подорожі світами — тепер він ніде не затримувався надовго.
Прибувши в Самарканд, він вирішив продовжити навчання і влаштувався учнем в один із місцевих медресе, але після кількох виступів перед викладачами так вразив їх своєю обізнаністю, що сам став учителем. Як і радив йому той таємничий старець, віднині Хайям ніс свої знання іншим людям.
Провівши у Самарканді чотири роки, він вирушив далі, в Бухару, де працював у книгосховищі. Це місто стало його домівкою ще на кілька років. Тут Омар написав низку великих книг із математики, а також у співавторстві з іншими вченими розробив сонячний календар.
Слава про величезну мудрість Омара Хайяма з Нішапуру завжди летіла попереду нього. Хоч куди приходив Хайям, скрізь він був жаданим гостем. Омар ніс світло знань по всьому Сходу і ділився ним з усіма охочими. Колишній залюблений у життя хлопчик перетворився на вченого мужа й одного з видатних просвітителів свого часу...
Нарешті, Омара запросили до двору султана Малік— шаха, де він став духовним наставником владики. Хайямів досвід та глибокі пізнання в науках так вразили правителя, що той призначив його керівником придворної обсерваторії, однієї з найбільших на ті часи. Тут Омар досхочу вивчав зірки та планети, писав книги з астрономії, проводив наукові досліди та заглиблювався у філософські роздуми. І, звісно, складав прекрасні вірші — рубаї...
Але ніщо не вічне. Старий султан помер, і Омару довелося знову вирушати в мандрівку незвіданими землями. І в часи радощів та смутку, злигоднів та гараздів любов до життя невідступно супроводжувала його. І він ділився нею з людьми так само, як ділився своїм розумом. Удари долі не зламали його життєлюбства й оптимізму. "Приймайте життя таким, яке воно є", — повчав він. "Цінуйте його, бо іншого не маєте. Цінуйте й любіть, бо життя і любов — це найпрекрасніше, що є у Всесвіті..."
Своєю великою мудрістю Омар Хайям, філософ, поет й романтик зі Сходу, й досі наснажує нас через свої надзвичайно проникливі вірші:
Серед інших речей споконвічна — любов,
В пісні юності першим є слово — любов.
Необізнаний в світі любові, біда ко,
Знай, основа всього існування-любов...
Історія людини в історії людства
Омар Хайям — видатний персидський поет, вчений-астроном, астролог, фізик, математик, філософ.
Народився майже тисячу років тому, 18 травня 1048 року в місті Нішапур, Іран. Від народження мав прекрасну пам'ять та потяг до навчання-у вісім років дослівно знав Коран. Отримав прекрасну освіту і кваліфікацію лікаря, але не став зупинятися на досягнутому. Хайям глибоко вивчав математику, астрономію. Разом із кількома іншими вченими розробив календар, точніший за Григоріанський. Був духовним наставником самого Султана Малік-шаха, але після його смерті вирушив блукати по світу.
В наші дні Омара Хайяма знають передусім завдяки його чотиривіршам-рубаям, сповненим філософської глибини та влучного гумору, у яких оспівувалися радощі життя та ставилися одвічні питання про сенс буття. Твори його не втратили своєї актуальності навіть зараз, через тисячоліття. І нині, за рішенням ЮНЕСКО, кожного року, у травні, відзначається день пам'яті Омара Хайяма...