Хокку поетів XVII — XVIII ст.
Перекладач: Микола Лукаш
Джерело: З книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990
* * *
В Кісагаті — ах! —
там мімоза, "сум-краса",
під дощем дріма.
* * *
Крилечками мах!
Що, скажи, метелику,
бачиш ти у снах?
(Кага-но Тійодзьо)
По воду
Наберу в сябра:
уночі повій повивсь
круг мого цебра.
(Кага-но Тійодзьо)
* * *
Світ наш, як роса:
тут, на кладовищі,
ясно все і вся.
(Соїн)
* * *
Нічого не чув:
чи душею десь витав,
чи нема зозуль?
(Соїн)
Зоряний узор
Муругий павук
павутиною вловив
кленовий листок.
(Хо-о)
Рай і пекло
Павуків бенкет:
в сіті росяній, тремкій
два метелики.
(Хо-о)
* * *
Зеленій, зеленій!
Зеленіє перша рунь
через талий сніг.
(Райдзан)
Срібний огонь
Хризантеми квіт:
промінь місяця в росі,
світло, влите в лід.
(Ранко)
Давні друзі
Останні листки!
Поспитайте дмухача,
хто впаде раніш.
(Сосекі)
* * *
Сніг побив квітки...
Не зів'яли тільки айстра
та слава майстра.
(Сенгін)
Легка музика
Соловей співа
Дивіться також
той іще пливе.
(Хоро)
* * *
Місяць у повні:
діти народилися
десь і сьогодні.
(Сінтоку)
* * *
Палять вугілля —
олень на вечірній дим
дивиться здаля.
(Хадзін)
* * *
Викинеться лин —
тільки кола по воді...
Зозуля: ку-ку!
(Гонсуй)
* * *
Ураган ущух:
тільки чути з далини
хвиль неясний шум.
(Гонсуй)
* * *
Вербени цвітуть:
уночі вони ряхтять,
як Молочна Путь.
(Гонсуй)
Забуття
Осінь-самота.
Рік ні в кого не бував,
і в мене ніхто.
(Сьохаку)
* * *
Жайворова трель
і зозулине "ку-ку"
пішли вперехрест.
(Кьорай)
* * *
З озера вода
по затонах розлилась:
майові дощі.
(Кьорай)
* * *
З гонгом сторожі
цеї ночі не прийшли:
місяць у юзі.
(Кьорай)
* * *
Сливи тонкий пах...
Чашку гість підніс до уст
ясно-голубу.
(Кьороку)
* * *
З рису калачі —
подрібнішали і ті...
Листопад подув.
(Кьороку)
* * *
Ночував якось
у покої для князів:
там-то одубів!
(Кьороку)
* * *
Роздирають шовк
у столичних крамарнях:
літній час прийшов.
(Кікаку)
Жахнувся зо сну
Сон а чи ява?
Наче ріже мене хтось...
Аж воно блоха!
(Кікаку)
Не замів, бо цвіту жаль
Мій слуга дрімав
на опалих пелюстках...
Я й не накарав.
(Кікаку)
Досвіток
Рано, ще й не світ,
з ночі в дар тобі несу
сливи любий цвіт.
(Кікаку)
* * *
"Спалим комарів!" —
цар цариці над ушко
в спальні говорив.
(Кікаку)
Над кручами Янцзи
Білих ікл оскал,
мавпи хриплий, тоскний крик...
Місяць межи скал.
(Кікаку)
* * *
I нема куди
вилить воду з купелю:
коники сюрчать.
(Оніцура)
* * *
На подолі — ох! —
уночі пролився дощ
на молодий сніг.
(Бонтьо)
Довгі-довгі ночі
Осінь — і літа...
З вежі видзвонило шість —
може, засвіта.
(Ріто)
* * *
Влітошні дощі...
Тільки раз поміж сосон
місяць прояснивсь.
(Бусон)
* * *
Вечір. Вітер.
Циби чаплі синьої
миють хвилі.
(Бусон)
* * *
У сумних думках
я зійшов на гору: ах! —
шипшина цвіте!
(Бусон)
* * *
Жабію худий!
Із тобою Ісса:
бий гладкого, бий!
(Ісса)
* * *
Сіре гороб'я!
Ходи сюди, пограймося,
бідне сиротя...
(Ісса)
* * *
Мушки не руш:
рученьки, ніженьки —
все на ній тремтить...
(Ісса)
Бабина проща
Вітер хустку вкрав,
а корова — хіп на ріг! —
веде бабу в храм...
(Ісса)
* * *
Вік наш, як роса:
хай росиночка мала,
а й тієї жаль...
(Ісса)