Відчувається, що автор у темі. Але ж навіщо це все читачеві? Він збирається сконструювати ядерний пристрій? Натомість психологічної складової, яка би розшифровувала вчинки головних героїв, ми не знаходимо.
У розвідці не буває дрібниць. Від самого початку все пішло не так, як мало би бути. Випадковості й незначні помилки гублять всю операцію. У Москві змушені від неї відмовитися. Залишається лише чужими руками прибрати виконавців, а розвідкам інших країн не дати можливості звинуватити Радянський Союз у втручанні в справи Великобританії та США.
Здавалось би, хеппі енд, світ врятований від чергової ядерної провокації. Але не покидає відчуття, що поки існують системи, які протистоять одна одній, планета Земля не застрахована від ядерного знищення.
Подібні операції СРСР розробляв упродовж свого існування. Звичайно, вони засекречені й не скоро ми матимемо змогу прочитати в архівах відповідні документи, якщо їх досі не знищили. Письменнику вдалося інтуїтивно відчути ситуацію, з допомогою власної фантазії її розвинути і видати цілком правдоподібний продукт.
17 січня 2016 року
ПРОСТАЛІНСЬКА КНИГА МОЖЕ БУТИ ЛИШЕ АНТИУКРАЇНСЬКОЮ
Віктор Суворов. Контроль.
Якщо ви хочете зрозуміти сутність сталінсько-путінської Росії – то ця книга для вас.
Основна думка "Контролю" – змова проти Сталіна була, він знешкодив організаторів. Услід за головною героїнею книги колишній радянський розвідник Володимир Резун, який узяв собі письменницький псевдонім Суворов, вважає, що вождь усіх часів і народів зробив правильно, бо без нього було би гірше. Взагалі в книзі чимало сторінок, присвячених Сталіну. Він виступає як позитивний герой. Коли нині книги Суворова перекладають українською, мабуть, не звертають на це уваги або роблять це свідомо. Просталінська книга однозначно може бути лише антиукраїнською.
Сталін виконує ленінський принцип контролю у всіх сферах життя, але йде набагато далі. Історія свідчить, що правителі зазвичай гинули від своїх найближчих друзів. Віддавши контроль за країною НКВД, Сталін створив Інститут світової революції. За гучною назвою – прозаїчна мета: убезпечити себе від насильницької смерті з боку тих, хто займає керівні посади в Радянському Союзі. На думку Сталіна, вони можуть вбити його у будь-який момент і посісти трон у Кремлі.
В основному розповідь у книзі йде про просту "контролерку" Настю, якій дали псевдо Жар-птиця. Вона користується особливою довірою у Сталіна, має таку ж феноменальну пам'ять, як у нього, розкриває змову серед енкаведистів. У неї дворянське походження, але вона хоче стати пролетаркою, аби захистити Сталіна від ворогів народу.
Насті-Жар-птиці доводиться пройти через ряд випробувань, аби її помітили й зарахували до найближчого оточення Сталіна, невидимого широкому загалу. Попри фізичні й психологічні тренування, вона постійно знаходиться за крок до смерті. Гинуть найближчі подруги та напарники. Лише сильніші виживають. До них належить і Настя.
Проте і всередині "контролерів" існує жорсткий контроль. Колишніх заслуг до уваги не беруть. Лише інсценізація розстрілу доводить Сталіну, що Настя пройшла випробування й може успішно займатися диверсійною роботою. Проте мета цього залишається тією ж: захистити вождя всіх часів і народів від ворогів.
Суворов, як завжди, пише цікаво. Це не художня література у звичному розумінні цього слова. Але читач із захопленням читає його книжки.
