Г о д у в а л ь н и ц я. Тим краще.
М е р к у ц і о. Тим краще, що немає гіршого. Глибоке зауваження!
Г о д у в а л ь н и ц я. Якщо, синьйоре, ви дійсно Ромео, мені треба вам сказати кілька слів наодинці.
Б е н в о л і о. Вона, певне, прийшла кликати його знову кудись на вечерю.
М е р к у ц і о. Ні, вона звідниця, звідниця, чим завгодно поручусь, що звідниця. Ату її!
Р о м е о. Кого ти цькуєш?
М е р к у ц і о. В усякому разі не зайця, а якщо й зайця, то старого, з начинки пирога, що встиг зачерствіти і запліснявіти раніше, ніж його з'їли. (Співає.)
Сивий заєць у пиріг
Може пригодитись.
Тільки б всохнути не встиг,
Щоб не подавитись.
Ти прийдеш додому, Ромео? Ми йдемо на обід до твого батька.
Р о м е о. Я прийду за вами слідом.
М е р к у ц і о. Прощавайте, антична синьйоро! (Наспівує.)
Синьйоро, синьйоро, прощавайте!
Меркуціо і Бенволіо ідуть геть.
Г о д у в а л ь н и ц я. Щасливої дороги. Скажіть, синьйоре, що то за безпутний чоловік? У нього кожне слово – то або двозначність, або паскудство.
Р о м е о. Це людина, що любить говорити, а слухати – лише себе. За хвилину він може наговорити більше, ніж вислухає за цілий місяць.
Г о д у в а л ь н и ц я. Якщо він здумає плескати щось про мене, я йому покажу! Я його провчу! Я впораюсь не лише з одним, а й з двадцятьма такими нахабами. А не впораюсь, то знайду людей, які його провчать. Я йому не якась шльондра або пиячка. (До П'єтро.) А ти тут стоїш, як пень, і дозволяєш цьому пройдисвіту знущатися наді мною, користуючись моєю беззахисністю?
Г о д у в а л ь н и ц я. Свідок Бог, я і досі тремчу від люті, як у лихоманці! Молокосос! Невіглас!.. Синьйоре, мені треба вам сказати кілька слів. Як я вже казала, моя синьйорина послала мене розшукати вас. Що вона доручила сказати, це я ще залишу при собі, а перш за все скажу вам від себе: якщо ви збираєтеся обдурити її або, як то кажуть, погратися з нею, це з вашого боку буде, як то кажуть, безчесний вчинок, бо моя синьйорина ще така молода! Тому, якщо відносно неї ви виявитеся спокусником, це з вашого боку буде вельми бридко відносно шляхетної синьйорини і навіть дуже негарно.
Р о м е о. Кланяйся своїй прекрасній синьйорині і скажи їй від мене…
Г о д у в а л ь н и ц я. Скажу, як перед Богом, скажу! Ох, і добра ж ви душа! Як же вона зрадіє!
Р о м е о. Та що ж ти їй скажеш? Ти ж нічого від мене не чула.
Г о д у в а л ь н и ц я. Як нічого не чула? Ви звеліли вклонитись їй від вас. Кланяєтесь, отже просите. А що може просити у дівчини справді шляхетна людина, як не її руки?
Р о м е о
Скажи їй, хай відпроситься вона
Піти на сповідь нині по обіді.
Отець Лоренцо в келії своїй
І сповідає нас, і обвінчає.
Візьми собі за труд.
Г о д у в а л ь н и ц я
О, ні! Нізащо!
Р о м е о
Я хочу, щоб взяла. Кажу, бери!
Г о д у в а л ь н и ц я
Невдовзі по обіді? Певне, прийде.
Р о м е о
А ти чекай під стінами абатства.
Тобі слуга мій принесе драбину,
Що сплетена з мотузок. Я по ній
Піднятись зможу до свого блаженства,
Коли настане довгождана ніч.
Будь вірна нам – дістанеш нагороду.
Все скажеш синьйорині. Прощавай.
Г о д у в а л ь н и ц я
Хай Бог оберігає вас! Одначе…
Р о м е о
Що скажеш?
Г о д у в а л ь н и ц я
Чи надійний ваш слуга?
Бо, кажуть, таємницю зберігає
Лиш той слуга, який її не знає.
Р о м е о
Спокійна будь. Надійний він, як сталь.
