Ти розумієш весь жах, все безглуздя цього? Це ж божевілля! Так, так — повне божевілля! Це взагалі... а зокрема: скільки наших кращих людей, скільки національно свідомих борців загинуло й гине по тюрмах, на засланні, в Сибіру, на Соловках! І за що? Тільки за те, що хотіли скинути ярмо неволі, стати вільними, тільки за те, що були українцями і свідомо хотіли добра і волі своєму народові, своїй батьківщині.
Ш у м и ц ь к и й. Стара, брехлива, контрреволюційна пісня, наспівана буржуазними грамофонами різних дурисвітів: попів, експлуататорів, поміщиків і фабрикантів, що хотіли врятувати своє злочинне життя перед судом революційного пролетаріату. Так, так, Борисику! Коли хтось сидить в тюрмі чи на засланні, то, будь певний, не дурно, а за провину, за злочин: одні за саботаж, другі — за спротив розпорядженням революційної влади, треті — за шовінізм, русотяпство, петлюрівщину, білогвардійщину...
Б о р и с (показуючи газету). Це білогвардійці?
Ш у м и ц ь к и й. Жовтоблакитники! Всі вони, я знаю, жовтоблакитники! Всі до одного! Вони не розуміють, що інтереси часу, інтереси світового пролетаріату вимагають, щоб в цю переходову добу всі радянські республіки і для оборони, і для наступу на старий світ були тимчасово в найтіснішому союзові... Це ж, Борисе, не назавжди! Після рішучої, остаточної перемоги пролетаріату над ворогом кожна радянська республіка може зажити своїм самостійним, суверенним, ні від кого не залежним життям або стати федеральною чи автономною частиною великого всесвітнього союзу всіх трудящих. Це ж, Борисе, абетка, яку там всі діти знають...
Б о р и с. "Фантастичні думи, фантастичні мрії..."
Ш у м и ц ь к и й. Бачу, що ти й досі ще не доріс до того, щоб розуміти навіть ці прості аксіоми. Прочитай Маркса, Енгельса, Леніна, та не так — п'яте через десяте, а від А до Z. Постарайся зрозуміти їх, і тоді буде тобі все ясне. І ти побачиш, куди залізною ходою прямує світ, якого ніхто і ніщо не спинить.
Б о р и с. Читав уже, читав. Може, не від А до Z, але досить для того, щоб зрозуміти, що теорія — одно, а життя — друге. Оглянься, подивись навкруги! У боротьбі ідей на чиєму боці намічається перемога? Скрізь безробіття, десятки, сотки тисяч, мільйони без праці, без хліба...
Ш у м и ц ь к и й. Ну, ну, ну, і що ж?
Б о р и с. А комунізм ні в Європі, ні в Америці не стає на ноги, хоч його скрізь, по цілому світі, і підтримує Третій Інтернаціонал кривавими грішми ограбованих... Кого ж? ...селян, робітників, інтелігенції. Він, твій комунізм, де не глянь, хитається й падає... Хитається і впаде колись він і в країні Леніна.
Ш у м и ц ь к и й. Новоявлений "пророк"! Де це ти вичитав? У католицьких "Дзвонах", "Розбудові нації"? Голови своєї не маєте, щоб самостійно подумати.
Б о р и с. А ти свою маєш? Згадай... перед 15-20 роками...
Ш у м и ц ь к и й. Як ти смієш?
Б о р и с. Вибач, татку!
Ш у м и ц ь к и й. Ну, то-то...
Б о р и с. Там, у твоїй "Обітованій землі", син доносить на рідного батька, що сховав на чорний день своєї родини, для його ж, донощика, два кіла зерна чи борошна, і посилає його за цей "злочин" на Сибір, на Соловки, на шибеницю. І цей ганебний син, цей виродок ще дістає нагороду від комуністичного уряду за свій вчинок, а тут ти вважаєш за образу, коли син хоче щиро сказати, що його батько тенденційно, під впливом агітації, пропаганди, демагогії дивиться крізь рожеві окуляри на те, що робиться там, власне за межами нашої обсервації... І ти ж не бачиш, що тільки віриш і віриш, сліпо, на слово.
