Танка поетів VIII — XVIII ст.
Перекладач: Микола Лукаш
Джерело: З книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990
* * *
Рису-новини
на обжинках у селі
поїмо з людьми...
Чи я ж милого мого
заморожу за дверми?
* * *
Вже дождали й жнив —
од самої сіянки
милий не ходив...
Я, молода, нуджуся:
коли ж його дождуся?
* * *
Як на ту біду,
заспівали птахи-ждахи
у моїм саду.
Де ж ти, милий, чом не йдеш?
А я тебе жду, жду!
* * *
Була б забула,
якби не нагадала
птиця-зозуля:
мого любого ізнов
звів на мислоньки той зов.
* * *
Серед буйних лук —
ясеновий добрий лук.
Влучу я тебе,
то невже одкажеш "ні",
як ті дами чепурні?
* * *
I рубати мається,
й рука не підіймаеться:
застує мені
місяцеву ясноту
гілка у цвіту!
* * *
I рубати мається,
й рука не підіймається...
Злодія впіймав,
придивляюсь — на тобі:
то ж мій син-дурман!
* * *
Двоє ворогів
у нас, кажуть, на віку —
вино та любов.
Ох, як хочеться мені
ближче їх пізнать обох!
* * *
Стрілець-молодець
куди треба обернувсь
і стріли мета:
а мета — затон Матo,-
Дивіться також
* * *
Довгоперий птах
у розложистих горах
опустив хвоста:
мабуть, довгу-довгу ніч
ночуватиму я сам.
* * *
Гора-вишина.
Попід хмари поросла
дрібненька сосна...
I таке ото гілля
мені сонце затуля?
* * *
Тихо, мов у сні,
височіє Яв-гора
в нашій стороні.
Ні наяв, ані вві сні
тебе не бачити мені...
* * *
Думалось мені:
хризантема восени,
слива навесні,-
та на платті цім, дарі,
вони квітнуть у парі.
* * *
Хмурої ночі
у похмуру-хмуру путь
я піду, мабуть...
Місяцю над горою,
не світи стороною!
* * *
На білий рукав —
на розлуку, на печаль —
сніг роси упав...
У серце незігріте
війнув осінній вітер.
* * *
Пахне сливи цвіт.
Пах той вітер понесе
У співочий світ.
I для нас, це річ ясна,
настає уже весна.
(Содо — Басьо)
* * *
Розлогі горби.
З літнім вітром гомонять
вікові дуби.
Ланом хвиля золота —
наливаються жита.
(Міцуне)
* * *
В полі попіл, гар —
попалив поля пожар...
Жайворонок виспр
кружить, плаче свою скорб
над погубленим гніздом.
(Мабуті)
* * *
В серці тихий щем:
перевився мій палац
весь плачем-плющем...
Тлін і пустка, де колись
слава й радощі лились.
(Юнтоку)
* * *
Суємудрії
розглагольствують про суть
хінські мудреці:
битія глибинну суть
не судилось їм збагнуть.
(Мотоорі)
* * *
Осіннього вечора
соромиться є чого:
місяць-молодан
оттакого кукуна
з неба показав!
(Сокан)
* * *
Он співець Хітомарo
конем грає, як мара:
то ледве мріє
над затокою ген-ген
буланий місяць.
(Сотьо)
* * *
Високо в ціні
те синиччине "цінь-цінь":
ціни ж на тунці
так уже підскочили,
що й "цінь-цінь" не хочемо!
(Кіссю)
Славні традиції
Сакури цвіт
славимо і хвалимо
тим, що опаде.
Та відомо, відомо,
тільки доки будемо?
(Тейрю)
Перепели під селом
Вечір звечорів.
Вітрюган осінній
полем загудів.
Озвались перепели
під Фукакуса-селом.
Сюндзей
Одного зловив,
потім другого спіймав,
засмажив і з'їв.
I звелись перепели
Під Фукакуса-селом...
(Нампо)
"БУМБУ"
Самураям ставлено в обов'язок
знання й уміння не лише в вій-
ськовій справі, а і в літературі.
"Бумбу" значить "письменство й
зброя".
Ввірились мені
оті звуки, що аж ну!
Ночами, і то
комарики "зум-бум-бум",-
а нам сон не йде на ум...
(Нампо)
Краще б уже гірш
Співом своїм може поет
сколихнути небо й землю.
З передмови до старовинної
антології "Кокінсю"
Краще б уже гірш
віршував отой поет:
бо як його вірш
небо й землю сколихне —
кого лихо не мине?
(Месіморі)
Пісні Кагура
— Оце-о жезло —
відкіля воно?
— То ж то є жезло
принцеси Тойооки,
що в небі у високім.
— Отой знак святий —
відкіля і чий?
— То ж то знак святий
принцеси Тойооки,
що в небі у високім.
— Оте копіє —
відкіля й чиє?
— То ж то копіє
принцеси Тойооки,
що в небі у високім.