ліворуч).
Сірчиха (підводиться).
Та що ж се, моя ненько!..
(Безпорадно озирається).
Роман (виходить з лівого боку)
Що таке?
Куди се батько?
Сірчиха
Був якийсь козак,
Старий прокинувся й гукнув: "Оксано!"
Услід йому, надів жупан і зник:
Подався, мабуть, за конем до хати…
Роман
Оксана то?.. Так, так… вона… вона
На Січ збиралася… А батько з нею?
А я ж?..О, мамо, мамо!..
Сірчиха (з криком нахиляється над ним).
Сину мій!..
ДІЯ ТРЕТЯ
Частина одного із січових куренів, призначена для мешкання
Кошовому. Вечір. Коли завісу підноситься, джура Сірків
Прибирає в помешканні й готує на столі келихи й мед.
Ярема (входить).
Добридень, Яську!
Джура
А, здоров, Яремо!
Вернувся вже? Гаразд? Ну, й слава Богу!
Ти бачив вже, що скоїлось у нас?
Ярема
Та бачив же й очам своїм не вірю…
Джура
Хе-хе! щось справді нечуване ще,
Відколи Січ стоїть.
Пан кошовий
У церкві, мабуть?
Джура
Незабаром буде.
Ярема (сідає).
Ну, поки прийде він, ти розкажи,
Як сталось се!
Джура
Як сталося? Самі
До пам'яті не дійдемо ще досі.
Вночі, — се на четвертий день було, —
Коли, гульнувши добре ради свят,
Всі полягали спать по куренях, —
Ми з паном кошовим не спали ще, —
Почулася пальба в кілька рушниць
З одного куреня. Назустріч їй
Страшенний знявся крик і знов пальба –
Вже з тисячі мушкетів, потім знов
І далі так… Крізь щілини в вікно,
Мов блискавки, будили темну ніч,
Тремтіли стіни куреня од грому.
Пан кошовий віконце одхилив,
І одхитнувся, вражений, назад.
"Що бачу я? Скрізь повно яничар! –
Сказав до мене, — ні, не може бути!
Се сон!" Але од гуркоту мушкетів
Земля стогнала навкруги. Хай Бог
Боронить всіх од снів таких! Зиркнув
Я на отамана й завмер від жаху:
Стояв він, зуби зціпивши, палали
Огнем страшним козачі грізні очі,
І ніздрі роздувались, як в коня.
"Пекельна зрада заховалась десь
Між нами, — він шепнув, — та вже нехай,
Дізнаюсь потім я, а поки що
Розбуркай, Яську, п'яних козаків,
Звели озброїтись якнайпильніш,
А я тим часом розміркую сам,
Що далі нам чинить, бо бачу добре,
Що од гостинця січового ворог
Готові всі були вже за хвилину.
Звелів отаман з шаблями в руках
Із криком кинутись на ворогів.
Наш крик почули в інших куренях…
І кинулись на вулицю усі.
Пішла робота!.. Бились аж до ранку.
Який кінець — ти бачив сам. Лягло
Тринадцять тисяч їх п'ятсот…
Ярема
А наших?
Джура (сумно).
Ох, наших теж з півсотні полягло,-
Пером земля хоробрим, царство вічне! –
Ярема (сумно схиляє голову)
Хай прийме Бог у царство у своє
Завзятих лицарів!.. А хто, — не знаєш, —
Побачив перший їх і зняв тривогу,
Обрятувавши тим усіх?
Джура
Чому
Не знаю? Знаю: то — безвусий Шевчик.
Ярема
Хто? Шевчик? Щось не в пам'ятку мені.
Джура
Та мало хто і зна його, бо він
Більш пробував завжди на низових
дніпрових луках… Після бою зник
Невідомо куди: погнався, певне,
Він разом з іншими за кримським ханом,
Що, оточивши Січ, стояв із військом,
Чекаючи, що вчинять яничари,
А як почув, що їм амінь, то втік,
Не оглядаючись, в степи… (Дослухається).
