Карпенко-Карий Іван — Мартин Боруля

Найповніше у монолозі розкривається образ Трандальова. Він детально розповідає, ким тільки не працював, поки не став повіреним. Його спеціалізація – махінації з документами, він уособлює бюрократичне суспільство, морально звиродніле й охоплене корупцією. Трандальов не гребує нічим заради наживи: веде одночасно справу Борулі проти Красовського і позов Красовського проти Борулі: "Добре діло це повіренничество, єй-богу! Другого такого прибильного не знайдеш...

П'єса має такі ознаки реалістичних творів: зв'язок із дійсністю (життєва основа – твір нагадує деякі факти з життя родини І. Карпенка-Карого), типовість образів і ситуацій, розкриття впливу соціального середовища на людину, дослідження життя суспільства.

Мартин Боруля використовує у своїй мові полонізми й росіянизми – "жеч", "уродзоний", "стокроць дяблів", "папінька", "мамінька", бо щиро вважає, що таким чином наближається до польської шляхти та російського дворянства. Але це викликає сміх глядача, який розуміє всю марність затії Борулі. Інші персонажі (Степан, Націєвський, Трандалєв) теж використовують росіянізми, щоб показати себе більш освіченими, мудрішими, ніж звичайні селяни, та така мова лише підкреслює те, що вони малограмотні чиновники.

Сповнені іронії, а іноді й сарказму сцени, у яких Боруля намагається завести у своєму домі "дворянські порядки". Комізм тут досягається через разючу невідповідність між давно усталеним способом життя селянина-хлібороба й омріяною панською шляхетністю. Наприклад, Мартин наказує дружині Палажці навчитися, як подавати чай та каву "благородному" гостю: "Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію...

Іронія присутня у сцені, де Гервасій називає таких, як він сам і Боруля, "щабльовими" дворянами – тобто маленькими, "що повипадали крізь щаблі своїх, не вшитих лубками возів і розгубились… Одно слово, голопуза шляхта!"; у сцені, де Омелько отримує наказ від Мартина везти панича, але не розуміє, хто ж той панич: "Мартин. Роби, що велять! Візьми рядно велике квітчасте та гарненько закрий сіно, щоб панич у реп'яхи не вбрався. Омелько. Який панич?.. Хіба Красовського панич поїде з нами? Мартин...

Автор визначив жанр п'єси "Мартин Боруля" як комедію. Це драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири розвінчуються негативні суспільні й побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині. Проте сучасні літературознавці доводять, що цей твір – трагікомедія...

Мартин під "дворянською лінією" мав на увазі поведінку і звичаї, як у справжніх дворян. Наприклад, він міркує: "Нащо вже я, от, здається, зовсім вибився на дворянську линію, а не можу уранці довго спать – боки болять, а треба привчаться! Воно якось так зовсім другу пиху тобі дає". "Дворянська лінія", на думку Мартина, передбачала, що Степану не можна спілкуватися з Миколою ("Яка тобі компанія Микола?..

Марися добра, чесна й працьовита, здатна на щирі й вірні почуття. Дівчина хоч і поважає батька, але не підтримує його планів щодо дворянства. Вона не схвалює химери батька, не погоджується поєднати свою долю через його панські замашки з пройдисвітом Націєвським, відстоює своє право на щастя. Дівчина відверто говорить із Націєвським про свої почуття до іншого, геть відкидає залицяння канцеляриста.

Цитати: "Нащо ж дворянство нам здалося, коли воно горе приносе?..

В добродушному народному гуморові, упізнаваності, психологічній переконливості образів, гострій злободенності проблематики.

Який узагальнюючий образ чиновництва вони відтворюють?

Яскравий сатиричний персонаж – повірений Тренделєв. Його спеціалізація – махінації з документами, він уособлює бюрократичне суспільство, морально звиродніле й охоплене корупцією. Письменник постійно мав справу з такими ділками, працюючи чиновником, добре знав їхню психологію, а тому зневажав до глибини душі. Хижа сутність Трандалєва виявляється у його монолозі. Це авантюрист, єдиним мірилом учинків якого є гроші...