696] Втомлений, біля струмка він присідав на траву.
697] 'Ти, що жагу втихомирюєш, — так він співав, — охолодо,
698] Знову до мене прийди, ніжно торкнися грудей!"
699] Хтось це підслухав — і ну до Прокріди; вона кожне слово
700] (Видно, чекала біди) ловить вже вухом чутким.
701] Тільки-но вчула те, як здалось їй, суперниці ймення —
702] Впала відразу, німа: біль їй дар мови одняв.
703] Зблідла, як бліднуть листки виноградні на першім морозі
704] В пору, коли на лозі вже виногрона нема,
705] Наче те яблуко, що, наливаючись, вітку вгинає,
706] Незарум'янене ще, наче незрілий кизил.
707] Щойно до тями прийшла — розриває на грудях одежу,
708] Дряпає лиця собі, хоч і невинні вони.
709] Мить — по вулиці вже, розкуйовджена, простоволоса,
710] Мчить, наче та, що їй Вакх тирсом затьмарює глузд.
711] Лиш до злощасного місця підбігла, в долині лишила
712] Служок і в гай увійшла — тихо, але без вагань.
713] Що тоді думала ти, коли так нерозумно ховалась?
714] Що за вогонь так палив серце, Прокрідо, твоє?
715] Певно, чекала: "Ось-ось тут появиться та Охолода —
716] І перед зором моїм власна постане ганьба".
717] То тебе сором діймав (підглядати — не дуже то гарно!),
718] То ти хвалила себе — сумнів з любов'ю змагавсь.
719] Місце, ім'я, той шептун — усе мов кричало їй: "Зрада!"
720] Ще ж ми, чого боїмось, поспіхом віримо в те.
721] Тут іще вгледіла слід на траві, наче тілом прим'ятій, —
722] Серце забилось нараз, ніби та пташка в сильці.
723] Ось уже полудень тіні стягнув, і до заходу сонця
724] Стільки лишалось путі, скільки від сходу пройшло.
725] От і Кефал, син Меркурія, вийшов, пашіючи, з лісу
726] Й над джерелом нахиливсь охолодити лице.
727] Ти, причаївшись, чекала, Прокрідо. Той ліг на травицю —
728] Й знову своєї: "Прилинь, о легковійна, прилинь!"
729] Тут мов полуда з очей у Прокріди зраділої спала,
730] Розум до неї вернувсь, як і рум'янець живий.
731] З тим піднялась і, гілки розсуваючи з-перед обличчя,
732] Жінка до мужа спішить, щоб обійняти його.
733] "Звір там", — подумав Кефал і, лук негайно схопивши,
734] Вже накладає стрілу, що у правиці була.
735] "Ні, то не лань! Зупинись! Не пускай стріли, нещасливче!
736] Горе!.. Дружині своїй вістрям ти серце пройняв!
737] Горе, о горе мені!.. У любляче серце ти влучив!
738] Втім, через тебе давно кров'ю воно запеклось.
739] Гину завчасно, але не від зради,— земля, що ти нею
740] Вкриєш останки мої, буде мені, мов той пух.
741] Із вітерцем, що так обманув мене, лине мій подих...
742] Гину!.. Рукою закрий, милий мій, вічі мої!"
743] Той, її тіло слабке до грудей пригортаючи скрушно,
744] Рани глибокої кров хоче омити слізьми.
745] Подих, що виплив повільно з грудей її необережних,
746] Він на вустах своїх чув, горем пригнічений муж...
747] Та пригадаймо, з чого почали! Повернімо свій човен,
748] Хай по трудах нелегких гавань всміхнеться йому!
749] Певно, чекаєш давно, що я поведу тебе в гості
750] Й приписи певні подам, як повестися тобі.
751] Пізно приходь і поважно ступай при засвічених лампах —
752] Пізно прийшовши, кажу, зваби собі додаси.
753] Хто напідпитку, тому й у негарній привидиться краля —
754] Ваду, яка б не була, мовби приховує ніч.
755] Пальцями їжу легенько бери: рухи й тут є належні,
756] Рота рукою, скажім, не витирай за столом.
757] Перед гостиною не наїдайсь, але й в гостях май міру:
758] їж, як смакує, але — менше, ніж з'їсти могла б.
