— Там націоналізація стала соціялізмом? Там маси нею задоволені?
— У СССР маси не мають права бути незадоволени-ми. Але тепер мова йде не про СССР, а про нас і про долю всього світу. Коли ми вирішимо питання у нас і в усьому світі так, що наші маси будуть задоволені, то тим самим це вирішення буде і для трудящих СССР. А нашим масам треба дати хоч і повільність, але негайність і помітність нищення соціяльного зла. їм треба негайно усувати хазяїна. їм треба негайно і помітно ставати хазяїнами своєї праці, іншими словами: їм потрібна негайність і помітність творення того, що їм обіцяно в майбутньому, тобто творення соціялізму.
— І на чому спекулюють комуністи? — вставив Дю-валь і черкнув щось у своєму бльокноті.
— Так, товаришу, тільки вони спекулюють, роблять пропаґанду, а ми повинні реалізувати ту про-паґанду. І не їхнім способом, а своїм. І не тільки ми, а й вони самі. Та більше: це є завданням усього нашого сучасного суспільства, якщо воно хоче існувати далі. Це єдиний реальний, практичний засіб саморятуван-ня його. І це повинні зрозуміти не тільки ми, соціяліс-ти та комуністи, а всі течії сучасного суспільства, навіть найзапекліші капіталісти. Так, так, товариші, не посміхайтесь. Всі, хто може чесно, об'єктивно думати, всі повинні серйозно подумати над питанням колек-тократії як єдиного способу уникнення самогубства людства. Багато капіталістів уже розуміють, що доба капіталізму кінчається. Він одіграв свою історичну ролю й повинен уступитись перед новою фазою суспільного розвитку. Отже, який кінець його вони воліють: світову воєнну катастрофу, в якій вони загинуть разом з усіма, чи мирну, поступову передачу засобів продукції колективові трудящих. Так само й со-ціялісти повинні подумати над цим. Ми весь час, товариші, я мушу сказати це цілком щиро, ховаємо голову в пісок. Та не тільки ми, а всі так звані демократичні політики. Ми не хочемо, свідомо чи підсвідомо, проаналізувати перед нами самими питання: через що саме ми ніяк не можемо договоритись з Москвою? Деякі кажуть: через те, що Москва ніяк не хоче йти ні на яке порозуміння, що вона хоче завоювати світ, щоб запровадити в ньому своє панування або, як думають інші, соціялізм. Це, мовляв, мета і сенс існування комунізму на Землі. Добре. А ми чого хочемо? Ми хочемо, щоб комунізм од цієї мети відмовився, тобто щоб убив сенс і мету свого існування, щоб наклав на себе руку. І для цього ми вигадуємо різні способи: і договори з ним пишемо, і конференції без кінця скликаємо, і федерації-греблі будуємо, і оточувати його з усіх боків хочемо, щоб він задихнувся у себе або повісивсь. От і сьогодні деякі товариші казали, що підняття добробуту в Европі, створення Европейської федерації спинить большевизм. Що значить цей вираз, товариші, спинить? Що большевизм застигне на своїх позиціях, або що почне потихеньку самоліквідуватися? Невже ви можете серйозно повірити, що він покірно сприйме цю перспективу, що не буде прагнути розірвати всі загати й досягти своєї мети силою? Чи не є це ховання голови в пісок, товариші? Чи не хочете ви просто на якийсь час не дивитися страшній правді в очі? І чи не є це тільки відтягнення війни, а тим самим посилення її? Бо ясно, що чим довше відтягуватиметься катастрофа, то тим дужче озброюватимуться противники, тим страшніше буде вибух війни. Та більше: коли б Москва захотіла спинитися, то вона не змогла б цього зробити. Вона викликала до життя такі сили, які її саму примушують іти далі, до кінця, Москва сама є жертвою своїх нерозсудних маніпуляцій.
— Бідна! — мелянхолічно зітхнув П'єр Савон. — Треба нам, соціялістам, швидше рятувати її.
— Маєте рацію, Савон! — охоче згодився Жан, — але не тільки її, а й нас самих і ввесь світ. І то справді на нас, соціялістів, спадає це велике завдання. Це не патріотизм партійний говорить у мені, а реалістична аналіза світової кон'юнктури, товариші. Як вам відомо, світ є тепер під владою двох сил: совєтського та американського імперіялізмів. Кожний з них вважає ще себе за Юрія Переможця, покликаного до знищення страшного Дракона, совєтський Юрій — американського Дракона, а американський Юрій — Дракона совєтського. Але в той же час обидва Юрії-Дракони бояться, що їхня перемога була б їхньою поразкою. А ще трагічніше, що розуміючи це, обидва не можуть од своєї ролі відмовитись, хочуть вони чи не хочуть виконувати її. І тому ми бачимо, як вони самі відтягають розвиток драми скільки можуть. Але як довго вони зможуть відтягати? І чи не залежать вони самі від сил, непідлеглих уже їм? З другого боку, це відтягання, чи не свідчить воно, що й вони готові сховати голову в пісок і ждати від якоїсь сили рятунку від самих себе? Я маю нахил, товариші, думати, що до деякої міри так воно і є. Але де та сила?
Жан Рульо підняв трошки догори свою пишну бороду і обвів усіх поглядом. Та, не ждучи відповіді, зараз же сам одповів собі з деяким патосом:
— Ця сила, товариші, — інтернаціональний соціялізм і демократизм! Вам здається банальним таке твердження? Ні, товариші, це залежить од характеру тієї ролі, в якій демократичний соціялізм мав би виступити. Коли він буде й далі в цьому конфлікті таким самим слинтяєм і опортуністом, вибачте мені, яким він себе досить часто виявляв дотепер, то, розуміється, мої слова будуть простою банальністю. Але коли він зрозуміє свою історичну і світову ролю, коли виявить своє розуміння у твердій дієвій волі, тоді він стане дійсно тою великою третьою силою, яка вирішить долю нашої планети.
