Нема сумніву — небо для нас
Рятівну переміну послало.
Трігeй
(повертаючись)
Ну ось і кошик, і ячмінь, і квіти, й ніж готові.
Уже й вогонь палахкотить. Бракує лиш козлятка.
Перша половина хору
950 Ану прудкіше всі, ану!
А то непрохано до вас
Присуне з флейтою Херід
І як задме, як засопе —
Тоді, клянусь, йому від вас
Перепаде що-небудь.
Трігeй
(до раба)
Отож, узявши кошик і кропильницю,
Праворуч обійди вівтар, не гаючись.
Раб
Готово. Обійшов я. Ну, а далі що?
Трігeй
Подай-но смолоскип. В воді змочи його.
(Окроплює жертву).
960 Струси гарненько. А тепер ячмінь подай.
Скропивши руки, дай мені кропильницю.
Осип ячменем глядачів.
Раб
А далі що?
Трігей
Усіх посипав?
Раб
Звісно всіх. Не знайдеш там,
Гермесом присягаюсь, ані одного,
Кому б ячменик не влетів за пазуху.
Трігей
Жінки, одначе... [288]
Раб
Не журись: під вечір їм
Чоловіки усиплють.
Трігей
Що ж, помолимось.
Хто є у зборі? Де тут благочесті?
Раб
Дай покроплю їх, благочесних. Ось вони.
Трігей
970 Вони тобі здаються благочесними?
Раб
Чому ж би ні? Водою, бач, зливаю їх,
Вони ж — ні кроку з місця, наче вкопані.
Трігей
Ну що ж, молімся швидше.
Раб
Що ж, молімося.
Трігей
(урочисто)
О владарко, богине Миру ясна,
Опікунко весіль, опікунко забав,
Нашу жертву сердечну сьогодні прийми.
Раб
Прийми, о прийми, найдорожча,
Ради Зевса самого. Лиш так не роби,
980 Як то звикли робить легковажні жінки:
Вони двері свої прихиливши ледь-ледь,
У щілинку вузьку визирають собі.
А довірся лукавим — і тут же вони
Поховаються всі!
Обмини їх — вони визиратимуть знов.
Не глумись так над нами, богине, хоч ти.
Трігей
А в усій своїй величі гордо постань
Перед нами, — в тобі ж ми не чуєм душі, [289]
За тобою тужили ми, сльози лили
990 літ тринадцять підряд.
Припини ворожнечу, й тобі ми дамо
За той подвиг ім'я — Усмирителька війн.
Увільни нас од злоби, брехні й підозрінь,
Не дозволь, щоби ми
Обмовлялись взаємно, меткі на язик.
Поверни нам той сік, що в крові своїй чув
Кожен еллін колись:
Розуміння і дружби взаємної сік,
У серця наші чуйність колишню вдихни.
1000 Хай наш ринок потоне в усякім добрі,
Хай рясніють на ньому гранати, грушки,
Свіжі яблука, дині, мегарський часник,
Одежина всіляка дрібна для рабів.
Хай з Беотії знову нам безліч несуть
Каченят, гусенят, голубів і чирят.
Хай копайські вужі примандрують в кошах.
Тим заваленим ринком посунемо й ми
Метушливим, крикливим, хапливим гуртом.
Ось і Моріх, Главкет і Телей тут як тут,
1010 Ласуни славнозвісні. А вже після всіх
Запізнілий Меланфій надсуне. Та ба! —
Він заводить плаксиво з "Медеї" таке:
"О пропав я, пропав! Сиротою зоставсь!
Не побачу вже тих, що в городі зросли!"
І тоді всі довкола регочуть.
Нехай, богине, все це стане дійсністю!
(До раба).
Візьми ножа і вправно, по-різницькому,
Заріж козлятко.
Раб
Ні, не можна.
Трігей
Як це так?
Раб
Ю2о д так Богиня Миру кров'ю бридиться
І вівтарем кривавим. [290]
Трігей
То всередину
Зайди і, заколовши, м'ясо винеси.
Козлятко ж ціле лишиться хорегові.
АНТИСТРОФА
Друга половина хору
А ти отут, біля дверей, візьмись уже
за діло:
Понаколюй— полін, потім вогнище зладь
І все інше придбай для обряду.
Трігей
Погляньте, як я дрова склав, неначе жрець
справдешній.
Друга половина хору
Ну, аякже? Без сумніву, так. Чи ж не ти
На всі руки мастак? Чи ж тобі позичать
юзо Розторопності, вміння, снаги,
Сили духу у праці й нещасті?
Трігей
А дрова вже взялись огнем: Стілбіда
дим задушить,
Ось тільки стіл ще принесу — й раби
не знадобляться.
Друга половина хору
Ну як не похвалить його,
Що так на совість потрудивсь
Заради того, щоб з біди
Священне місто врятувать?
