Коли б твзреза була, духу не хватило б.
— Геть! крикнула в розпачі на стару Варя і відразу затулила обличчя руками. Вона захлиналась од сліз, плечі сіпались, її стало шкода не тільки мені самому, бо і чоловіки, дарма, що їхні жінки сиділи тут же, не розуміючи її хвилювання, підійшли втішати, Вакула похмуров. міцно стиснувши губи, дивився на бабу. Чомусь він учора не пішов до Варі.
— Так кажіть же, тітко,—сказав візник.
А ти хто такий? Чого тобі од мене треба? Баба ткнула його палицею в живіт, забруднивши 'чисту
святкову сорочку.
Всі дивились на Варю. А вона раптом випросталась, одірвавши руки од обличчя. Провізор, передчуваючи щось недобре, спробував її тримати біля себе.
— Не муч хоч ти мене. почули ми. —Ну кажи ж! Кажи, звернулась вона в розпачі або старої. Але
баба, витріщивши очі і не сподіваючись. мабуть, цього, мовчала. Не хочеш. —Тоді я сама скажу.
Зляканий провізор скочив з ґанку і стурбо— вано побіг до дружини.
— Господи, що з тобою, Варю? Вона збожеволіла. Покличте лікаря. — Ллє ніхто не повірив йому.
Тоді він, стурбовано озираючись, —забігав круг жінки.
— Ви не слухайте її!—раз-у-раз казав він.
Ходімте хлопці! Нам нічого тут слухати! промовив Закула. Неохоче ми пішли за ним. Серце мені стискалось до плачу Варі, що захлинаючись, намагалась щось сказати. Вже в кімнаті ми чули, як вона щось кричала, але через стіни не можна було розібрати жодного слова. Та я б сам не впізнав би її голосу...
— Рано чи пізно це мусило статись!—сказав Вакула.
— Що? —Подивись у вікно
З воріт, розкидаючи грайливі весняні бризки, вийшли: баба, Варя і провізор, шо закотив комір і насунув
низько на очі шапку, щоб його ніхто не впізнав, Вони йшли окремо один од одного, як чужі, і не оглядались на двох міліціонерів, які йшли слідом за ними просто через калюжі.
Варя сховала руки в кишені пальта, ніби їй було холодно. Вона й досі схлипувала, здригаючись усімтілом. Дійшовши до стовпа, баба почала сдбиватись і лаятись, але міліціонери взяли її під руки і потягли за собою силоміць.
— За віщо це її?—спитав Монька.
Ллє Вакула не відповів нам, хоч ми бачили, шо він знає. Потім у дворі злорадісно мені розказали, що Варя отруїла свого першого чоловіка. Вона виказала і провізора, що дістав їй миш'яку. Спочатку для всіх неясно було, яке відношення мала до них жебрачка, але потім виявилося, шо самої отрути хворому чоловікові, що лежав на ліжку, не хотів давати ні провізор, ні Варя.
... Спорожнів флігель. Жінки не підглядали у вікна і вечорами в цім було темно. На дверях червоніли великі печаті, бо ніхто з хазяїнів не вертався.
Того ж дня до нас прийшла Наташа. Монтер тепер знову ішов за нею оддалік, зідхаючи, як і раніше.
Ну, що перебісились, хлоп'ята? — спитала вона, дивлячись на Вакулу.
і в кімнаті знову стало весело, тепло — ми сміялися і дивилися на її дрібні кучеряшки, коли вона підмітала підлогу.
На прощання Наташа протягла, як і колись, теплу невелику руку, але просила нас, щоб її провів сам Вакула.
— Пам'ятайте, що я вам казав,—промовив він.
І тієї ночи ми не спали, думаючи про те, чому Наташа вибрала Вакулу. Він був дуже гордий з цього.
Я ніколи не помиляюсь,— казав він.—Доведеться женитись нічого не зробиш! Тільки я вам по секрету скажу, хлопці,—я кину її, коли кінчу,— —захлинаючись сміхом і ковтаючи слова, сказав повернувшись, Вакула. Не подобавсь він нам тієї хвилини.
Монька і на цей раз доніс на нього.
Він задається і бреше!— відповіла Наташа посміхаючись,Бо я ж знаю, то він мене любить!
Через три дні Вакула забрав од нас свою корзину, торбу з книжками і з того часу став жонатим чоловіком.
... Так кінчається молодість.