759] Стала б таки при Парісові рот напихати Єлена —
760] "Дурень лиш, — чухався б той, — дурень міг красти таку!"
761] Більше пасує жінкам, а навіть і личить їм — пити:
762] З сином Венери тобі, Вакху, найкращий союз.
763] Так, але поки ясна голова, поки пам'ять і ноги
764] Служать тобі й від вина ще не двоїться в очах.
765] Гидко дивитись на ту, що лежить, наче мертва, напившись, —
766] Гідна, щоб з нею будь-хто хіть заспокоїв свою.
767] Сон за столом — небезпечне заняття: заснувши, такого
768] Часом натворимо ми, що хоч під землю ховайсь!
769] Далі вже й сором повчать. А Венера: "Вважаєш за сором
770] Діло, що, власне, над ним — ласка, опіка моя?"
771] Знаєте всі свого тіла будову — стосуйтесь до неї:
772] Як випадало б лягти — кожна для себе рішай.
773] Світишся вродою — то горілиць прилягти не вагайся;
774] Спина немов з-під різця — спиною очі втішай.
775] Меланіона плечей Аталанти стрімкої торкались
776] Ноги — у тебе такі ж, отже, лягай, як вона.
777] Куца — тоді на коня; для високої зростом фіванки
778] Жодного разу, повір, Гектор конем не ставав.
779] Жінка, що станом струнка, опершись колінами в ложе,
780] Хай при поставі такій зверне голівку набік
781] Гарне стегно в тебе, груди без вади — хай він над тобою
782] Стане, а ти простягнись навскіс на ложі своїм.
783] І не вважай, що то зле, як по плечах розпустиш волосся,
784] Наче вакханка, й лежиш, мов окриваючись ним.
785] Ти ж, на чиїм животі наробила вже складок Люціна, —
786] Наче той парф на коні, спиною вмить повертайсь.
787] Тисяча способів є. Найпростіший — на правому боці
788] Й трохи на спині лежать, тобто — напівгорілиць.
789] Ні Аполлона триніжок тобі, ні Аммон, що з рогами,
790] Певних таких не дадуть, як моя Муза, порад!
791] Тож, коли гідне довір'я багате на досвід мистецтво —
792] Вірте! У віршах моїх не розчаруєтесь ви!
793] Жінка повинна відчуть до кінця, всім єством, насолоду,
794] А водночас хай і він од насолоди тремтить.
795] Хай під час любощів шепіт не мовкне солодкий, ласкавий,
796] Навіть для пустощів там місце якесь залиши.
797] А не вділила тобі до тих любощів смаку Венера —
798] Солодко схлипуй хоча б — гину од втіхи, мовляв.
799] Справді нещасна та жінка, в якої нечуле до ласки
800] Те, що слугує для втіх чоловікам і жінкам!
801] Тільки, якщо вдаєш, то, гляди, не впіймайсь на неправді:
802] Рухами, блиском очей вміло приховуй брехню.
803] Що тобі миле, те голосом, подихом навіть засвідчуй —
804] Й тут (хоч і сором про те!) є таємниці свої.
805] Жінка, що хоче від гостя платні після втіхи на ложі,
806] Вбогою зробить себе: втіхи покинуть її.
807] Світлові з вікон усіх не давай проникати у спальню:
808] Що не милує очей, те приховає півтінь.
809] Втім, і забаві кінець! З колісниці, яку білокрилих
810] Лебедів пара тягла, час і пора вже зійти.
811] Як перед тим юнаки, так і ви на трофеях любові
812] Напис, дівчата, зробіть: "Був у нас вчитель — Назон".
ПРИМІТКИ
КНИГА ПЕРША
5. Автамедонт — візник Ахілла.
6. Тіфій — вмілий керманич на судні Арго. Гемонійське — фесса-лійське; Іолку Фессалїї — батьківщина Ясона, вождя аргонавтів.
II. Учителем Ахілма, сина Пелея (Пеліда), був кентавр Хірон, син Кроноса і Філіри.
28. Кліо і вісім— сестриць... — Гесіод, уродженець Аскри в Беотії, у вступі до "Теогонії" розповідає про те, як дев'ять Муз ввели його в коло поетів.