Г о д у в а л ь н и ц я. Дуже добре, синьйоре. Милішої істоти, ніж моя синьйорина, немає на світі… Боже, боже! Коли вона тільки-но почала говорити… Та ні!.. В місті є один шляхетний синьйор, на ім'я Паріс. Ось йому дуже хотілось би скуштувати цього ласого шматочка. Але вона, – добра душа, – дивилась би охочіше на жабу, наймерзеннішу жабу, ніж на нього. Інколи я дражню її, стверджуючи, що Паріс – найкращий жених для неї. Подивились би ви, що з нею тоді діється! Зблідне, як полотно… А скажіть-но: розмарин і Ромео починаються з одної літери?
Р о м е о. Так, обидва слова починаються з літери "Р". До чого, одначе, це питання?
Г о д у в а л ь н и ц я. Який ви жартівник! Це було б собачою кличкою. Літера "Р" нагадує гарчання. Напевне, ваше ім'я починається з якої-небудь іншої літери. Почули б ви, які хороші слова вона говорить про вас і про розмарин, от би ви зраділи!
Р о м е о. Тож кланяйся синьйорині.
Г о д у в а л ь н и ц я. Тисячу раз уклонюся.
Ромео іде геть.
П'єтро!
П 'є т р о. Що іще?
Г о д у в а л ь н и ц я. Візьми віяло і хутко вперед!
Ідуть геть.
Сцена п'ята
Сад Капулетті.
Входить Д ж у л ь є т т а.
Д ж у л ь є т т а
Як тільки годувальниця пішла,
Пробило дев'ять. А вона казала,
Що вернеться сюди за півгодини.
Можливо, не знайшла його? Та ні!
Вона стара. Кохання посланцями
Думки повинні бути, що летять
Скоріше, аніж сонячне проміння,
Яке за мить із гір зганяє морок.
Тому-то легкокрилих голубів
Венера запрягла у колісницю,
А крила Купідона – швидші вітру.
Вже полудень. Пройшло аж три години, –
Нестерпно довгі, – а її нема.
Якби любов була у неї в серці,
А кров кипіла в жилах, то вона
Із швидкістю гарматного ядра
Мої слова доправила б до нього
І відповідь від нього принесла.
Але старі, неначе напівмертві,
Повільні, мляві, неповороткі,
Важкі, немов свинець, у власних рухах.
Та ось вона!
Входять г о д у в а л ь н и ц я і П 'є т р о.
Голубонько, скажи –
Його знайшла ти? Відішли слугу.
Г о д у в а л ь н и ц я
Чекай на мене, П'єтро, край воріт.
П'єтро виходить.
Д ж у л ь є т т а
Ну, мила, дорога! Якщо погані
У тебе вісті, говори їх прямо.
Якщо хороші, ти їх не смути
Таким печальним виразом обличчя.
Г о д у в а л ь н и ц я
Стомилась я… Дай дух переведу…
О, як болять кістки мої старенькі!
Д ж у л ь є т т а
Свої кістки я віддала б тобі
За добрі вісті. Говори скоріше!
Г о д у в а л ь н и ц я
Куди ти поспішаєш? Зачекай.
Ти бачиш – я відхекатись не можу?
Д ж у л ь є т т а
Одначе, в тебе вистачило духу
Сказати, що відхекатись не можеш.
Твоя заява довша за звістки,
Які не поспішаєш ти сказати.
Хороші чи погані? – говори.
Скажи хоч це, щоб знала я, нарешті,
Радіти чи печалитись мені.
Г о д у в а л ь н и ц я. Ну, слухай. Вибрати дурніше за тебе – неможливо. Ти нічого не тямиш у чоловіках! Ну, куди годиться твій Ромео? Звісно, він гарніший за інших, але його ноги… Не можу сказати про них нічого поганого. Що ж до рук і стану його, то, – хоч про них і не варто говорити, – вони вище будь-яких похвал. Важко назвати його зразком чемності, та я готова поручитися, що він лагідний, як ягня… Отож, дівчисько, йди своїм шляхом і служи Господу, як зумієш… Що у нас було сьогодні на обід?
Д ж у л ь є т т а
Я все це знаю й не про те питаю.
Що про вінчання наше він сказав?
Г о д у в а л ь н и ц я
Як розболілась в мене голова!
О Господи! Тріщить, неначе хоче
На двадцять розколотися шматків.
