Я г о
Дурна й негарна в пристрасті пориву
Не гірша за розумну і красиву.
Д е з д е м о н а. Темне невігластво! Найгіршу ти хвалиш найбільше. Як же ти похвалиш жінку, що дійсно гідна похвали, таку, чиї якості визнала б навіть ворожість?
Я г о
Якщо прекрасна жінка безумовно
І не горласта, хоч і красномовна,
До того ж має гроші немаленькі,
Не витрачає їх на витребеньки,
Не втратить глузду в радості і в горі,
Бо почуття тримає у покорі,
З гарячим, та цілком тверезим серцем,
Лосося щоб не сплутать з оселедцем,
Розумна, щира, лагідна, привітна,
Воістину така красуня гідна,
Якщо на світі є подібне диво…
Д е з д е м о н а
Чого саме?
Я г о
Плодити дурнів і варити пиво.
Д е з д е м о н а. О, як бездарно і нерозумно! Не слухай його, Еміліє, хоч він і твій чоловік. Скажіть, Кассіо, що з нього візьмеш, крім лихослів'я і нахабства?
К а с с і о. Він говорить різко, бо солдат, а не проповідник.
Я г о(на бік). Він бере її за руку; так, шепочіться, будь ласка! В це тоненьке павутиння я спіймаю таку велику муху, як Кассіо. Ах ти ж, боже мій, які ми виховані! Посміхайся їй, посміхайся. Він цілує кінчики своїх пальців від задоволення. Цілуй, цілуй. Як-то ти оближешся, коли втратиш своє лейтенанство! Знову прикладаєш пальці до вуст? Хай би вони стали для тебе клістирними наконечниками!
(голосно)
Це мавр, я впізнаю його сигнал.
К а с с і о
Так, дійсно він.
Д е з д е м о н а
Ходімо всі назустріч.
К а с с і о
Та ось він сам.
Входить О т е л л о і почет.
О т е л л о
Кохана!
Д е з д е м о н а
Мій Отелло!
О т е л л о
Не можу я очам своїм повірить.
Ти тут? Як обігнала ти мене?
Коли б завжди за штормом штиль такий,
Хто б не бажав зустріти натиск бурі?
Якби я вмер у цю чудову мить!
Щасливішим ніколи я не буду.
Д е з д е м о н а
О ні! Чому? Хай береже нас бог!
Любов і радість будуть лиш зростати.
О т е л л о
Амінь! Хай слово збудеться твоє.
Від радості не можу говорити.
Мені забракло подиху. О щастя!
(Цілує її.)
Сердечний лад.
Я г о
(на бік)
Занадто він високий,
Та я кілочки лютні поспускаю.
Вам доведеться брати нижчі ноти.
О т е л л о
Ходімо в замок. Чула, що війна
Закінчена, бо турки потонули?
Як тут живуть мої колишні друзі?
На Кіпрі я бував, мене тут люблять;
Тебе ж носити будуть на руках.
Від радості я надто балакучий,
Неначе п'яний. Вірний друже Яго,
За скринями сходи на корабель
І приведи з собою капітана.
Він показав себе найкращим чином,
Його я хочу гідно вшанувать.
Нарешті ми на Кіпрі, Дездемоно!
Отелло, Дездемона і почет ідуть геть.
Я г о (до одного із слуг). Трохи пізніше знайдеш мене у гавані (до Родріго).
Ходи-но сюди. Якщо ти не баба – а любов робить хоробрими навіть боягузів,— слухай. Лейтенант уночі керує вартою. Та перш за все інше: Дездемона закохалась у Кассіо.
Р о д р і г о. У Кассіо? Неможливо!
Я г о. Заткни рота і уважно слухай. Згадай, як гаряче вона покохала мавра. А питається, за що? За небилиці і похвальбу. Що ж ти думаєш, вона завжди буде сита балачками? Потрібне щось і для очей, а що за радість дивитись на диявола? Коли пристрасть погасне від любовних забав, знову запалить її може лиш приємна зовнішність, привабливість молодості і манер – все те, чого немає у мавра. І от, шукаючи ці якості, вона відчує, що її ніжне серце обманулося, і зазнає спершу переситу, а потім огиди і ненависті до мавра. Сама природа штовхне її до іншого. Якщо це невідворотно, то хто ж підходить їй більше, ніж Кассіо? Тварина, яких мало, під ввічливою і пристойною зовнішністю. Не втратить випадку, щоб не скористатися, а нема випадку, підморгне – і буде випадок. Молодий, красивий, і у нього є все, за чим сохне замріяна юність. Відверта і закінчена тварина. І жінка вже вчула його.
