М е р к у ц і о. Ще б пак! Ти запальний, як усі італійці. Ти не тільки скипаєш, коли тебе роздражнити, а й сам роздражнюєш себе, щоб скипіти.
Б е н в о л і о. Ну, то й що?
М е р к у ц і о. А ось що: зійдуться двоє таких, як ти, – і скоро не залишиться жодного – заколять один одного. Ти ладен посваритися будь з ким через те, що в нього у бороді однією волосиною більше чи менше, ніж у тебе. Ти можеш посваритися з тим, хто гризе горіхи, бо у тебе очі горіхового кольору. Яке ж око, окрім саме такого ока, знайде в цьому привід для сварки? В твоїй голові постійно сидить зародок сварки, як майбутнє курча в яйці, хоч цю голову так сильно били при кожній сутичці, що зробили з неї порожню яєчну шкарлупу. Чи не ти почав сварку з перехожим через те, що він закашлявся на вулиці і тим розбудив твого собаку, що дрімав на осонні? Чи не ти зчепився з кравцем через те, що він одягнув камзол, не дочекавшись Великодня? А з іншим – через те, що у його нових черевиків були старі зав'язки? І ти ще умовляєш мене утриматись від сутичок!
Б е н в о л і о. Якби я був таким розбишакою, як ти, то продав би своє життя будь-кому, хто поручився би за нього на годину з чвертю.
М е р к у ц і о. Поручитися за нього! Знайшов дурня!
Б е н в о л і о. Клянусь головою, сюди ідуть Капулетті.
М е р к у ц і о. Клянуся п'ятою, мені це байдуже.
Входять Т і б а л ь т та інші.
Т і б а л ь т
Не відставайте, друзі, я до них; –
Сказать одне слівце комусь із вас.
М е р к у ц і о. Тільки одне слівце на двох? Додайте до нього хоч щось іще. Ну, скажімо, удар.
Т і б а л ь т. Я завжди готовий це зробити, якщо ви надасте мені привід.
М е р к у ц і о. Невже вам важко самому знайти його?
Т і б а л ь т. Меркуціо, ти співаєш на один лад із Ромео!
М е р к у ц і о. На один лад? Хіба ми музики? Якщо ти вважаєш нас музиками, не чекай почути від нас нічого, крім розладу. (Хапається за руків'я шпаги.) Ось мій смичок! Ти від нього затанцюєш достобіса на інший лад!
Б е н в о л і о
Знайдімо краще десь безлюдне місце,
Щоб висловити там холоднокровно
Претензії, чи зовсім розійтись.
Ми тут серед людей. Усі нас бачать.
М е р к у ц і о
На те у них і очі, щоб дивитись.
Не рушу я із місця.
Т і б а л ь т
Ну й лишайтесь.
(Вдалині з'являється Ромео.)
Бо он людина, що мені послужить.
М е р к у ц і о
Невже він ваш слуга? В лівреї вашій?
На поєдинок викличте його,
Тоді він вам зуміє послужити!
Т і б а л ь т
Ромео, не знайду я інших слів,
Окрім "мерзотник", щоб тебе вітати.
Р о м е о
Але, Тібальте, в мене є причина
Тебе любити. Вибачу тобі
Ненависть слів твоїх. Я не мерзотник.
Прощай. Я бачу, ти мене не знаєш.
(Хоче піти.)
Т і б а л ь т
Хлопчисько! Не загладити образ,
Р о м е о
Не ображав тебе я і готовий
Тебе любити щиро, хоч тобі
Причина почуття незрозуміла.
Твоє ім'я, люб'язний Капулетті,
Мені так само миле, як моє.
М е р к у ц і о
Ганебна і принизлива покірність!
Alla stoccata виправить її!
(Дістає шпагу.)
Тібальте, щуролове, що ж, виходь!
Т і б а л ь т. Чого ти хочеш від мене?
М е р к у ц і о. Люб'язний котячий царю, нічого крім одного з дев'яти твоїх життів! А потім я з задоволенням візьму і решту. Діставай за вуха шпагу з піхов, бо моя швидше засвище над твоїми вухами!
Т і б а л ь т. До ваших послуг. (Дістає шпагу.)
Р о м е о
Меркуціо, сховай у піхви шпагу!
М е р к у ц і о
Синьйоре, я чекаю на удар.
Б'ються.
Р о м е о
Бенволіо, розборонімо їх!
Синьйори, посоромтесь! Адже герцог
Під страхом смерті всім заборонив
Ці сутички на вулицях Верони.