А ще і спина… І тобі не гріх
Нещасну годувальницю ганяти?
Д ж у л ь є т т а
Жалкую, що нездужаєш, та все ж
Скажи мені, що говорив коханий?
Г о д у в а л ь н и ц я
Коханий твій, як чесний чоловік,
Без сумніву і добрий, і шляхетний,
Вам кланятись звелів. Де ваша мати?
Д ж у л ь є т т а
Де мати? Вдома. Нащо нам вона?
Говориш ти: він чесний чоловік,
А вслід за тим питаєшся, де мати?
Який зв'язок між цим?
Г о д у в а л ь н и ц я
О матір Божа!
Не гарячкуй! Гарячністю своєю
Не накладеш моїм кісткам припарку.
Надалі все робитимеш сама.
Д ж у л ь є т т а
Не сердься! Що сказав тобі Ромео?
Г о д у в а л ь н и ц я
На сповідь відпросися.
Д ж у л ь є т т а
Так. А далі?
Г о д у в а л ь н и ц я
Біжи негайно до отця Лоренцо.
Там в келії чекатиме жених,
Що жінкою тебе своєю зробить.
Як соромливо зашарілись щоки!
О, скоро їм палати доведеться
Від інших несподіванок вночі!
Біжи до церкви. В мене власна справа:
Я принесу драбину, щоб по ній
Заліз в твоє гніздечко милий твій.
Обідати піду, а ти біжи.
Д ж у л ь є т т а
Біжу до щастя. Боже, поможи!
Виходять.
Сцена шоста
Келія брата Лоренцо.
Входять б р а т Л о р е н ц о і Р о м е о.
Б р а т Л о р е н ц о
Хай небо сприйме рішення твоє,
І вас за шлюб не покарає горем.
Р о м е о
Амінь, амінь! Всі прикрощі у світі
Не зробляться завадою для щастя,
Що принесе мені жадана мить.
З'єднай лиш нас, здійсни святий обряд,
І вже всевладна смерть нас не розлучить.
Лиш тільки б я назвав її своєю!
Б р а т Л о р е н ц о
У пристрастей палких швидкий кінець,
Бо гинуть, спалахнувши наче порох,
Від дотику вогню. Солодкий мед
І той нудотним робиться й огидним,
Бо надто вже солодкий. Ця надмірність
Бажання скуштувати відбиває.
Помірніше люби, така любов
Надійніша. А той, хто поспішає,
Не швидший аніж той, хто зволікає.
Входить Д ж у л ь є т т а.
Ось і вона. Хода її легка
Не лишить слід на плитах віковічних.
Закохані по білій павутині
Пройдуть і не обірвуться, напевне;
До того все, що суєтне, легке.
Д ж у л ь є т т а
О мій духовний отче, добрий вечір!
Б р а т Л о р е н ц о
За нас обох подякує Ромео.
Д ж у л ь є т т а
Вітаю і його, щоб не даремно
Він за обох вас дякував мені.
Р о м е о
Якщо тебе наповнює, Джульєтто,
Таке ж безмежне, як у мене, щастя,
Ти зможеш краще висловить його.
Наповни ж власним подихом повітря,
І хай небесний звук твоєї мови
Усе блаженство наше передасть.
Д ж у л ь є т т а
Любов багатша змістом, ніж словами.
В ній не прикраси – сутність головне.
Лиш бідний знає все, чим володіє.
Моя ж палка любов така безмірна,
Що я скарбів її не полічу.
Б р а т Л о р е н ц о
Ходімо, проведем обряд вінчання.
Удвох не залишу вас все одно,
Допоки шлюб вас не зіллє в одно.
Виходять.
Д І Я Т Р Е Т Я
Сцена перша
Площа у Вероні.
Входять М е р к у ц і о, Б е н в о л і о,
пажі і слуги.
Б е н в о л і о
Меркуціо, ходімо краще звідси.
В спекотний день зустріти Капулетті –
Це неминуча сутичка із ними:
Чомусь у спеку шаленіє кров.
М е р к у ц і о. Ти нагадуєш мені одного з тих гульвіс, які, зайшовши до таверни, хльоскають по стійці шпагою з вигуком: "Дай, Боже, щоб ти мені не знадобилась!" А, допивши другу пляшку, самі лізуть в бійку з хазяїном без будь-якої необхідності.
Б е н в о л і о.