Ми зіштовхуємося з парадоксальним явищем. Резун, служачи у Головному розвідувальному управлінні, втік на Захід, за що його заочно засудили до смертної кари. У нинішній путінській Росії цей вирок, до речі, не відмінили. Всі його книги скеровані проти Радянської влади. Він із їдким сарказмом, гіркою іронією, нищівною критикою описує людиноненависницьку сутність Радянського Союзу. І водночас дається взнаки чекістська підготовка. Головний чекіст усіх часів і народів – Сталін – у нього поза підозрою. Якби до влади прийшли інші – було би ще гірше. Мовляв, до і під час війни він допустив стратегічні помилки, ціною яких була смерть десятків мільйонів людей, але ж розгромив гітлерівську Німеччину..
Можливо, в цьому й криється відгадка того, чому Резун-Суворов досі живий? Адже кращої реклами путінському режиму, який тримається на сталінській ідеології, вже й не треба. А тепер матимемо цю рекламу ще й українською.
23 січня 2016 року
ВСЕОСЯЖНІСТЬ СВОБОДИ І КОХАННЯ
Рута Вітер. Туга за степами. – Львів: "Світ", 2009.
Це третя і, на жаль, остання книга лірики Юлії Пігель, яка творила під псевдо Рута Вітер. Трагічна смерть обірвала її життя у 2008 році. Збірка вийшла вже після смерті талановитої поетеси, яка назавжди залишилася 27-річною.
Мабуть, епіграфом до її творчості служать її ж власні слова:
Я Ніжна Жінка Мужня Жінка Ніж
Я Вільна Жінка Сильна Жінка Сіль
Я Поле Жінка Колос Жінка Кров
Я Корінь Жінка Древо Жінка Плоть
Я Сонце Жінка Небо Жінка Сон
Я Гори Жінка Море Жінка Шторм
Я Зірка Жінка Скрипка Жінка Звук
Я Вітер Жінка Вічна Жінка Рух
Я Доля Жінка Щастя Жінка Шлях
Я Ангел Жінка Птаха Жінка Рай
Всеосяжність – ось основне кредо поезії Рути Вітер. Червоною ниткою крізь усю збірку проходять теми Свободи і Кохання.
Сімнадцятирічною вона написала вірш, який вражає своєю наївністю і щирістю, а водночас – мудрістю дорослої людини, яка прожила довге життя:
Якби мене не існувало,
Якби життя мене не знало,
Якби була я зовсім інша,
Свята, а чи страшенно грішна?
Як не жила б я в цьому світі,
Не знала щастя й горя миті,
Якби не відала одне,
Що все мине:
Якби не знала: смерть прийде,
Навік з собою забере;
Якби могла не думать я,
Чому таке моє ім'я,
Чом народилась я така –
Вразлива вдачею й стійка,
Про це б не говорилося,
Якби я не родилася,
Жодне серце про мене б не знало,
Якби мене не існувало.
Рута Вітер ніби поспішала жити, всмоктуючи в себе все, що давало життя.
"Душа моя глибша і старша від світу" ("Автопортрет"), – стверджує вона:
Спадають з лиця за маскою маска, мов листя осіннє.
Прозоріє повітрям полотно. Я не Жінка. Я – Вітер.
Вона поєднує в собі два начала: жіноче – Рута і чоловіче – Вітер.
Але цього їй замало. Всеосяжність буття, космічність сприйняття Всесвіту притаманні кожній людині. Але не всі здатні висловити це словами. Руті Вітер у значній мірі вдається показати глибинність Людини, її нерозривність з Природою.
Часто мрію як птаха літати,
Хочу також вогнем я палати.
…………………………….
Я хочу бути Місяцем чи Сонцем,
У твоїм серці маленькім віконцем.
("Думки і мрії")
Природа наскрізь пронизує Людину. Треба вміти зачепити потрібні струни душі. Руті Вітер це вдається:
Дощ – померлих людей тихі сльози,
Їхній гнів – блискавиці і грози.
…………
У попередньому житті, мабуть, дощем я була,
Та час минув, і я про все забула.
("Я слухати люблю спокійний шум дощу…")
Ще одна якість ліричної героїні Рути Вітер, – впертість і наполегливість:
І не впаду нізащо я духом, і вірити буду і мріять.