Ш у м и ц ь к и й. Зрячий найшовся! Очей мало, треба мати ще й розум...
Б о р и с (рішуче) Не будем сваритися! Не будем більш говорити на дражливі теми. Інакше, татку, я піду від тебе кудись в світи, і ти більше мене ніколи, ніколи не побачиш. Я говорю, татку, цілком поважно.
Ш у м и ц ь к и й (підходить до нього). Будь розважливий!.. Що ти говориш? Опам'ятайся! Це ж дискусія! Кожний думає по-своєму і кожний може помилятися. Ти ще молодий, ще маєш час подумати і передумати. Ще маєш час і змогу ознайомитися глибше з літературою, з газетами і журналами, які вже стали надходити до редакції. Я не насилую твоїх думок, твоєї волі і переконань.
Б о р и с. Але, татку, я не можу, не витримаю...
Ш у м и ц ь к и й. Пам'ятай, що ти, крім мене, маєш брата, сестру і матір... Що б з нею сталось, якби ти щось зробив такого? Вона б виплакала очі. А брат, а сестра? Як би це відбилось на них... Добре! Не будемо говорити більше на дражливі теми. Пройде рік, два, і ти зрозумієш, чому твій батько на схилі літ, але молодою живою душею відчув, що правда і майбутнє не тут, на Заході, а там, на Сході, звідки завжди сходило і сходить сонце.
Б о р и с. Бідний татку! Бідний татку! Як мені тебе шкода! (Рішуче). Але татку! Ти розумієш, що ти робиш? Ти розумієш, що ти зробив! Ти розриваєш з цілим суспільством. Не тільки з товаришами, приятелями, знайомими, а з цілим народом!
Ш у м и ц ь к и й. Галичина — це лише частина нашого великого народу, лише маленька галузь нашої нації...
Б о р и с. Ти наче хочеш, щоб тут всі тебе зненавиділи, щоб твоє ім'я стало проклятим на всю землю, щоб нас відцурались всі, всі, кого ми знаємо, хто нас любить, кого ми любимо. Ти викидаєш нас, цілу родину, на самітний, пустельний острів серед тобою ж розбурханого моря.
Ш у м и ц ь к и й. Так, але припливе корабель з блакитними вітрилами і забере всіх нас з пустельного острова в землю обітовану, де загояться всі рани.
Б о р и с. ...Мамусі шкода. Чи найде вона там землю обітовану? і бальзам на рани?! Чи знайде вона там тих, що замінять і близьких, і друзів, і рідну землю? Батьку! Що ти робиш? Що ти зробив, батьку?!
Ш у м и ц ь к и й (кидається до сина, хапає його за руки). Борисе! Ти хворий! У тебе гарячка!
Ш у м и ц ь к а (входячи). Знову крики! Знову те саме! Що сталося? Знову ті самі сварки і суперечки! До чого вони доведуть?!
Ш у м и ц ь к и й. Упертий, як...
Ш у м и ц ь к а (рішуче). Покинь! Ти сам кажеш, що кожний може мати свої переконання.
Ш у м и ц ь к и й. Так! Але які? Фашистські? Ах, лишіть.
Дзвінок.
Ш у м и ц ь к а. Хто це може бути? (Відчиняє двері).
Входить поліція.
Інспектор. На підставі розпорядження (показує ордер) маю перевести у вас ревізію. Прошу панство залишитись на місцях.
Ш у м и ц ь к и й. Прошу. Скоряюсь насильству.
І н с п е к т о р. Не маємо причини поки що цього робити.
Ш у м и ц ь к и й. Ну, так силі, прошу.
Ш у м и ц ь к а (до Бориса). Перші ластівки...
