не можна. Ось хто такий Філіпп! Вірити йому вір, але стережися, будь обачною. Він і з державами угоди укладає лише тоді, коли це вигідно йому. І так же легко їх порушує — якщо це йому вигідно. Він чужим народам клянеться у вірності і тут же наносить підступний удар їм у спину. Отакий він, Філіпп. Грає роль миротворця і тут же захоплює чужі землі. А найбільше, крім жінок, він любить архе **. І зовсім не терпить охлократії. Як і самої демократії.
— Інакше й не проживеш у цьому зрадливому світі,— замислено мовила Олімпіада, думаючи про щось своє.— А вже царювати без архе, але при охлократії і зовсім не можна. Як і бути щирим та добрим — заклюють.
— Саме так, моя княжно,— погоджується з нею Ме-нехм.— Але я ще не все сказав про Філіппа, бо Філіпп в довершення до всього ще й неперевершений пияк і гуляка! — Олімпіада здригнулась, а вчитель і далі захоплено вигукував: — Ось хто такий Філіпп, моя юна княжно! Він одночасно вправно володіє і зброєю, і словом, одинаково вільно почуває себе в дружньому колі гетайрів за бенкетним столом і на коні, попереду свого непереможного війська, в розмові з селюком-пастухом чи сусіднім царем. Ніколи не падає духом. Навіть якщо зазнає поразки. Готовий відступити, але — тимчасово. Щоб взяти розгін. Щоб нанести невідворотний удар. Про себе любить казати: "Якщо я коли й відходив, то відходив як відходить баран, щоб взяти розгін і сильніше вдарити рогами!" Це його власна, македонська, філософія, філософія впертого селянина і темного, але войовничого горця.
Тоді Олімпіаду військові успіхи Філіппа, його тактика й стратегія, як і страшна та знаменита фаланга його, ще не цікавили — молода була. Тоді вона хотіла знати все про македонського царя як про людину, його смаки, уподобання, звички...
— Зовні Філіпп привабливий, це ти й сама знаєш. Привабливий, хоча на вигляд дещо й простецький. Але суть в іншому. Він може бути чарівливим. Особливо з жінками, яких він так любить. І ті йому тим же віддячують! — вигукував Менехм і вигукував невідь-чому з гордістю.— О, Філіпп непостійний! У всій Македонії він найбільший любитель жінок!
Олімпіада невдоволено бликала на свого аж занадто балакучого вчителя, темні стрілки її бровенят супились — на відміну від Менехма вона не бачила тут приводу для гордощів, бо вважала, що чоловік, крім мужності, мусить славитись ще й вірністю.
— Ось такий він, Філіпп, цар македонський!
А ще Олімпіада дізналася — і дізналася не без деякого разчарування,— що у Філіппа є (чи були) аж три — подумати тільки: три! — жони, дідько б їх усіх позабирав! І це у двадцять п'ять років!
Першою у Філіппа (жоною, не коханкою) була Філа, княжна з еліміотійських гірських країв, македонянка. Дружиною Філіппа вона стала ще до того, як він став царем. Кажуть, Філіпп її дуже любив, але швидко й охолов до неї. Такий він... У всьому, а не тільки з жінками. Швидко захоплюється, щоб так же швидко охолонути... Другою була Аудата, іллірійка за походженням, її Філіпп захопив (разом з ліхметійськими прикордонними землями) після однієї з численних своїх перемог. Ставши дружиною Фі-ліппа, вона нарекла себе Еврідікою. Але й таке перейменування не допомогло: Філіпп, кажуть, швидко у неї закохався, але так же швидко й охолов до неї. Такий він уже... Третьою була Філіна, фессалійська писана красуня простого походження, здається, з дема (села). На ній Філіпп одружився в інтересах грецької політики і якихось своїх задумок. Від неї має сина Аррідея. А це вже гірше, бо коли б синок фессалійки, вирісши, не став спадкоємцем македонського престолу. Філіна, кажуть, жагуча і пристрасна жінка. Але й вона не могла втримати біля себе непостійного царя... Такий він, Філіпп... Усіх трьох дружин (це не рахуючи коханок та інших незаконних супутниць життя, яких у нього, кажуть, стільки було і є, що й порахувати усіх неможливо!) македонський базилевс, охолонувши від захоплення, одну по одній відсторонював від себе, але кожній давав палац і залишав їх на правах своїх наложниць. З перських царів Ахеменідів приклад бере? А втім, кожний чоловік в еллінів має право на гетеру — коханку, котра перевагу віддає не рабському шлюбові, а вільній любові. І грецькі чоловіки вперто відстоюють своє право на коханок. "Ми беремо дружину, щоб мати законних дітей і ще мати в будинку законну господиню, а гетер — для насолоди",— здається, так сказав . оратор Демосфен. То що тоді говорити про царя? Та ще такого щедрого на любов, як Філіпп.
Четвертою жоною щасливого, непостійного македонця і мала стати вона — юна епірська княжна із царського роду.
Оскільки македонський цар вважав себе греком за походженням (родовід вів од самого Геракла), то й забагнув — про це передали посли,— аби його весілля з епір-ською княжною було неодмінно зігране за еллінськими традиціями,— у місяці гамеліоні *, як і водиться у греків. "Але водночас дотримуючись тих звичаїв,— додали посли,— що їх дотримувалися до Філіппа, коли одружувалися всі македонські царі".
Молода погодилась. Зрештою, Філіппу видніше.
Гамеліон за грецьким календарем —січень—лютий.