І достукаюсь я – бо лиш тому, хто стука, відкриють.
("У серця, мов у двері, я стукаю…")
Мабуть, це було притаманне і самій Юлії Пігель, яка встигла багато в своєму житті зробити, ніби передчувала свою швидку смерть. Вона стала наймолодшою на той час членкинею Національної Спілки письменників України, закінчила аспірантуру при кафедрі моделювання костюма Львівської Національної Академії мистецтв, видала наукову монографію "Сценічний костюм львівських театрів кінця ХХ – початку ХХІ століття. Художні особливості та пошуки образності".
Одна з її одвічних тем – Свобода – неодмінно переплітається із Самотністю, становить філософську квінтесенцію сутності життя ліричної героїні:
Свобода і самотність. Самотність і свобода.
Політ орла. Політ у спокій. Небо. Воля.
Лечу, лечу крізь час. Лечу до зір, лечу до Сонця.
Душа моя – душа Дажбога і Сварога.
…………………….
Самотність і свобода. Свобода і самотність –
Двох крил моїх осінні високості.
("Самотність і свобода. Свобода і самотність…")
Для неї –
Багатство – у свободі. Свобода – у любові.
…………….
Ми на землі для вічних вдосконалень.
Для руху вгору, для видобування суті.
Та тільки смерть є чистим абсолютом –
Людина помирає – не вмирає тайна.
("І шум трави, шум крові й шум небес…")
Ця тріада – Свобода, Любов (Кохання), Смерть – є визначальними в долі кожної Людини. Для Рути Вітер – Людина не просто як фізична істота, а як Божественне втілення:
Людина – планета. Людина – то Космос.
…………….
І печаль у людині і радість, і слабкість і сила.
В ній пекло і рай, і мізерність у ній і величність.
Бо людина – то більше, ніж тіло,
Бо людина – то більше, ніж вічність.
("Мільйони клітинок у кожній людині присутні…")
Вітер, який став складовою частиною псевдоніму, постає в різних іпостасях. Лише через Вітер можна пізнати сутність Смерті і Слова:
… І наш політ стрімкий, неначе вітер…
Такий політ – на дно самого серця!
То, може, смерть є тільки тінню світу?
О тільки ангели уміють так любити!
………………………………
У чому ж істина? В безмежності блукання?
У чому щастя? Може, у безумстві?
……………………………
Лише слова не подолати смертю,
Коли слова здіймають вгору крила.
(…"І наш політ стрімкий, неначе вітер…")
Лірична героїня Рути Вітер весь час відчувала не лише приреченість, а й належність до сил, яких нема на Землі. Звідси – самотність і здатність осягнути те, що Людині не під силу. Вона може йти навіть проти часу, бо той непідвладний над нею. А нема часу – нема й смерті, і є ті, хто достойний воскреснути.
Виходжу в степ, а степу вже немає,
І небо не своє, неначе небо вкрали,
А я – чужа, вигнанниця із раю…
…………………………………
Супроти часу йдеш – курган мовчить горою,
Століть мечі всесвітять в спину ледом,
А ми, як прометеї, скелі гострі крушим…
……………………………………………
І смерті не спинити цей політ натхненний,
Коли достойні ми воскреснути навіки.
("Виходжу в степ, а степу вже немає…")
Минуле не дає спокою ліричній героїні Рути Вітер. Вона марить ним, живе відчуттями, які постійно її переслідують й явно не належать сьогоденню чи майбутньому. Але саме через минуле найкраще видно те, що нас чекає.
На бандурі трисутня струна
Туже вітром козацьких століть,
Тихо моляться предки. Падуть
Зорі косами срібними в ніч,
Буйний кінь чорно хмарою мчить,
Небо куре тютюн голубе,
Остра шабля холодна, як лід,
Ріже полум'ям биті шляхи…
("Світе місяць ізліва, мовчить…")
Минуле – це не просто минувшина, яка пройшла і вже її не буде.