Меркуціо! Тібальте! Зупиніться!
Тібальт з-під руки Ромео завдає удару
Меркуціо і тікає зі своїми супутниками.
М е р к у ц і о
Він ткнув мене… Чума на ваші сім'ї!
Мені кінець, напевне. Та невже
Нітрохи не дісталось і йому?
Б е н в о л і о
Ти ранений?
М е р к у ц і о
Подряпина, дурниці…
Хоча й цього достатньо… Де мій паж?
Біжи скоріш за лікарем, мій хлопче!
Р о м е о
Тримайся, друже, рана не глибока.
М е р к у ц і о. Так, вона не така глибока, як колодязь, і не така широка, як церковні ворота. Але й цього вистачить: свою справу вона зробить. Зайди до мене завтра, і ти побачиш, що я буду лежати непорушно, як колода. Я більше не жилець на цьому світі, ручуся. Чума на ваші сім'ї! Якийсь собака, щур чи кіт дряпнули людину, і вона повинна вмерти! А він, хвалько, шахрай, негідник, фехтує, ніби за арифметикою… Якого біса всунувся ти між нами? Він поранив мене з-під твоєї руки!
Р о м е о
Мені здавалось, треба так зробити.
М е р к у ц і о
Бенволіо, веди мене у дім,
Бо я свідомість втрачу тут, на площі.
Чума на ваші сім'ї! Через вас
І вашу ворожнечу я тепер
Піду черві могильній на вечерю.
Бенволіо виводить Меркуціо.
Р о м е о
Меркуціо для герцога – рідня.
Він мій найкращий друг – і він дістав
Поранення смертельне через мене!
А я Тібальтом зганьблений, з яким
Породичався лиш тому годину.
Моя Джульєтто, це твоя краса
Мою сталеву мужність розм'якшила.
Входить Б е н в о л і о.
Б е н в о л і о
Ромео! Наш Меркуціо помер.
Його шляхетний дух злетів на небо,
Завчасно розпрощавшись із землею.
Р о м е о
О чорний день! Він – лиш початок бід:
За ним нові нещастя прийдуть вслід.
Входить Т і б а л ь т.
Б е н в о л і о
Тібальт шалений знову йде сюди.
Р о м е о
Живий, а наш Меркуціо помер!
Ганебна м'якосердість, геть від мене!
Веди мене, вогненноока лють! –
Візьми назад "мерзотника", Тібальте,
Якого ти в лице мені жбурнув!
Меркуціо душа ще недалеко.
Вона чекає на когось із нас,
Щоб разом в путь подальшу відлетіти.
Т і б а л ь т
Хлопчисько! Був із ним ти нерозлучним,
Тож будь і там!
Р о м е о
Це вирішить двобій!
Б'ються. Тібальт падає.
Б е н в о л і о
Тікай, Ромео! Бо Тібальт убитий,
Збігається народ. Чому стоїш?
Тікай! Тебе на смерть засудить герцог,
Якщо захоплять. Не чекай, біжи!
Р о м е о
Я – жалюгідна іграшка для долі!
Б е н в о л і о
Ромео, не затримуйся! Біжи!
Ромео біжить геть. Входять г о р о д я н и
і с т р а ж н и к и.
1-й с т р а ж н и к
Куди побіг Тібальт несамовитий,
Який десь тут Меркуціо убив?
Б е н в о л і о
Он він лежить перед тобою мертвий.
1-й с т р а ж н и к
Синьйоре, йдіть за мною! Підкоріться!
Входить Г е р ц о г з почетом, за ним
М о н т е к к і і К а п у л е т т і
з д р у ж и н а м и та інші.
Г е р ц о г
Хто розпочав цю бійню? Хто призвідці?
Б е н в о л і о
Мій герцоге! Нехай вам будуть ясні
Цих сутичок подробиці нещасні:
Тібальту тут Ромео відплатив
За те, що він Меркуціо убив.
С — р а К а п у л е т т і
О герцоге! Молю, скарай того,
Ким кров пролита небожа мого!
Якщо ти справедливий і прямий,
За нашу кров Монтеккі кров пролий.
О, братів син, племінник дорогий!
Г е р ц о г
Бенволіо, хто кров почав тут лити?
Б е н в о л і о
Тібальт, який лежить тепер убитий.
Ромео говорив з ним миролюбно,
Просив його одуматись, казав,
Що привід був для сутички нікчемний,
Попереджав, що викличе ваш гнів
Нове кровопролиття, та не міг
Ні вгамувати лють його шалену,
Ні в правоті своїй переконати.
