Одним з перших питань цих посланців було: чи не місіонери ми? і коли була дана негативна відповідь, то нам почали тиснути руки і пояснювати, що у разі, якби ми виявилися місіонерами, князь не велів пускати нас до себе в місто. Взагалі в числі причин, що зумовили успіх подорожі, на видному місці слід поставити ту обставину, що ми нікому не нав'язували своїх релігійних поглядів.
Динь — юань —ін складається з фортеці, глиняна стіна якої має півтори версти в окружності. Під час наших відвідин стіна ця була приведена в оборонне становище, і на її зубцях скрізь були складені камені або колоди для одбиття ворожого штурму. Попереду головної стіни, з північного боку, влаштовані також з глини три невеликих укріплення, обнесені палісадом.
Всередині фортеці живе сам князь; тут також знаходяться китайські крамниці і поміщені монгольські війська. Поза головною огорожею розташовано було колись кілька сотень фанз, але вони всі спалені дунганами, які, однак, не могли взяти саму фортецю.
Зате все, що знаходилося поза нею, піддалося розоренню, в тому числі і заміський палац князя, влаштований в одній версті від міста і оточений невеликим парком. Цей парк, в якому перш були навіть ставки з водою, являє чарівне місце в порівнянні з похмурим виглядом навколишньої пустелі.
Така зовнішність міста Динь — юань —ін. Звернемося до опису його мешканців. Серед них найбільш визначною особистістю служить, звичайно, князь— володар, або як його називають тут, " амбань " * .
* Імені князя дізнатися ми не могли, так як монголи вважають гріхом вимовляти імена своїх начальників, а тим більше передавати ці імена кому-небудь чужому. ( Примітка автора. )
Він знаходиться в розряді князів другого ступеня, володіє Алашанем на правах середньовічного феодала. За своїм походженням цей князь монгол, але абсолютно зкитаєний, тим більше що він перебуває в родинних зв'язках з богдиханським домом, звідки отримав в заміжжя одну з принцес. Кілька років тому ця дружина померла.
Сам князь, чоловік років сорока, має досить благовидну фізіономію, хоча завжди блідий, так як сильно відданий палінню опіуму. За своїм характером він хабарник і деспот самого першого розбору. Порожня примха, порив пристрасті чи гніву словом, особиста воля замінюють всякі закони і негайно ж приводяться у виконання без найменшого заперечення з чийого б то не було боку. Втім, такий порядок існує у всій Монголії і в усьому Китаї без винятків.
Зачинившись всередині своєї фанзи, алашаньский князь весь час проводить в курінні опіуму і ніколи не показується на вулиці; за давніших часів він часто їздив до Пекіна, але тепер повстання дунган припинило подібні поїздки.
Амбані має трьох дорослих синів, з яких старший з часом буде його спадкоємцем.
Слід згадати ще про одного ламу, по імені Балдин— Сорджі, який перебуває при князі і його дітях як довірена особа, яка виконує різні доручення. Сорджі в ранній юності втік до Тибету, прилаштувавшись до каравану богомольців; провівши в Лхасі вісім років, він вивчив буддійську мудрість і повернувся назад в Алашань вже ламою. Від природи хитрий і кмітливий, Сорджі незабаром здобув прихильність амбані і зробився його наближеним. За дорученням князя він щороку їздить до Пекіна за різними покупками і навіть один раз був у Кяхті, а тому знає росіян.
Для нас Сорджі був надзвичайно корисний своєю послужливістю і тим значенням, яким він користувався в місті. Без нього ми, можливо, не зустріли б настільки привітного прийому з боку князя і його синів. Сорджі перебував також в числі трьох осіб, висланих князем вперед дізнатися, хто ми такі. Він потім пояснив Алашаньському амбані, що ми дійсно росіяни, а не які-небудь інші іноземці. Втім, монголи всіх європейців хрестять загальним ім'ям росіян, так що звичайно говорять: росіяни — французи, росіяни — англійці, розуміючи під цими іменами французів і англійців; притому номади всюди думають, що ці народи знаходяться у васальній залежності від Цаган-хана, тобто білого царя ...
Через два дні по приході в алашаньське місто ми мали побачення з двома молодшими синами князя гигеном * і Сия, через п'ять днів з старшим їх братом і тільки через вісім днів з самим амбані .
* Г и р е н одне з високих звань буддійської церкви.
Усім їм необхідно було зробити подарунки, про які нас запитували ще вислані назустріч чиновники. Не маючи з собою для подібної мети ніяких особливих речей, я подарував самому князеві кишеньковий годинник і зіпсований анероїд; синам бінокль і різні дрібниці, головним чином мисливські речі та порох. У відповідь на це ми отримали від князя і його синів також подарунки досить цінні: пару коней, мішок ревеню і голову російського цукру, яка потрапила в Алашань з Кяхти. Крім того, наші приятелі подарували нам на згадку про них: мені срібний браслет, а моєму товаришеві золоте кільце.
