Тетеріє.
Потім, уважно озирнувши ложку й побачивши там підозрілу сушено-варену зміючку, люто жбурляє її в Кухаря-нюхаря.
КУХАР-НЮХАР (обурюючись). О, панство. Все їй, бачте, не так.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Ух ти ж, гад, – кричить вона. – Я тобі покажу, так, чи не так.
Хапає ополоника, кидається до Кухаря-нюхаря, женеться за ним довгими коридорами палацу.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. А стривай лишень!
Цар-Панько зайшов до вітальні, читаючи "Велесову книгу", брязкаючи її дерев'яними дощечками-сторінками. Устигає одскочити од доньки.
ЦАР-ПАНЬКО. Ти куди, доню?
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Та вражий кухар чогось намішав у їжу!
ЦАР-ПАНЬКО. Недобре так, доню, треба ж вірити людям.
Заходить до вітальні, сідає до столу.
Неуважно ложкою черпає з макітри, зачерпнувши зміючку, мимохіть надкушує її, несподівано бачить цю почвару, отож з переляку падає неживий.
Саме тут до вітальні вбігає Кухар-Нюхар, зриває з Царя-Панька корону.
І щодуху тікає до своєї кухні-лабораторії, зачиняється.
Торох-торох!
Стукаючи об алхімічні прилади, вмикає їх – вони світяться недобрим вогнем, булькотять.
Він чародіє.
КУХАР-НЮХАР. Піски сипучі, болота трясучі, охопіть цей тихий рай, хай нещастя візьме цей край! Хай він стане голодний, і тому я, Кухар-Нюхар, стану над ним верховодний!
Й урочисто одягає на себе царську корону, повільно перекидаючи її догори низом – так само повільно білий світ міняється на чорний. Бо з усіх кутків висовується обсмалена пекельна бісота.
ВОГНЮРА. Спрацювало!
БІСОТА. Ура!
Гур-гур!
Блискавки, громи – і вже Рай-країна дивує зруйнованими попелищами.
Вказівник на її кордоні просотується їдким гидким чадом і літери на ньому міняються – вже тепер не "Рай-країни", а стають геть іншою назвою "Руїни-країни"...
Картина 9
ОПОВІДАЧ. Отак то, любі мої дітусі... Не встигнеш оком моргнути, як влада в нашій країні помінялася...
Що я кажу? Не в нашій, а цій, казковій країні – раз – і вже новий цар!
ЦАР-НЮХАР. Мням!
Цар-Нюхар (а це колишній Кухар-Нюхар, щоразу поправляє на собі накладну перуку й бороду), жує ковбасину і водночас лає в палаці Конячого міністра:
ЦАР-НЮХАР. Де тебе чорти носять?
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Кликали?
ЦАР-НЮХАР. Та авже ж!
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Хвалити будете? За те, що я, Конячий міністр, збільшив потужність кожної коняки до двох кінських сил?
ЦАР-НЮХАР. Ну то й що? А усі коні стоять негодовані! Двосильні твої коняки стоять нечесані, нечищені, голодні!
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Так нічим годувать, ваша величносте.
ЦАР-НЮХАР. Цить, дурню, коли царі мріють: ось так і бачу їх чистенькими, ситенькими і смачненькими.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Трава ж повсихала, фуражу нема.
Цар-Нюхар заходився лупцювати його недоїденою ковбасою.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ой, зуби мої, зуби.
ЦАР-НЮХАР. Цить, кажу, коли царі мріють. Як нагодуєш, нагороджу – підберу тобі гарну наречену.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Невже яку князівну?
ЦАР-НЮХАР. Бери вище.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Невже Царівну-Паньківну оддасте за мене?..
Однак замість відповіді отримує дужого копняка й вилітає за вікно.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ой, зуби мої, зуби...
