Поверх хітона рабині накидають на плечі молодій пурпуровий, з малюнком, пеплос — шматок тканини, що править за плащ,— і гарно драпірують його безліччю різноманітних зборок.
Взуто розкішні жовті черевики.
Вже молода в прикрасах — золотих сережках, коралях та діадемі із золотого листя й таких же гілочок мирта. Царську діадему Олімпіада надіває з хвилюванням вперше у своєму житті.
Насамкінець молоду оббризкують духами, на руки надівають золоті обручі. Здається, все. Олімпіада оглядає себе в люстерках, що їх з усіх боків підносять рабині. Звідти на неї дивиться вродливе, тонке й ніжне лице, злякано-схви-льоване, з променистими очима, рівною, ніжною шиєю, стрілками брів, повними губами. Ніс трохи завеликий, але нічого — вона гарна.
І ледве на молоду наділи весільне покривало, як залунали радісно-сполошені вигуки:
— Наречений-цар біля порога молодої!
— Де батько? Треба вже зустрічати молодого і в дім його впускати, бо ще передумає та до іншої молодої піде.
Галас, зойки, сміх...
Двері будинку молодої прикрашені оливковими та лавровими вінками. До них підходить молодий. Він у хітоні, поверх якого накинуто пурпуровий плащ, голова непокрита, у вінку із золотого листя й гілок, світлі очі царя — променисто-добрі і лагідні. Сяють... На ньому червоні черевики, на пальці — золотий перстень. Розсіюючи пахощі духів, молодий переступає поріг дому молодої, за ним переступають поріг його дружба, рідні та друзі і шумно, гамірно заходять у залу, вигукуючи, як і велить звичай:
— А чи тут молода живе? А чи сюди ми потрапили, чи нам інший будинок шукати?
— І будинку іншого не треба шукати, і молода ваша тут живе,— одказують Леонід з Ланікою, названі батьки молодої.— Тільки ми ще подумаємо: віддавати вам молоду чи, мо, ще почекати?
— То думайте, думайте пошвидше,— вигукують дружки.— Бо молодому дуже хочеться до молодої — так він її кохає.
Леонід, як і годиться батькові молодої, приніс жертву перед домашнім вогнищем і врочисто молодому сказав:
— Не віддаю тобі свою дочку, а назавжди відриваю її від серця свого і від домашнього культу. Віднині і до віку вона приноситиме жертви тільки предкам мужа свого.
Олімпіада світилася тихою радістю — тоненька, струнка, схвильовано-ніжна. І дивилася з таким коханням на молодого, що аж сама дивувалася: і коли це вона встигла так покохати молодого царя? Наче вже знає його давно-давно, все життя. І Філіппу здавалося в ту мить, що він теж Олімпіаду знає все життя і що про таку супутницю життя він тільки й мріяв.
І ось молодих і гостей запрошують за святкові столи, а на них чого тільки немає. В центрі — весільний пиріг із товчених кунжутних зерен, змішаних з медом.
Чоловіки прилягають на банкетні ложа, а жінки, як і водиться на весіллі в еллінів, сідають у протилежному від чоловіків кінці зали, але розмова у них неодмінно буде спільною. Навпроти весільного пирога — молоді. Парменіон з Антіпатром, змінюючи один одного, бажають молодим щастя, радощів, дітей і все нових і нових земель для їхнього царства — на славу Македонії! Гетайри і знать дружно вітають царя із знаменитою подією у його житті — четвертим одруженням.
Філіпп та Олімпіада — обоє у вінках із золотого листя й таких же миртових гілочок — дякують щиро за всі добрі побажання. Здається, щасливіших людей немає у всьому світі! Тільки Парменіон та Антіпатр знають, що таким щасливим на вигляд і таким схвильовано-врочистим македонський цар був і на попередніх своїх весіллях. Чи ж надовго одружується вчетверте? Чи ж не доведеться їм бажати йому подружнього щастя і на п'ятому, і на шостому весіллях царя?
Як час покаже — все так і відбудеться.
Та ось вже й звечоріло, за дверима залунали флейти.
І тоді гості загукали:
— Пора молодій до молодого!
Всі встають і з піснями, жартами і приказками виводять наречену з будинку, всадовлюють її у візку — між молодим і дружбою.
Попереду шикуються флейтисти.
Візок оточують рідні та друзі молодих і хором співають весільних пісень. А позад візка стає названа мати молодої — Ланіка — із смолоскипом, запаленим від домашнього вогнища молодої. Лунає священний гімн: "О Гімен, о Гіменей..." * Під звуки того священного гімну візок рушає. Коні добрі, баскі, прикрашені стрічками, дзвоники мелодійні — далеко чути весільний поїзд. Народ на вулицях вітає царя, всі кидають під ноги коням квіти, вигукують щастя молодим, а гетайри, котрі супроводжують процесію, кидають людям дрібні монети — із державної скарбниці.
Та ось вже і брама царського палацу, навстріч вибігають домочадці Філіппа, його рідні, друзі — двір забитий гетайрами і знаттю. Молоді виходять з візка і в оточенні гостей прямують до дверей, прикрашених вінками. Двері при їхньому наближенні широко відчиняються, навстріч виходить гарненьке хлоп'я з корзиною фруктів у руках. Злякано-тоненьким голоском хлопчик співає гімн з приспі-вом-сподіванням, що в молодих "кращою, ніж стара, хай буде нова доля-доленька".
* Гімен (Гіменей) — бог шлюбу в давніх греків, син Аполлона і однієї із муз. Весільний гімн називався ще гіменеєм, можливо, й ім'я Гіменей виникло від гімну.
