Поезії
Перекладач: Ванда Савранська
* * *
Я знаю правду! Всі інші правди — пусте!
Навіщо людям з людьми на землі боротись?
Погляньте: вечір, погляньте — вже ніч іде.
Про що — поети, коханці і полководці?
Вже вітер стелеться, уже земля в росі,
Вже скоро зоряні застигнуть заметілі,
І під землею ми спочинемо усі,
Усі, хто спокою не мали й не хотіли.
Емігрантка
О ностальгіє! Вже давно
Ти мною викрита, мороко!
Мені байдуже, все одно —
Де абсолютно одиноко,
Якими бруками брести
Додому з кошиком базарним.
Мій дім...Чужий для мене ти,
Немов шпиталь або казарма.
Мені однаково — сере?д
Якого натовпу пропавши,
Як звіру, їжити хребет
І витісненим бути завше
У себе, в почуття, на дно.
Ведмедем білим без крижини
Де не прижитись — все одно,
І де принижуватись нині.
Не втішить мови рідна суть
Молочним покликом одвічним.
Однаково мене не чуть,
Мене не зрозуміти стрічним.
Читач мій — поглинач новин,
Газетних тон пліток і бруду,
Двадцятого століття — він.
А я — до всіх століть вам буду!
Колода мертва — от і все,
Що залишилось від алеї.
Все рівно все втрачає сенс,
І, може, найрівніше — теє,
Далеке, як душа моя,
Що народилася колись-то:
Гублю ознаки й мітки я,
Дивіться також
Так не зберіг мене мій край!
В лиху годину навіть кату —
Як мою душу не розкрай —
Ні родимки не відшукати!
Всяк дім і храм мені пусті,
Усе — одно, і все — єдино.
Але як встане на путі
Мій кущ, і кущ отой — калина...
Переклад 20.11.2006
------------------------
"Кущ(?) горобина" вважаю за потрібне
українською мовою змінити на "калина".Прим. пер.
Поема Кінця
Розділ 6, уривок
.....................
— Тоді простимося...
— Я зовсім так не хотів.
Не так. (Але потяг рушив!
Хотіння — це справа тіл,
Ми ж одне одному — душі
Віднині...) І не сказав.
(Так, в мить гірку розставання
Жінкам ви, немов бокал, —
Печальне право прощання...)
Це марення? Щось не те?
Я недочув, можливо?
(Коханці, немов букет,
Кривавую честь розриву
Вручаєте...) По складах,
Розбірливо: ви сказали —
Проститися? (Так спада
В хвилину жаги і шалу
Хустина...) У цім бою
Ви — Цезар. (О, випад наглий!
Трофеєм — мені ж мою
Назад повернути шпагу!)
І далі: — Двічі вклонюсь,
Бо вперше не перший, схоже,
Іду на розрив. (Сміюсь.)
— Ви це говорите кожній?
(А світ захитався весь...)
Помста і жест Ловеласа
Гідні і роблять вам честь.
Мені ж — відділяють м'ясо
Від кістки. — Усміх. (Крізь сміх —
Смерть. Бо померли хотіння.
Хотіти — це справа тих,
Ми ж одне одному — тіні...)
Останній гвіздок — ні, гвинт —
В труну свинцево-дубову.
— Останнє прохання: ви...
Ніколи, прошу, ні слова
Про нас... нікому із... ну...
Наступних. (Так стогнуть ноші
Поранених — у весну!)
— Так само і я вас прошу.
А перстень на згадку? — Ні.
(І погляд — бездонні версти
В далі, відсутньо-сумні.
Печать на серце — мій перстень,
На руку твою... Із'їм!
Без сцен!) — Чи варто спитати:
А книгу тобі? — Як всім?
Не треба зовсім писати.
Книжок...
.............
Перша, як в шахи? Ну от,
Мій хід — не буду втрачати.
Нас навіть на ешафот
Першими просять — до страти.
(Сльози, зрадливі такі, —
Як їх загнати у очі?!
Ось-ось потечуть річки.)
Побачите ви — не хочу!
-Прошу, не треба дивитись!!!
Гордо — очима
Лечу в вишину.
— Милий, ходімо,
Ридати почну!
Переклад 5-7.12.2006
----------------------------
Про цю поему вражений Б. Пастернак писав Цветаєвій:
"Який ти великий, диявольськи великий артист, Марино!" (1926 р.)Прим. пер.
"У Празі відбулася моя зустріч з Мариною Цветаєвою,
пам'ять про яку я бережу і несу крізь все більше наростаючу
гущавину часу..." — Костянтин Родзевич пережив М.Ц. на 47 років.Прим. пер.
* * *
Як хороше, що ваш кумир — не я,
Як хороше, що хвора я не вами,
І що ніколи збуджена земля
Не попливе під нашими ногами.
Як хороше, що я — смішна й проста,
Розкута — і не граюся словами,
Не червонію, стиснувши вуста,
Зіткнувшися зненацька рукавами.
Як хороше, що вільно при мені
Мій ніжний, ви голубите другую,
Не даєте в пекельному вогні
Мені згоріти — бо не вас цілую.
Як хороше, що ви моє ім'я
Вночі і вдень не згадуєте всує,
Що у церковній тиші — ви і я —
Ніколи не почуєм: алілуя!
Від серця вдячного — уклін низький
За те, що з ним ви — у таємній змові! —
Мій спокій зберігаєте нічний,
За зустрічі вечірні — випадкові,
За наші не-гуляння в сяйві дня,
За зорі не над нашими серцями,
За те, що біль ваш — як не жаль! — не я,
За те, що хвора я — на жаль! — не вами!
3.05.1915
Переклад 7.12.2006