Р о д р і г о. Тільки не ця. Не повірю. Вона надто цнотлива.
Я г о. Надто цнотлива! Таж вино, яке вона п'є, з тих же грон, як твоє. Надто цнотлива! Після обіймів мавра? Хіба ти не бачив, цнотливий тюхтію, як вона грала рукою Кассіо?
Р о д р і г о. Ну то й що? Це була лиш люб'язність.
Я г о. Ручаюсь, що це розпуста. З пальців починається і бог зна чим закінчується. Їх вуста були так близько, що змішувались подихи. Брудні думки, ось що це, Родріго. Коли вже пішла така музика, недалеко й до головного. Слухайте, добродію. Дозвольте вами керувати: адже це я привіз вас із Венеції. Під виглядом солдата станьте на варту в замку вночі. Я це влаштую. Кассіо вас не знає. Знайдіть привід, щоб розгнівати його: голосною мовою, розв'язністю чи якоюсь кривдою. Я буду поблизу.
Р о д р і г о. Добре.
Я г о. Він запальний і нестриманий у гніві; можливо, він вас ударить – викличте його на це. Таким чином я зможу підбурити жителів Кіпру вимагати зміщення Кассіо з посади. Пам'ятайте: він наш головний суперник.
Р о д р і г о. Я зроблю це, як трапиться випадок.
Я г о. Обов'язково трапиться! Приходь трохи згодом до замку. Прощавай. Мені треба на берег за речами Отелло.
Р о д р і г о. До зустрічі.
(Іде геть.)
Я г о
Повірив я і сам, що Дездемона
І Кассіо готові закохатись.
Хоч мавра я ненавиджу, та знаю,
Що він – людина чесна і пряма.
Він буде їй хорошим чоловіком.
Та я, здається, нею захопився.
Що ж дивного? Готовий я на все,
Щоб насолить Отелло. Навіть думка,
Що він моїй дружині був близький,
Мене пече нестерпно, як отрута.
Хотів би з ним дружинами сквитатись,
Лише тоді вгамую серце я.
Якщо ж не вдасться, мавра я примушу
Так дико і шалено ревнувати,
Що розуму він слухати не буде.
Родріго я спущу, неначе пса,
На Кассіо, а Кассіо – лиш привід,
Щоб викликати в мавра недовіру.
Дістанеться усім. Бо я боюсь,
Що Кассіо й мені наставить роги.
Іще Отелло дякувати буде
За те, що я зроблю його ослом
І виставлю на посміх перед світом.
Та не хвались. І поки совість спить,
Надумає підступність, що робить.
(Іде геть.)
Сцена друга.
Вулиця.
Входить о п о в і с н и к з наказом,
за ним натовп.
О п о в і с н и к. Благородний і доблесний генерал Отелло оголошує, що за останніми відомостями турецький флот повністю загинув. Хай з цього приводу населення острова танцює, запалює святкові вогні і тішиться, як хоче. Крім перемоги, святкується і шлюб генерала. Зали палацу відкриті для всіх з п'ятої години вечора до одинадцятої. Хай благословить господь острів Кіпр і нашого благородного генерала Отелло!
(Іде геть.)
Сцена третя.
Зала в замку.
Входять О т е л л о, Д е з д е м о н а,
К а с с і о і почет.
О т е л л о
За вартовими, Кассіо, слідкуйте!
Дивіться, щоб вони не загуляли.
К а с с і о
За ними Яго має слідкувать,
Проте і сам я перевірю варту.
О т е л л о
Спокійний я, бо Яго – найчесніший.
Добраніч. Поговоримо уранці.
(Дездемоні)
Ходім, кохана. Скінчено труди.
Є час, щоб скуштувати їх плоди.
Добраніч всім.
Отелло, Дездемона і почет ідуть геть.
Входить Я г о.
К а с с і о. Ви з'явились вчасно, Яго, щоб перевірити караули.