Довіку буде гідний він захоплення й пошани.
ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ
Трігей
(до раба, що повертається з м 'ясом)
Усе готово. Поклади, хай смажиться,
040 А я тим часом побіжу за потрухом. [291]
Раб
Цим я займуся.
(Побіг у дім).
Трігей
(нетерпляче)
Піде — як по смерть свою.
Раб
(прибігає)
Ну, ось і я. А правда, швидко впорався?
Трігей
Засмаж гарненько.
(Дивиться на дорогу).
От біда! Несе когось.
Ось бачиш, постать у вінку лавровому.
Раб
То що за птиця?
Трігей
На хвалька скидається.
Раб
Пророк неначе.
Трігей
Де там! Це лиш Гієрокл.
Отой віщун з Орея завітав до нас.
Раб
Ану, що скаже.
Трігей
Легко здогадатися:
Бурчати буде, перемир'я лаючи.
Раб
Ю5о та ні він, певно, чує носом смажене.
Трігей
(до раба)
Його не помічаєм. Чув? [292]
Раб
Домовились.
Гієрокл
Це хто складає жертву і кому з богів?
Трігей
(до раба)
Мовчи і смаж уважно. Хвіст — насамперед.
Гієрокл
Кому ця жертва?
Трігeй
(до раба)
Як там справи з хвостиком?
Раб
Чудово, о богине Миру, владарко!
Гієрокл
Тепер відріж первинки і подай мені.
Трігей
Підсмажимо ще краще.
Гієрокл
Не старайся так.
Воно ж готове.
Трігей
Не повчай, не просимо.
(До раба).
Відріж.
Гієрокл
Стола не бачу.
Трігей
(до раба)
За вином сходи.
Гієрокл
1060 Язик окремо ріжуть. [293]
Трігей
Пам'ятаємо.
(До Гієрокла).
Ти знаєш, чим займися?
Гієрокл
Чим?
Трігей
Мовчанкою.
Ні пари з уст! Богині Миру молимось.
Гієрокл
Смертні, ви в дурні пошились!
Трігей
Накаркуй на себе, триклятий.
Гієрокл
Ви збожеволіли всі, проти волі богів
помирившись,
Люди, зі стадом здичавілих мавп, які
світять очима.
Трігей
Ха-ха-ха-ха!
Гієрокл
Ти чого?
Трігей
Мені смішно з тих мавп банькуватих.
Гієрокл
Дурні ви, дурні безмозкі! Знайшли,
кому вірить на слово —
1070 Лисам, підступним думками й душею.
Трігeй
Коли б то язик твій
Так зашкварчав на вогні, пустомеле,
як той, що ми смажим! [294]
Гієрокл
Тож якщо Німфи святі не здурили Бакіда,
а смертних
Той же Бакід не здурив, а Бакіда —
знов-таки Німфи...
Трігей
Хай тобі грець! Ти вже вуха мені
тим Бакідом протуркав!
Гієрокл
Таж не роковано нам увільнити
богиню з кайданів.
Поки ще, перше ніж...
Трігей
(до раба)
Сіллю ще трохи
посип цю печеню.
Гієрокл
Навіть блаженним богам не угодно
тепер припиняти
Війни-усобиці, поки ще вовк
не побрався з вівцею.
Трігей
Де це ти бачив, паскудо, щоб вовк
та з вівцею побрався?
Гієрокл
1080 Поки тарган, утікаючи, сморід нестерпний
пускає,
Поки кваплива щиглиха виводить незрячих
щигляток,
Доти й не думайте навіть про мир чи якесь
перемир'я.
Трігей
Значить, по-твоєму, нам без кінця
воювати, чи, може,
Кинути жереб, кому з нас прийняти
найбільші терпіння? [295]
Ми ж, помирившись, могли б управляти
Елладою разом.
Гієрокл
Ні, не доб'єшся повік, щоби рак
та поповз тобі прямо,
Трігей
Ні, в Пританеї повік не засядеш
уже до обіду.
Знай, що тобі відтепер уже нічого
буде робити.
Гієрокл
Як не старайсь, а їжак із колючого
ніжним не стане.
Трігей
1090 Ну а ти сам іще довго морочити
будеш афінян?
Гієрокл
Згідно з яким пророцтвом те м'ясо
ви смажите в жертву?
Трігей
Ось воно, складене мудрим Гомером,
прекрасне пророцтво:
"Хмару зловіщу війни розігнавши,
вони до богині
Миру припали і їй посвятили
належную жертву.
Стегна спалили і нутрощі всі
розділили між себе.
Потім вино узливали, а я за вождя
послужив їм.
Лиш віщунові ніхто не подав
злотосяйної чаші".
Гієрокл
Що мені, дурні, до того? Сівілла
не так віщувала. [296]
Трігей
Ось що сказав ще Гомер справедливо,
Зевсом клянуся:
1100 "Звіром, вигнанцем безродним і проклятим
той нехай буде,
Хто міжусобицям радий і розбратам
кровопролитним".