Іде хтось…
Сірко (входить).
Ярема? Ну, здоров, здоров!
(Кидає кирею на руки джурі, який вішає
її на стіну біля дверей і виходить).
Ярема (вклоняється).
Чолом
Тобі, вельможний батьку!
Сірко
(опанований однією якоюсь думкою,
ходить по хаті).
Що привіз?
Ярема
Привіз од пані щире привітання.
Вернутися тебе уклінно просить.
Сірко (ніби прокинувшись).
Вернутись?.. Так… авжеж… вертатись тра…
Доволі!.. Бачив ти, які в нас свята?
Ярема
О, варт на вулиці поглянуть тільки,
Щоб враз побачити, як парко тут
Було вам на Різдвяних святах.
Сірко
Тринадцять тисяч і п'ятсот!.. А крові!
Лилася річкою і замерзала…
Всі курені і навіть церкву Божу
Облито кровію людською… Жах!..
А ще страшніше, що сьому
Не видко краю… (Ходить по хаті в задумі)
Ярема
Що таке я чую?
Тебе не тішить, батьку, нечувана
Ніколи ще, відколи Січ стоїть,
Над ворогом лукавим перемога?
Сірко
Не тішить?.. Так… Мені здається часом,
Що захлинаємось у людській крові…
Тринадцять тисяч!., страшно і подумать!
Ярема (ще більш здивований).
Але… інакше ж як? Не розумію…
Чи боронитися не треба нам
І боронити рідний край і віру?..
Сірко
От-от! інакше як? Не знаєш ти,
І я також сього не розумію,
А тільки серцем чую, що не те,
Не те… ні, ні… Під час такий… страшний,
Так хочеться обняти увесь світ,
Усіх людей — і ворогів, і друзів,
Так хочеться сказати: схаменіться!
Убийте звіра ви в собі, приспіть
Лихеє в серці нелихім навіки,
Святую душу й розум розбудіть,
Керуйтись ними, — не вовки ж ви — люди! –
А довгий спис і меч свій перекуйте
На рало хлібороба. Чи на те ж
Господь вам милосердний руки дав,
Щоб поробилися ви різниками,
А світ увесь, чудовий Божий рай,
Та обернули у різницю?.. Хе…
Ми хто? славетне Військо Низове?
Ми — оборонці, лицарі, б'ємось
За віру, за отчизну, за народ?
Хе-хе!.. Омана для дурноголових…
Коли й спокійно всюди, і ніхто
З так званих бусурмен не дума навіть
Той спокій потривожить — все одно
Спокійно не сидиться нам на місці,
І заздрим оком позираєм ми
На мирних хліборобів, а в душі
Кипить злоба, і серце прагне крові,
Бо тая кров несе з собою здобич,
Шо змогу дасть на довгії часи
В нових жупанах похожати нам
Та брязкать злотом, день і ніч кружляти
В горілці по коліна, щоб забути,
Що злото і жупан людською кров'ю
Ще свіжо скроплено. В тім віра вся
І вся отчизна наша. А тим часом
Отчизна справжня й віра, тремтячи,
Після походів наших у степи,
І причаївши дух з несвітським жахом
Розплати дожидають, бо за наші
Лицарські промисли над ворогами
Зруйнує люто ворог все дощенту,
Помститься у сто крат, руїни ті
Поливши кров'ю братньою й слізьми.
А сльози й кров волають знов до помсти,
І знову — ми, а там і знов — вони,
І далі так без краю і кінця!..
(Замовкає й ходить по хаті, схвильований).
Ну, годі… Розкажи, що там у нас
На хуторі чувати? Всі живі,
Здорові?..
Ярема (вагаючись).
Ох, вельможний батьку наш!
Нічого втішного я не привіз.
Сірко (зупиняється).
А що хіба? стара слаба? Роман?
Ярема
Ні, дяка Богові, здорова пані,
Змарніла тільки од журби й печалі
Сірко
Якої?
Ярема
Що казать — не знаю я…
Сірко
Та що там сталося? Роман в недузі?