Я г о. Ще рано, лейтенанте, ще нема десяти. Генерал поспішив через любов до Дездемони. Його можна зрозуміти: це його перша шлюбна ніч з дружиною. А нею би спокусився і сам Юпітер.
К а с с і о. Надзвичайна жінка!
Я г о. І, напевне, запальна.
К а с с і о. Безперечно. Чисте і ніжне створіння.
Я г о. А погляд! Так і манить їй освідчитися.
К а с с і о. Привабливі очі, та водночас дуже скромні.
Я г о. А голос! Хіба не поклик до любові?
К а с с і о. Звичайно, вона – довершеність.
Я г о. Хай буде благословенне їхнє ложе! Ходімо зі мною, лейтенанте; у мене є бочка вина, а дехто з хоробрих кіпріотів пропонує випити за здоров'я чорного Отелло.
К а с с і о. Тільки не сьогодні, мій добрий Яго. У мене на вино слабка голова. Жаль, що люди не придумали іншого способу веселитись.
Я г о. Але ж вони – наші друзі. Тільки один келих; я питиму за вас.
К а с с і о. Я вже випив келих розведеного вина, та бачите, що воно робить зі мною. Я засмучений своєю неміччю, та не маю права цим жартувати.
Я г о. Та ну вас, їй-богу! Це ж — весільна ніч. Люди вимагають.
К а с с і о. А де вони?
Я г о. За дверима. Запросіть їх.
К а с с і о. Ну, добре. Хоч я роблю це неохоче.
(Іде геть.)
Я г о
Мені б у нього влити ще хоч келих –
І він почне, неначе дамський песик,
Гарчати й дзявкотіти на усіх.
Тим часом за здоров'я Дездемони
Дурний Родріго вихилив достатньо.
Його і трьох місцевих я поставив
На варті. Їх також я напоїв.
Надіюсь я, що Кассіо із ними
Не розминеться, зчепиться у бійці,
Зганьбивши ненароком острів Кіпр.
Не знаю, як це буде наяву, —
Задув попутний вітер, я пливу.
Повертається К а с с і о з М о н т а н о,
гості і слуги з вином.
К а с с і о. А мені знову нав'язали чарочку.
М о н т а н о. Дурниці. Не більше пінти, слово солдата.
Я г о. Ану, ще вина!(Співає.)
Налиймо повніше у кубки вина,
Щоб жити і горя не знати.
Піднімемо разом і пиймо до дна:
За ваше здоров'я, солдати!
Вина, слуги, вина!
К а с с і о. Чудова пісня!
Я г о. Я вивчив її у Англії, де пити майстри. Данці, німці і голандці – ніщо проти них.
К а с с і о. Невже вони такі п'яниці?
Я г о. Англійці? Та вони випивкою заморять данця і жартуючи переп'ють німця. Вони ледь хитаються, а голандець вже блює.
К а с с і о. За здоров'я нашого генерала!
М о н т а н о. Приєднуюсь, лейтенанте. Я від вас не відстану.
Я г о. О мила Англіє! (Співає.)
Король Стефан у дні війни
Не балував свою особу.
Віддавши крону за штани,
Кравця він лаяв за жадобу.
Стефан був справжнім королем,
Його нічим не осрамити.
Задовольнись же міткалем,
Не одягайся в оксамити!
Вина, іще вина!
К а с с і о. Ця пісня ще краща, ніж перша.
Я г о. Хочете, я заспіваю ще раз?
К а с с і о. Ні, не треба. Така поведінка несумісна з нашим званням.
Але, як кажуть, всі ми ходимо під богом. Є душі, які врятуються, і є душі, що не врятуються. Правильно я кажу?
Я г о. Правильно, лейтенанте.
К а с с і о. Наприклад, я врятуюсь, не у гнів будь сказано генералу чи вельможам.
Я г о. І я теж.
К а с с і о. Ні, дозвольте, не раніше за мене. Душа лейтенанта має бути врятована раніше, ніж душа поручика. Та досить про це; повернімось до наших обов'язків. (Губить хусточку. Намагаючись підняти її, падає навколішки.)
Боже, пробач нам наші гріхи! Не думайте, панове, що я п'яний: ось мій поручик
– тому це моя права рука.