Хоч говорив він ввічливо й люб'язно,
Тібальт його не слухав і вступив
З Меркуціо в смертельний поєдинок.
"Меркуціо! Тібальте! Зупиніться!" —
Ромео їм кричав, але даремно.
Ромео їх хотів розборонити
І кинувся між ними, та Тібальт
Із-під його руки удар підступний
Меркуціо завдав і тут же втік.
Він скоро повернувся до Ромео,
В якому вже палала спрага помсти,
Між ними зразу ж розпочався бій.
Я ще не встиг розборонити їх,
Як вже Тібальт на землю падав мертвий,
Ромео ж, цим наляканий, втікав.
Хай грім поб'є мене, як щось збрехав!
С – р а К а п у л е т т і
Він – родич цим Монтеккі. Тож не диво,
Що надає він свідчення брехливо.
Душ двадцять, певне, мали нападати,
Щоб одного Тібальта подолати.
Хай правосуддя сили набере:
Ромео вбив – нехай і він помре!
Г е р ц о г
А хто ж за смерть Меркуціо заплатить?
Убитий той, кого я мав би стратить.
М о н т е к к і
Звичайно, не Ромео. Він дружив
З Меркуціо й за нього відплатив:
Убити вбивцю взяв на себе труд,
Але ж те саме мав зробити й суд!
Г е р ц о г
Одначе, жде на нього покарання:
Його я прирікаю на вигнання!
Ваш розбрат вже ненависний мені,
Бо пролилася нині кров рідні.
За те, що я зазнав болючу втрату,
Жорстоку ви дістанете відплату.
Не тратьте слів даремно для прохань:
Глухим я буду до усіх благань!
Не здумайте порушить заборону:
Ромео мусить кинути Верону!
Йому не жити, як від'їзд прострочить.
Труп заберіть! Прощати вбивство – злочин!
Усі ідуть.
Сцена друга
Кімната в домі Капулетті.
Входить Д ж у л ь є т т а.
Д ж у л ь є т т а
О ви, вогненні коні, мчіть скоріше
До Фебових чертогів! Гнав би вас
Такий візник, як Фаетон, то швидко
Домчали б ви до заходу, і ніч
Вже надійшла б. Заступнице кохання!
Укрий Ромео від чужих очей
І приведи його в мої обійми!
Коханці краще бачать уночі
У сяйві їх краси. Прийди скоріше,
Ніч, мов поважна жінка, і навчи,
Як виграти мені цю ставку в грі,
В якій зійшлися два цнотливих серця.
Скрий чорним покривалом від усіх
Ці щоки, що від сорому палають,
Допоки не насмілиться любов
Перемогти мою дівочу цноту.
Прийди ж, красуне-ніч, і приведи
Мого Ромео. А коли помре він,
На тисячі маленьких зірочок
Розбий його, і стане променистим
Від цього небо, і полюбить світ,
Забувши день, твоє тремтливе сяйво.
Отримала я право на любов,
Та ним не скористалась. Віддалася,
Та мною він іще не володів.
Цей день нестерпно довгий, наче ніч,
Що передує святу. Нетерпляче,
Як дівчинка-пустунка, для якої
Давно вже приготовані обнови,
Чекаю я, щоб свято це прийшло.
А ось і годувальниця іде.
Хто скаже при мені ім'я Ромео, –
В моїх очах небесно красномовний.
Входить г о д у в а л ь н и ц я з драбиною
із мотузок.
Кажи мені, чи чула щось нове?
Це що? Драбина? Це прислав Ромео?
Г о д у в а л ь н и ц я
Звичайно, це драбина.
(Кидає її додолу.)
Д ж у л ь є т т а
Що з тобою?
Чому ламаєш руки? Говори!
Г о д у в а л ь н и ц я
О Боже милосердний! Він помер!
Помер! Помер! Пропали ми, пропали!
Жахливий день! Убитий він! Убитий!
Д ж у л ь є т т а
Невже вчинило так жорстоке небо?
Г о д у в а л ь н и ц я
Не небо, а Ромео! Так, Ромео!
Хто міг таке подумати хоча б?
Д ж у л ь є т т а
Що за диявол ти, коли тобі
Подобається мучити словами?
Від них завили б грішники у пеклі!
Невже Ромео сам себе убив?
Скажи лиш "так", і буде слово це
Отруйніше за погляд Василіска.
Мене не стане вмить, коли почую
Жахливе слово.