Картина 10
ОПОВІДАЧ. А що, хіба легко бути царським прихвостнем? Нелегко тут вберегти свої зуби. За них він узявся і на шлях подався.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Що ж робити з цими кіньми? Хоч бери й чисть їх сам... Оце б одружитися з царівною, то би вона сама їх чистила. Ох-ох, царям легко мріяти, не те, що нам, простим міністрам. О? Що я чую? Хтось співає?
Зі шляху, чути спів Сироти:
Хоч я малий і сирота,
та доля в мене непроста.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Хто це? Адже в Рай-країні, тьху! В Голодному царстві співають лише голодні шлунки...
Дізнатися би я хотів
навчають де на козаків!
Конячий міністр нашорошився, бо бачить маленького Сироту, який чимчикує Голодним царством з торбинкою за спиною і піснею:
Й оборонити весь наш рід.
Щоб більше не було сиріт...
Якби мені хто розказав,
Або дорогу показав!
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Я тобі зараз покажу! Ось!
Конячий міністр заступає йому дорогу, хоче вдарити коліном, однак той з несподіваною спритністю ухиляється.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ти диви, якась не наша дитина. Спритна! Та й пісня теж спритна...
Пройду країни і світи
Козацьку школу віднайти!
Якби мені хто розказав,
Або дорогу показав!
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Стій! Ти хто такий?
СИРОТА. Не знаю. Бо я сирота без імені. Але скоро вивчуся на козака.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ти? Таке мале – а туди ж. Немає давно козаків, вже й пам'ять про них зникла!
СИРОТА. Як це могло статися? Адже оця земля, на якій ми зараз живемо, здавна була шахтарською та козацькою...
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ну то й що, що була? Як навалилися на нас, нещасних, то варяги, то бусурмени, та мордва зі шляхтою, то гай-гай! Що й не розбереш, хто ми зараз такі... А ти кажеш: козаки.
СИРОТА. Треба з із чогось їх починати.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. З чого ж?
СИРОТА. Та з того, щоб не на простого козака вчитися, а на козака-чарівника.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Того, що в народі Мамаєм звуть?
СИРОТА. Мабуть, головне з першого отакого почать, а там, може, й інші заведуться.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Овва!
Конячий міністр весело регоче, однак несподівана думка робить його сер'йозним.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Стривай... Є тут одна школа така... Лише там дуже-дуже важко вчитися.
СИРОТА. Не для того я хочу стати козаком, аби легко вчитися.
Картина 11
ОПОВІДАЧ. Не знав, не відав Сирота, до якого палацу він потрапив, де діються лихі справи. Не знав, тому й не міг допомогти нещасній Царівні-Паньківні, яка потрпила в біду, тобто в мішок...
Несе на високу вежу палацу Цар-нюхар мішка, в ньому щось борсається, щось дуже схоже на Царівну-Паньківну...
Дивиться на піщаного наручного годинника, струшує його нетерпляче.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА (борсаючись у мішку). Рятуйте! Допоможіть!
Мить – і вже чути з неба гудіння:
У-у-у!
Прилітає Змій-Жеретій, поважно заходить на приземлення.
ЗМІЙ-ЖЕРЕТІЙ. Ну?
ЦАР-НЮХАР. Кізяки гну. Спершу грошики покажи.
Той вручає Цареві-Нюхареві мішечок з грішми, забирає такого ж, лише більшого мішка з Царівною у Царя-Кухаря, готується відлітати.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Рятуйте!
ЗМІЙ-ЖЕРЕТІЙ. – Ну й люди... За гроші продадуть й доньку рідну... Та тьху!
Стартує.
У-у-у!
Цар-Нюхар од радощів натягує корону аж на самісіньку шию.
Картина 12
ОПОВІДАЧ. Отак-то, діти... А що в цей час робить наш Сирота? Де він зараз, ви знаєте? То підкажіть мені, бо я вже старенький, і можу забути. Де він, га, не чую?
На стайню прийшов Сирота і Конячий міністр.
СИРОТА. А яка наука?
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Непроста. Гній за кіньми чистити.
