Тютюнник Григір — Три зозулі з поклоном

Софія – спокійна, урівноважена, співчутлива жінка. Вона поважає почуття Марфи, навіть сама просить чоловіка: "Ти, Михайле… хоч би разочок на неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться". Між нею і Марфою немає ревнощів, їх об'єднує спільне горе і туга за Михайлом: "У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе…". Співчуття, милосердя й усепрощення є визначальними рисами вдачі Софії. Ці риси характерні для людини, яка сповідує християнську мораль.

Марфа Ярковa була одружена з нелюбом. Карпо, чоловік Марфи, був приземленим, недалеким, похмурим, небагатослівним. Він думає тільки про їжу, похапцем набиває рот навіть тоді, коли всі в хаті співають. У Марфи і Карпа не було дітей. Чоловік був ніби протилежністю дружині, в усьому відчувалася нерівня їхніх душ. Марфа покохала Михайла і хоч не виявляла своїх почуттів, та їх помічала Софія. Марфина любов – це почуття, що не залежить від людини, її волі та свідомості...

У невеликому за обсягом творі автор майстерно розсуває хронологію подій на кілька десятиліть, що дає йому змогу відтворити взаємини героїв та їхні почуття упродовж тривалого часу. Під час цієї оповіді посилюється драматизм сюжету. У творі події ніби відходять на другий план, а головними є почуття та страждання героїв. Для глибокого відтворення душевних переживань героїв письменник вдається до осмислення сковородинського архетипу душі...

Композиція твору має такі особливості: наявність обрамлення – розповідь ліричного героя на початку й наприкінці новели, що поглиблює емоційність у зображенні трагедії окремої людини (Марфи, Софії, Михайла, сина-оповідача) й ширше – усього народу, що пережив сталінські репресії; переплетіння голосів Софії, Михайла та їхнього сина; повторюваний образ "татової сосни". У кожному фрагменті новели є інший головний герой, але центральним залишається образ Марфи. Автор порушує хронологію подій, створюючи інтригу, що тримає увагу до останнього рядка й підсилює емоційний вплив на читача.

У творі є портретні (очі "печуть чорнющі"), психологічні (погляд героїв, Марфина сльоза), предметні (лист), словесні деталі ("товстопикий", "товстоногий"). Деякі художні деталі переростають в образи-символи. Образ зозулі – уособлення туги, тривоги, вона провісниця нещастя. Портретна деталь, що зображує повні сліз Марфині очі, виконує експресивну функцію. Наскрізна художня деталь – образ сосни, яку посадив Михайло біля дому. Для тих, хто любив його, це пам'ять про нього...