Гієрокл
Будь насторожі, а то ще шуліка,
тебе обдуривши,
Викраде м'ясо.
Трігей
(до раба)
А й справді пильнуй,
бо страшна небезпека
Після такого пророцтва на нутрощі
наші чигає.
В чаші вино наливай і подай мені
дещо з печені.
Гієрокл
Ну, як пішло вже на те, то і я
розпущу свого паса.
Трігей
Час узливання, час узливання.
Гієрокл
(рабові)
Ось і мій келих. Налий.
І печені подай на закуску.
Трігей
Знай же — не бути тому, що блаженним
богам не угодне,
1110 Нам до вина треба братись тепер,
а тобі — ушиватись.
(Урочисто).
Хай же ніхто нас повік не розлучить
з богинею Миру! [297]
Гієрокл
Дай язика мені!
Трігей
Краще тікай зі своїм, поки цілий!
Раб
Я узливаю.
Трігей
Бери ось цей кусень собі, тільки швидше!
Гієрокл
Так і ніхто не подасть мені нині хоч кусня печені?
Трігей
Раді б — не можемо, поки ще вовк
Не побрався з вівцею.
Гієрокл
Ось на коліна я став.
Трігей
Надаремно благаєш, небоже.
(До глядачів).
Гей, глядачі! До столу щиро просимо.
Гієрокл
А я?
Трігей
Ти їж Сівіллу на здоров'ячко.
Гієрокл
Клянусь Землею, вам мене не спекатись.
іі2о урВу й для себе дещо з кухні спільної.
(Хапає м 'ясо, Трігей відбирає і б'є його).
Трігей
Лупіть Бакіда!
Гієрокл
(до глядачів)
Вас покличу свідками. [298]
Трігей
І я. Бо ти — базіка ненажерливий.
(До раба).
Гони плутягу в шию! Києм, палкою!
Раб
Ти бий, я — шкуру обдеру з негідника,
Що нею так проворно він закутався.
Трігей
(до Гієрокла)
Ану, зі шкури! Чув чи ні, святеннику!
Ти бач — орейський ворон набундючений!
Ану, назад в Елімній! Ну, вивітрюйся!
Трігей з рабом переслідують,
б'ють Гієрокла і покидають орхестру.
МАЛА ПАРАБАСА
ОДА
Перша половина хору
Я сміюсь, веселюсь!
1130 Геть шоломи, геть мішки
з сиром та цибулею!
Не любив я зроду війн.
Інша річ — при вогні
день при дні з друзями
Попивать за столом
Та й полін до вогню,
Літом іще рубаних,
раз у раз докидать.
І горішки, і каштани
На вуглинках припікати
І служницю обнімать,
Поки жінка миється.
ЕПІРРЕМА
Провідця першої половини
хору
Ось вона, пора блаженна: вже закінчено сівбу,
За вікном — Сіріє мжичка. Знехотя пита сусід: [299]
"Як гадаєш, Комархіде, що робитимем тепер?"
"Як на мене, — треба пити: засльотилось, дощ іде.
Жінко, чуєш? Нам квасолі миски зо три підсуши.
Борошна підсип до неї. Про маслини не забудь.
Сіра хай Манеса кликне — адже нині не пора
Виноградник обробляти, підрізать лозу витку,
Не пора і підгортати: бач, розкисла вже земля.
Принесіть іще від мене пару зябликів, дрозда
1150 І підливу, і чотири ніжки заячі, якщо
Кицька ввечері учора їх собі не потягла,
Щось вона вже надто довго, клята, поралася там.
Нам подай три ніжки, хлопче, а четверту — батькові.
В Есхінада гілку мирту попроси, лише рясну.
Заразом і Харінада,
Друга нашого гукни.
Хай і він хильне між нами
В час, коли сприяє небо
Нашим нивам і садам".
АНТОДА
Друга половина хору
1160 Кожен раз навесні,
Лиш цикади залящать,
О, як любо йти мені
Крізь ряди лемнійських лоз!
Все дивлюсь — чи, бува,
Виноград-первісток
Не дозрів. Бачу, там
Стигне вже смокви плід,
Прийде час — обірву.
Смачно їм, і між тим
1170 "Весно мила!" — промовляю.
Клин товчу, напій мішаю.
І за літо я стаю
Кругловидим, повним сил.
АНТЕПІРРЕМА
Провідця другої половини
хору
Гірша річ, коли з тобою проклятущий таксіарх.
На шоломі — три султани, а на плечах —
плащ-огонь.
"Плащ мій, — хвалиться хвалько той, — в Сардах
мочено в багрець", [300]
А коли запахне боєм, плащ огнистий зі страху
Він забарвлює на жовте, і червоно-жовтий весь
Утікає.