Шлях з Північної Греції, з Епіру.* до македонської столиці Пелли неблизький. Треба спершу перевалити через ланцюг Піднського хребта, що, виходячи з Македонії, простягнувся на прикордонні між Епіром та Фессалією, і далі проїхати через усю Тимофайю та Єліміотіду, македонські області, потім, обминувши Кабунські гори, їхати долиною Ерігона через землі Елімії, а тоді понад Галіак-тоном — в Ьоттією. Звідти вже недалеко й до Пелли.
Тож виїхали з Епіра зарані, наприкінці осени, щоб неспішно дістатися в Пеллу якраз в місяці піанопсіоні **, на сільські Діонісії, які дуже любила наречена. Тоді й час буде і для відпочинку з дороги, і для підготовки до весілля.
"Македонія...Македонія...— в збудженому сум'ятті повторювала про себе Олімпіада у ті дні, і слово те — Македонія! — звучало для неї чи не найніжнішою музикою — хвилюючою, радісно-манливою і водночас тривожно-незбагненною, острашливою...— А раптом... а раптом... Македонія... Чи станеш ти мені другою батьківщиною, новим життям моїм, а чи мукою-бідою моєю?" Відповідь на ці та інші подібні запитання могла дати лише сама незбагненна Македонія. Та її цар — найбільший у всій Македонії, якщо вірити чуткам, любитель жінок. А втім, що тепер... Який він не є, а вороття задуманому вже не буде. Пора вже в далеку дорогу збиратися — що буде, те й буде, а в Епірі у недоброго дядечка-царя вона більше і дня не хоче залишатися.
Країна бога-цапа Карана
Гори заповнювали собою увесь простір Македонії.
Куди не кинь погляд, всюди круті хребти, бескиди, стрімкі скелясті вершини, бездонні урвища із шумливими холодними потічками.
Гори, гори, гори...
* Епір—давня країна в Північній Греції. Вважається, що Епір — найдавніше місцеперебування грецьких племен, звідки вони розселилися по Балканському півострову та островах Егейського моря. В давнину Епір заселяли хаони, молоси (батько Олімпіади якраз і був із молосів), фесп-роти та інші племена. За правління царя Пірра (кінець 4— початок 3 ст. до н. е.) територія Епіру була об'єднана в єдину державу. Сьогодні Епір—історико-географічна область у Греції.
** Піанопсіон за грецьким календарем*—"совтень — листопад.
Вони заповнювали увесь білий світ Македонії, особливо Верхньої, бо там, у яку сторону світу не повернешся, всюди — гори, гори, гори...На півночі, на межі з Пеонією вони здіймаються високим ланцюгом, утворюючи півмісяць, краї якого, спускаючись на південь, тяглися аж до берегів
Егейського моря. На півдні Македонія відгородилася від Фессалії завжди покритими снігами Олімпом та Камбун-ськими горами, з півдня на північ між Македонією та Іллірією простягнувся високий хребет Пінд, на заході від Іллірії та Епіру Македонія захищена Албанськими горами. В північно-східному напрямку на кордоні з Фракією від Родопських гір тягнеться Орбел. На сході — Балкани, у їхній гряді виділяються два головні хребти — Гемус та. Родоп. Родопські гори найвищі, вони тягнуться від Балкан до Егейського моря. Гори, гори, гори...
А між стрімкими й похмурими горами — долини. Кожна з них має власне ймення. Найважливіша Верхня, або Елі-мея. Від неї йде прохід через Камбунські гори до фесса-лійської рівнини Пенеї. На схід лежить друга рівнина — долина Островська, на північ третя — Ерігона, ще далі на північ, оточена високим ланцюгом гір, долина Аксій. Долину від долини відгороджували важкодоступні гори, і легше було потрапити з Македонії у Фессалію чи Іллірію, аніж з однієї македонської долини в іншу.
Якщо гори роз'єднували Македонію, то ріки її об'єднували.
Бурхливі й стрімкі води, вирвавшись з кам'яних лабет, чимдуж неслися до морського узбережжя, з'єднуючи гори з прибережними рівнинами, Верхню, гірську Македонію, з Нижньою, рівнинною *.
Головних рік у Македонії чотири: Аксій, Стрімон, Лудія та Галіакмон **. Перші три течуть з півночі на південь, четверта — із заходу на схід. Аксій — найголовніша ріка Македонії, широка і повновода. Вона перерізає всю Македонію і, прийнявши кілька приток, впадає в Фессалійську затоку між Пеллою та Фессалонікою. Друга ріка після Аксія — Стрімон, спершу він прямує в південному напрямку, потім повертає на північний схід. Зволоживши на своєму шляху кілька долин, Стрімон проходить через Просійське озеро і біля Амфіполя впадає в Стрімонську затоку.
* В античні часи Македонія займала північно-східну частину Балкан-ського півострова. З нею межували: на півдні — Фессалія, на півночі — Пеонія, на заході — Епір та Іллірія, на сході — Фракія.
** В наші дні ріки називаються по-іншому: Вардер, Струма, М'яста і Бистриця.
На захід від Аксія тече Лудія, теж глибока і швидка ріка. Біля свого гирла вона з'єднується з Галіакмоном, що бере свій початок в горах Тімфе, на кордоні Епіру з Іллірією, і впадає в Фермейську затоку. А ще в Македонії багато глибоких озер, оточених мальовничими й різноманітними краєвидами, в долинах землі родючі, на луках і на схилах гір трави, де пасеться худоба та коні, в ріках повно риби. У лісах — світлих, дубових і темних, ялинових — водилися ведмеді, вепри, вовки, дикі кози, рисі, барси і навіть леви, котрі, за свідченням Геродота, нападали на верблюдів в обозі перського царя Ксеркса під час його походу в Македонію.