Б о р и с. Це нічого, це нічого. (До інспектора). Можна, прошу, знати, чого чи кого шукаєте?
І н с п е к т о р. Тільки не вас, прошу пана, бо вже вас бачили й бачимо. Ми добрі старі знайомі.
Б о р и с. На жаль.
І н с п е к т о р. Може, і на жаль!.. (До Шумицького). Прошу відкрити ваше бюрко.
Ш у м и ц ь к и й. Це насильство.
І н с п е к т о р. Жодного насильства не робимо, лише виконуємо наказ. Прошу пана відімкнути бюрко. Виконайте і ви, що маєте, але без зайвих реплік.
Ш у м и ц ь к и й. Я вже сказав, що скоряюсь силі.
І н с п е к т о р (рішуче). Прошу пана відчинити бюрко!
Ш у м и ц ь к и й (кидаючи ключі). Маєте. Прошу.
І н с п е к т о р. Прошу пана. Пан не хоче сам відімкнути?
Німа сцена.
(Бере ключі). Ну, так самі відімкнемо! (Одчиняє бюрко і виймає папери).
II
Вітальня в домі Шумицьких.
Ш у м и ц ь к а дограє на піаніно останні акорди.
О л ь г а перегнула останню сторінку нот.
Ш у м и ц ь к а. Моє миле, моє рідне піаніно... Ти не уявляєш, Олюню, як мені важко розлучатися з ним, з яким я нерозлучно прожила ціле життя. І в щасті, і в горі воно було мені другом, розрадою, втіхою... Невже ж сьогодні я мушу його покинути і, може, вже ніколи не покласти рук на ці клавіші?..
О л ь г а. Не журися, мамусю, не сумуй. Там татко купить тобі краще, модерніше. Воно стане тобі другим таким же вірним товаришем і заступить першого. Подивись, як воно вже постарілось! Чи варто везти його сотки кілометрів, щоб потім поставити його розбитим на горище і, може, вже ніколи на нього не глянути... Ми ж все-таки час від часу, чи на Різдво, чи на Великдень, будемо відвідувати старе гніздо, і тоді, уяви, як приємно тобі буде сісти за нього і почути його старий розбитий, але рідний голос.
Ш у м и ц ь к а. Не знаю, не знаю... але все, що я ось тут бачу навколо, все мені таке дороге, що, кидаючи його, я наче відриваю шматок свого живого серця. Воно неначе сходить кров'ю...
Входить Ш у м и ц ь к и й з молотком і мотузком в руці.
Ш у м и ц ь к и й. Ну, запакували ще одну скриню. Це усе, як є (показує на меблі), здається, залишимо, воно там не буде потрібне. Стару рухлядь, зайві убрання роздамо сусідам на пам'ятку. Жодних меблів також брати не будемо. Там купимо все нове, просте, модерного стилю, останнього слова, сучасного смаку.
Ш у м и ц ь к а (схвильовано, несміливо підходить до мужа, кладе руку на плече і благально дивиться йому в очі). Ромку! Лиши мене тут, разом з оцією старою рухляддю. Я буду жити серед неї й радіти, що ви всі щасливі. І все, що відчуватиме моя душа, я буду переказувати клавішам і ждатиму вас. Ось, думатиму, в неділю приїде Андрій, за тиждень, за два на пару днів заскочить татко по дорозі до Відня або Рима, а на Великдень на цілих три тижні приїде мій маленький Борис... Коли занедужаю, відвідає мене наш лейб-медик, наш доктор медицини, ти, моя люба донечко. А там незабаром і літо... Ви всі злетитесь на відпочинок в старе гніздо до бабусі. Ходитимете на річку, в ліс по гриби, по ягоди. А скільки того крику-галасу внесете ви в вуха, в душу, мої любі пташенята! А скільки тих конфітур навариться, грибів, яблук, груш насушиться!! У Харків повезете...