Наречена бере з його корзини фігу та айву і з'їдає їх на очах у присутніх — на знак того, що її щастя буде спокійним і солодким. За весільним законом чоловік "викрадає" молоду і несе її у свій дім на руках, несе обережно, пильнуючи, щоб ноги молодої не торкнулися порога інакше не чекай тоді щастя. А вже по той бік небезпечного порога опускає молоду на ноги і веде її до священного вогнища своїх предків, щоб здійснити їм подячну жертву, познайомити їх з новою людиною в будинку.
Потім відбувається той ритуал, котрий завжди вінчає весілля македонських царів. Молодим підносять коровай і розрубують його царським мечем навпіл. І дають по половинці молодим — віднині вже чоловіку та жінці перед богами й людьми — скуштувати священний хліб.
Хор дівчат співає епіталаму.
Під звуки того хору молоді йдуть у спочивальню, а гості розходяться — свято закінчене. Принаймні того дня.
День знімання покривала
Вранці юна Олімпіада прокинулась жінкою, дружиною і царицею. Як жінка спізнала щастя, а дружиною й царицею ще не уявляла себе. А втім, всьому свій час.
Заворушився й Філіпп — під дверима спочивальні лунала серенада. Було ще рано, в спочивальні ледь тьмяніли світильники — масло у них уже догорало.
— Пора нам приймати гостей, — озвався Філіпп і потягнувся: солодко, до щему. Молоді лежали на багатому ложі, пурпурове покривало якого зіжмаканим звисало на мозаїчну підлогу. Одна подушка валялася долі, на другій і спали молодята. Філіпп лежав як бог і атлет водночас — стрункий, сильний, з красивим молодим тілом. Олімпіада — юна, тоненька, з ледь визрілим, ще дівочим тілом, розчервоніла, стомлена і ніби аж трохи спустошена, тулилася до його грудей, лащилась. Філіппу шлюбна ніч хоч і принесла утіху, як приносила йому втіху близькість з будь-якою жінкою, але нового нічого не додала таких ночей у нього було та було! Звик. Для Олімпіади все було наче сном — солодким і неймовірно щасливим. Вона, ледь почавши пригадувати, що було вночі, відразу ж відчула, як запашіли у неї щоки, й поспішно-соромливо прогнала геть ті спогади.
— Мені так хороше з тобою,— шепотіла, торкаючись губами шиї, і тим дотиком лоскотала його.— Так хороше, як ще ніколи не було, мій коханий, мій єдиний і шалений чоловіченьку... Ох, що ти зі мнс^" робив! Така ніч була, така ніч... Я не знаю, чи будуть у нас ще такі ночі...
— Скільки завгодно,— ліниво і сито озвався він і солодко потягнувся. Хотів ще поспати, але вимогливо лунала за дверима серенада, чулися вигуки гостей, котрим нетерпеливилося сідати за весільні столи. Тому й кричали:
— Та чи ж скоро вийдуть молоді? Хіба їм ночі мало? Ті вигуки Олімпіаді здалися аж надто нечемними.
— Що вони собі дозволяють? — згадавши, що віднині вона цариця, вигукнула владно.— Ти ж цар, а не якийсь там... Скажи їм...
— Облиш,— відмахнувся він.— Цар не цар, а такий весільний звичай: гості вигукують молодих.
Треба було вставати, бо день після весілля називається днем знімання покривала. Вщипнувши молоду дружину за голе стегно, Філіпп неохоче встав, накинув на плечі пурпуровий плащ і пішов здійснювати свій ранковий туалет, а до Олімпіади, ніби тільки й чекали цього, з бічних дверей впурхнула зграйка молодих рабинь. Заметушившись навколо молодої цариці, рабині навперебій вигукували: ах, як вона, мовляв, молода, погарніла після шлюбної ночі!..
Того ранку на молоду востаннє наділи весільне покривало, вона востаннє вийшла в ньому до гостей у супроводі мужа свого. У пишно прибраній залі, де столи знову гнулися від яств та вин і де гості з нетерпінням позиркували на ті яства, під співи пісень з молодої вже назавжди зняли весільне покривало, котре вона врочисто піднесла в дарунок цариці богів, повелительці хмар і бур, блискавок і грому, знаменитій жоні батька богів та людей Зевса, що завжди посилає людям врожаї, незрівнянній богині Гері. Даруючи цариці богів своє весільне покривало, молода просила Геру послати їй сімейне щастя, допомогти стати зразковою жоною мужу своєму, доброю господинею його царського дому.
Гості, вітаючи молоде подружжя, навперебій підносили йому багаті та щедрі дари, які слуги складали у великі скрині, оздоблені золотом та сріблом.
А ще через день, теж вранці, Філіпп, як і велить звичай предків, помолився і разом з молодою жоною своєю здійснив богам жертви.
— Прохаю вас, домашні боги: прийміть мою жону і царицю царства мого, навчіть її всьому, шо треба знати й уміти жінці в заміжжі.
Обоє вони були раді; Олімпіада, що нарешті позбулася свого принизливого становища при дворі дядька-царя в Епірі. І не просто позбулася, а вийшла заміж за царя і сама стала царицею.
Філіпп теж був радий. Олімпіада подобалась йому. Водночас цей шлюб відповідав і політичним цілям: нарешті Македонія отримала обраницю не просту, а царської крові! Хоч дітей від перших дружин Філіппа і зараховували до знаті (дружини ті були простого походження), але спадкоємцями македонського престолу вони не могли стати. А після одруження з Олімпіадою і проголошення її царицею попередні дружини Філіппа ставали просто його наложницями, законною жоною була віднині тільки Олімпіада.
Вони подобались одне одному, адже в обох характери сильні, самолюбиві, обоє мріяли про необмежену владу і панування над іншими народами, тож у всьому підходили одне одному.