31-32. Пов'язки тонкі... — Стрічки, якими пов'язували волосся; довгий одяг — ознака заміжніх жінок Пор. також "С", II, 247-250.
57. Гаргара — найвища гора гірського хребта Іди, що в Малій Азії, на південь від Трої; прилеглі долини славилися врожайністю, Метім-на, місто на Лесбосі, — своїм вином.
67-71. Під Помпеєву тінь... — Йдеться про розкішний прилеглий до театру портик, що його спорудив Помпей. Під склепіння... — Портик Октавії при театрі Марцелла, сина Октавії, племінника Авґуста. Портика" що звела.. Лівія... — дружина Авґуста; портик був при пала-тинському храмі Аполлона.
77. Телиці мемфійській... — Тобто Ісіді; Мемфіс — місто в Єгипті, де вшановували Ісіду. В Римі культ Ісіди поширювався у І ст. до н. є.
81. При. храмі Венери... — Йдеться про храм Вен ери-Праматері на форумі, де проходили судові процеси; біля храму був оздоблений Ап-піадами — статуями німф — "Аппіїв фонтан" — від водопроводу, що його спорудив цензор Аппій Клавдій в 312 р. до н. є.
147. Понесуть., богів., — Циркові видовища попереджувала врочиста процесія, що рушала від Капітолію і обходила цирк, несучи статуї богів.
164. Арена., вкрита., піском.. — Ідеться про амфітеатр, де відбувалися бої гладіаторів.
171-172. Кораблі перські й афінські.. — Йдеться про т. зв. навма-хію — морський бій, що мав імітувати славетну перемогу греків над персами при Саламіні (480 р. до н. є.). Видовище влаштував Август у травні 2 р. до н. є. на честь відкриття храму Марса Месника.
177. Цезар — тут Ґай Цезар, син доньки імператора Авґуста Юлії; в 1 р. до н. є. двадцятирічним юнаком очолив похід проти парфян, як месник у битві з парфянами в 53 р. до н. є. зазнав поразки полководець Красс (див. також прим, до "С", II, 227).
[280]
187. Тірінфський герой — Геракл.
198. Ворог — володар парфян Фраат IV, який, аби прийти до влади, вбив свого батька.
209— Спини парфян-втікачів... — Імітуючи втечу, парфяни несподівано повертали коней, щоб завдати удару; ця їхня хитрість увійшла в прислів'я
225. Персіда — Персія Назву хибно виводили від Персея, сина Данаї.
259. Діани святиня — храм в Аріції, при Аппієвій дорозі; за жерця міг бути тут лише раб-утікач, що вбив свого попередника.
283-340. Щоб підкріпити своє твердження, що кожна жінка, навіть найстійкіша з вигляду, "любощів прагне в душГ (273) й здатна заради цього на злочин, Овідій наводить приклади з міфології Шбліда, дочка Мілета, покохала свого брата Кавна ("Метаморфози", IX, 446-664); Мірра — свого батька Кініра (там же, X, 298-518); дочка Геліоса і Пар-сеіди Пасіфая — бика; Скілла, дочка мегарського володаря Ніса, запалавши пристрастю до Міноса, що облягав Мегару, зрадила свого батька ("Метаморфози", VIII, 6-151); Клітемнестра зрадила свого чоловіка Агамемнона (Атріда), зійшовшись з Егістом; Медея, дочка колхід-ського володаря Еета, покохавши Ясона, надіслала його нареченій Креусі в дарунок отруєний одяг і діадему, що спалили її суперницю, потім — повбивала своїх дітей; через жіночу пристрасть постраждав Фенікс, син Амінтора і Гіпподамїі. остання підмовила свого сина вступити в любовний зв'язок із батьковою коханкою; розлючений батько осліпив і прогнав сина; Федра, друга дружина Тесея, закохавшись у Тесеєвого сина Гіпполіта, але не домігшись взаємності, звела на нього наклеп, що й призвело до загибелі Гіпполіта; Ейдотея, сестра Кадма, друга дружина фракійського володаря Фінея, з його намови виколола очі своїм пасинкам.
363-364— Іліон — Троя.