Обличчя стали трохи уважнішими, а деякі навіть зацікавленими. Жан Рульо помітив це і, посміхнувшись у середині себе, ще з більшою силою продовжував:
— Але, товариші, не досить розуміння і волі, треба, щоб Третя Сила виявила і мудрість, щоб знайшла спосіб задовольнити обох Драконів-Юріїв, треба, щоб кожний з них відчував, що він рятує світ. Розуміється, вони спочатку будуть опинатися, але їх треба буде гарненько підпихнути. А підпихнути їх може і повинна Третя Сила. Коли вона твердо, рішуче скаже обом Драконо-Юріям, що вона вимагає від них всесвітнього роззброєння, а в компенсацію їм пропонує, з одного боку, знищення опудала кривавої революції, а з другого — опудала приватного капіталізму, то вони муситимуть обидва згодитись. По-перше, через те, що через їхню згоду станеться мир на землі, по-друге, що вони навіки залишать по собі в людстві славу Юріїв Переможців, а по-третє, що вони просто не зможуть одмовитись. Американський Юрій не зможе через те, що він усе ж таки залежить од своєї громадської опінії, бо в Америці все ж таки є якесь право і змога у народних мас натискувати на своїх правителів. А маси війни ніколи не хочуть і, коли їм за відмову від неї обіцяти ко-лектократію, звільнення від хазяїна, право на продукт своєї праці, то не треба і бути великим політиком, щоб передбачити, як американське робітництво натисне на свого президента та конґрес, як примусить їх прийняти такі умови миру.
А совєтський Дракон-Юрій так само муситиме згодитись. Бо ви ж розумієте, що коли він одмовиться, то цим покаже перед усім світом обличчя не Юрія, а просто Дракона. Він розумітиме, що ввесь світ стане на бік його противника, що навіть його п'яті колони по різних країнах захвилюються і захитаються: як одкинути такі умови миру?! Ради чого ж, значить? Не ради соціялізму, а ради свого панування над усім світом?! Отже, комунізм — це Дракон, який ради цієї влади засуджує ввесь світ на страшні страждання і масову смерть?! І ясно, що Москва теж кінець кінцем волітиме виступити в ролі Юрія Переможця, якого будуть носити на руках, аніж у ролі Дракона, кого світ зненавидить на тисячоліття. Але, повторюю, товариші, Третя Сила повинна виявити справжню силу і рішучість. І то негайно, не чекаючи, коли Дракони озброяться так, що самі атомові чи якісь інші бомби почнуть вибухати. Третя Сила повинна виступити з цією пропозицією перед усім світом. Чиї саме представники в Об'єднаних Націях подадуть її, це не важливе. Аби якомога швидше. Може, буде знайдено, що корисніше було б, коли б якийсь із Драконо-Юріїв узяв на себе цю ролю? Чудесно, хай виступає. Хай, наприклад, совєт-ський Юрій запропонує світові ці умови миру... Який ефект, який фурор, яке страшенне полегшення він дав би всьому світові! Я знаю комуністів, які ставляться до цієї ідеї з великою прихильністю. Невже соціялісти поставляться до неї байдуже, товариші? Невже наш Центральний Комітет одмовився б вступити в переговори з Центральним Комітетом комуністів з приводу неї?
І Жан Рульо, з гарячими плямами хвилювання на лиці, повів очима по обличчях товаришів. Але на них таких плям не було. Правда, така постава питання деяких зворушила. Знову знялися запитання, заперечення, з яких Жан міг бачити, що абсолютного бай-дужжя і відкидання у зібрання в^кє не було. Але й до прийняття було теж далеченько. Одні задавали питання: як довго може тягтися переходовий період від капіталізму до колектократії. Другі цікавились, особливо тим, як сприйняли б Дракони цю ідею. Одні відповідали другим, не ставлячи вже Жанові запитання. Нарешті Жан теж узяв слово:
— Товариші, я цілком розумію ваше недовір'я, ваш скепсис, ваші сумніви. Розуміється, питання досить складне і трудне. Але, на мою думку, головне полягає в тому, чи приймуть противники цю концепцію як базу до мирових переговорів, чи ні. Коли приймуть, і приймуть щиро, чесно, то^всі конкретні питання можна буде розв'язати досить легко. Коли ж ні, ну що ж... значить війна. В кожному разі порушення такого питання в Об'єднаних Націях було б корисне тим, що викрило б перед усім світом дійсні обличчя Драконо-Юріїв. Людство знало б, хто з них чого бажає йому і, розуміється, відповідно до того реаґувало б. А щодо нас, товариші, то ми з чистим сумлінням могли б дивитися в дзеркало: наше обличчя було б чисте, ми б діяли як соціялісти, ми б робили те, що ми проповідували, ми не були б опортуністами, як нам це закидають, ми мали б свою лінію, яку в нас не помічають наші неприхильники, ми широко розгорнули б перед світом можливість творення соціялізму негайно й без крови. Ради цього самого варто взяти на себе ініціятиву. І я вас запитую, товариші: як, на вашу думку, міг би наш Центральний Комітет офіційно поставити у себе на обміркування питання колектократії?
Охочих одповідати на таке конкретне запитання не виявилось.