Взагалі як сам Амбані, так, особливо, сини були дуже прихильні до нас і постійно намагалися виказати цю прихильність. Вони кожен день надсилали нам зі свого саду цілі короби кавунів, яблук і груш, які ми винищували через міру після довгих поневірянь в пустелі. Старий князь прислав нам одного разу обід з безлічі різних китайських страв. Із синами ми їздили кілька разів на полювання і досить часто бували у них вечорами, розмовляючи іноді до глибокої ночі. Хоча важко було пояснюватися через перекладача, але все-таки ми проводили тут час із задоволенням, тим більше що звільнялися від мимовільного арешту у своїй фанзі. Молоді князі вели себе абсолютно невимушено, сміялися, жартували, і справа іноді доходила навіть до різних ігор і гімнастичних вправ. У бесідах з нами сини з гарячковою цікавістю розпитували про Європу, тамтешнє життя, людях, машинах, залізницях, телеграфу і т.д. Наші розповіді здавалися для них казкою і пробуджували бажання бачити все це на власні очі; князі не жартома просили нас звозити їх до Росії. Іноді нам приносили на показ різні європейські речі, куплені в Пекіні і Кяхті, як, наприклад, револьвери, тростини з кинджалом, машинки з грою, годинники і навіть флакони з одеколоном.
Частина 3
Нарешті, на восьмий день нашого перебування в Динь-юань-іні, ми отримали запрошення на побачення з амбанем. Попередньо лама Сорджі, ймовірно, за намовою самого князя, питав у нас: яким чином ми будемо вітати їх повелителя чи за своїм звичаєм або за монгольським, тобто падати на коліна. Отримавши, природно, відповідь, що ми будемо кланятися князю по-європейські, Сорджі почав просити, щоб перед амбанем став на коліна хоча б наш козак-перекладач, але і в цьому було рішуче відмовлено.
Саме побачення відбувалося в 8:00 вечора в приймальні фанзі амбаня. Ця фанза дуже добре прибрана; в ній навіть стоїть велике європейське дзеркало, куплене за 150 лан в Пекіні. На столах в свічниках горіли стеаринові свічки, і було приготовлено для нас частування з горіхів, пряників, російських льодяників з віршами на обгортках, яблук, груш та іншого.
Коли ми увійшли і вклонилися князю, то він запросив нас сісти на приготовані місця, козак ж став біля дверей. Крім амбаня, в фанзі знаходився китаєць — багатий пекінський купець, як я дізнався згодом. У дверях фанзи і далі в передпокої стояли ад'ютанти князя і його сини, які повинні були бути присутніми при нашому прийомі.
Після звичайних розпитів про здоров'я і благополуччя у дорозі амбань сказав, що, з тих пір як існує Алашань, в ньому не був ще ні один росіянин, що він сам бачить цих іноземців в перший раз і дуже радий нашому відвідуванню.
Потім він почав розпитувати про Росію: яка у нас релігія, як обробляють землю, як роблять стеаринові свічки, як їздять по залізницях і, нарешті, яким чином знімають фотографічні портрети? "Чи правда, запитав князь, що для цього в машину кладеться рідина людських очей? Для такої мети, продовжував він, місіонери в Тяньдзіні виколювали очі дітям, яких брали до себе на виховання; за це народ обурився і повбивав усіх цих місіонерів". Отримавши від мене негативну відповідь, князь почав просити привезти йому машину для знімання портретів, і я ледве міг звільнитися від подібного доручення, запевнивши, що дорогою скла машини неодмінно розіб'ються.
Наша аудієнція тривала близько години; на прощання князь подарував козакові — перекладачеві 20 лан і дозволив нам сходити пополювати в сусідні гори. Туди ми вирушили на наступний день і поставили свій намет у вершині ущелини, майже поблизу гребеня самого хребта. Верблюди наші залишилися під опікою приятеля Сорджі в місті, так само як і козак, який знову захворів сильніше колишнього; причиною його хвороби була головним чином туга за батьківщиною. Від князя були послані з нами провідники і ще один лама, ймовірно, в якості наглядача.
Гори, в яких ми тепер оселилися, знаходяться, як сказано вище, в 15 верстах на схід від міста Динь-юань-ін та складають межу між Алашанем і провінцією Ганьсу. Весь хребет відомий під ім'ям Алашаньський. Він піднімається від самого берега Хуанхе в тому місці, де з протилежного боку в неї впирається Ордоській Арбус —ула, тобто верстах у вісімдесяти — дев'яноста на південь від міста Дин-ху.
Вузька, але дуже висока скеляста гряда Алашаньських гір, виштовхнута підземними силами, немов стіна серед сусідніх рівнин, представляє своїм положенням дуже характерну особливість. Тим більше, що ці гори стоять абсолютно відособлено і, наскільки нам вдалося дізнатися, не з'єднуються з хребтами верхньої Хуанхе, але закінчуються в піщаних пустелях Південно-Східного Алашаню.
Цікаві були наші полювання за гірськими баранами куку-яманами, які в безлічі мешкають в Алашаньському хребті, обираючи місцем проживання самі дикі скелі верхнього поясу гір. Цей звір зростом трохи більше звичайного барана. Колір шерсті буро-сірий або буро-коричневий; верх морди, груди, передня сторона ніг, смуга, що обмежує боки від черева, і самий кінчик хвоста чорні; черево біле, задня сторона ніг жовтувато-біла. Роги пропорційно великі, підняті від основи трохи догори, а кінцями загнуті назад. Самка трохи менше самця; колір чорних частин тіла у неї не настільки яскравий; роги маленькі, плоскі, майже прямостоячі.
Куку-ямани тримаються поодинці, парами або, нарешті, невеликими стадами від 5 до 15 екземплярів.