Ярема
Нема його…
Сірко
Що!! Як нема?.. А де ж він?
Ярема
Утік із дому.
Сірко (вражений).
Як? чого? коли?
Ярема
Услід за нами ще тоді, як ми
У тебе гостювали…
Сірко
Втік… Але…
Де ж він, коли за нами втік сюди?
Чи ж бачив хто його на Січі?
Ярема
Ні.
Ніхто не бачив…
Сірко (довго не може отямитись).
Так… і другий згинув…
За що караєш, Господи, мене?..
Мої сини… моя утіха… Ох!
Немає сил!..
(Важко сідає край столу; по хвилі,
вражений раптовою думкою).
Стривай… А та… Оксана,
Орла старого дочка… там вона?
Ярема
Як зникла ще тоді, як ми вертались
На Січ од тебе, то ніхто не має
Про неї звістки жодної…
Сірко (б'є кулаком по столу).
Прокляття!
То, певне, тут вони, на Січі!..
Ярема
Де ж?
Хіба на луках низових.
Сірко (схоплюється).
На луках?
Довідатися зараз!.. Під землею
Знайти обох негайно. (Дослухається).
Старшина
Іде сюди. Поки що йди собі,
А потім я тебе покличу знову…
Ярема виходить, уклонившись. У хату входять:
військовий суддя Кудлай, осавула Шило, писар Перепелиця
й старі козаки: Гедзь, Запридух, Крижаний.
Гедзь (провадить далі розмову).
Бо й так-таки. Останніми часами
Ніхто не дбає ні про що: усі:
І козаки, і старшина, та й сам
Отаман — зледащіли так…
Запридух
Дирчи!..
Гедзь
Бо я таки й дирчатиму тобі
І всім на злість! На що перевелось
Козацтво, лежачи по куренях
Без промислу лицарського за зиму?
І надарма усюди ходить чутка
Що в Січі вже поміж січовикам
Та позаводились баби…
Козаки сміються.
Сірко (затремтівши).
Ти справді
Про теє чув?
Гедзь
Тобі позакладало
Се знаю я: нічого ти не чуєш,
Та і не бачиш теж, превражий сину,
Що справді не козацькії штани
І не жупани надіти треба вам,
А бабськую запаску і очіпки,
А в руки, замість шабель та мущкетів,
Пристало дати голку й веретено!
Запридух
Дирчи, дирчи, як бабське веретено!
Гедзь
А пху на тебе, вражий сину, пху!
Чи рота ти мені замажеш, га?
Вони лайдачать, бач, а я — мовчи!..
А щоб ви не діждали!..
(Витягає люльку).
Запридух (регоче).
Що, вморивсь? (Регоче).
А я скажу, панове-браття, ось що…
Кудлай (заникуючись).
Кажи, послухаєм.
Запридух
Навіщо дбати нам
Про промисел лицарський і про справу…
Гедзь (крутнувшись на місці)
Іще б пак!
Запридух
Думка, бач, моя така:
Поки живий між нами старий Гедзь,
Нам ворог не страшний.
Старшина
Чому ж, чому?
Запридух
Як ворог нападе — послати Гедзя,
Бо він як задирчить — ніяка сила
Того не витрима і геть втіче.
Всі сміються, а Гедзь плює спересердя.
Шило
Панове-браття, жарт хай буде жартом,
Але напевне ж не для жартів нас
Сюди закликав пан отаман.
Сірко
Так.
Кудлай
Кажи, послухаєм.
Гедзь
Я перш за все
Спитав би кошового: як те сталось,
Що не один, не два, а ціле військо
Проклятих яничар до нас на Січ
Прокралось непомітно? Чи видав
Такеє хто і чи чував, відколи
І мати Січ стоїть?..
Запридух
Дирчи, дирчи…
Сірко
А я на се вам відповім, панове…
Кудлай
Кажи, послухаєм.
Сірко
Про теє, як
На Січ до нас прокрались яничари
Ми будем потім говорить докладно
Й шукати винуватців.