СИРОТА. Гній? Так я ж на козака, на безсмертного вчитися хочу...
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Злякався труднощів? А коників не жалко? А вони ж брудненькі та нещасненькі, і ніхто їх не любить. О! Був же колись у Греції безсмертний козак Геракл. Так він теж починав – стайні чистив, чистив, аж доки богатирем не став. А ти не просто чистимеш, а матимеш посаду в конячо-кобилячому міністерстві – будеш молодшим кобилмейстером. Згода? Одностайно? Одноконюшно? Одностайно, та тю ти!
СИРОТА. Та згода. А де ж ваше конячо-кобиляче міністерство?
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Та ти що – нетутешній? Де ж воно, як не в стайні.
Зачувши там кроки, Коник-Химородник ховається за купу гною.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Отут чисть, отут на козака й учись!
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Бур-бур!
Сироту заведено до стайні, там хтось гучно буркотить порожніми животом.
СИРОТА. Оце така козацька школа?
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. А який же козак без доброго коня, хлопчику?
Конмін вручає йому вила-трійчата.
СИРОТА. То де ж він той чарівний кінь?
Лишившись наодинці, Сирота озирається.
СИРОТА. А кого ж чистити, як нікого нема.
З-за купи гною несміливо витикається Коник-Химородник.
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Що? Невже хтось буде чистити мене? Нечувано...
Він визирає, як Сирота починає орудувати вилами-трійчатами й швидко одна купа гною зникає у велетенській тачці.
Шух! Шух!
Коли купа зникла, хлопчина бачить перед собою Коника-Химородника.
Не встиг він протерти очі, як Коник-химородник зник.
Картина 13
ОПОВІДАЧ. Ех, невесело бути в мішку, особливо, коли не знаєш, куди той мішок несуть. Одне добре, що мішок важкий, і іноді вимагає перепочинку.
Летить між хмар Змій-Жеретій із мішком.
ЗМІЙ-ЖЕРЕТІЙ. У-у-у!
Раптом бачить згори:
внизу швидкою річкою поміж стрімких берегів пливе велетенська Риба-ніс із мушлею-баклажкою, притороченою до пояса, махає до нього плавником.
Змій спустився, сів на край скелі.
ЗМІЙ-ЖЕРЕТІЙ. Чого тобі?
РИБА-НІС. В який бік пливти до Рай-країни? Треба її попередити про небезпеку!
ЗМІЙ-ЖЕРЕТІЙ. Не чую, вода шумить, – кричить Змій.
Тому Риба-ніс випливає поверх води.
РИБА-НІС. Куди, питаю...
не встигла запитати вона, як змій її спритно уштрикнув шаблюкою.
Од чого Рибу-ніс вигнуло дугою.
ЗМІЙ-ЖЕРЕТІЙ. Ото не сунь свого носа, куди не слід. Заклинаю: риба-меч, риба-пилка, риба-молот! А ти була Рибою-носом, станеш же тепер Рибою-мостом. Й тепер по тобі через ріку довіку до мене гості ходитимуть. А я гостей – ой як люблю! Бо серед них трапляються такі смачненькі...
РИБА-НІС (плаче). Я? Рибою-мостом?
Гидко сміючись, Зміюка відлітає.
Картина 14
ОПОВІДАЧ. Ну, гаразд, украв наш Кухар-нюхар царство і став Царем-нюхарем. А чи легко такому злодюжці царювати? Ох, нелегка це справа...
В царському палаці Цар-нюхар намагається щосили читати "Велесову книгу".
ЦАР-НЮХАР. Погана книжка. Чому? Тому, що всі книжки погані. Чому? Тому, що я ж читати не вмію.
Тре очі, поволі засинає.
З'являється Конячий міністр, доповідає Цареві:
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Велика радісна новина: потужність кожної нашої коняки я особисто збільшив до двох з половиною кінських сил...
Цар на троні прокинувся і знову почав жувати ковбасу.
ЦАР-НЮХАР.