Нехай печаль терпіння набереться.
Усіх, на кого падає підозра,
Я допитаю.
Б р а т Л о р е н ц о
Перш за всіх, мене.
Хоч менш за всіх я годен для убивства,
Та час і місце – все це проти мене.
І ось тепер стою я перед вами,
Щоб виправдать себе чи звинуватить,
Як свій обвинувач і захисник.
Г е р ц о г
То говори скоріше все, що знаєш.
Б р а т Л о р е н ц о
Я постараюсь коротко, бо сил
Нема на довгу розповідь у мене.
Ромео, що лежить тут мертвим, був
Покійниці Джульєтті чоловіком.
Вони були обвінчані таємно.
Я сам вінчав їх. День їх шлюбу був
Фатальним для Тібальта; в той же день
Був із Верони вигнаний Ромео.
За ним тоді і плакала Джульєтта.
Ви, Капулетті, щоб прогнати сум,
Її хотіли з графом обвінчати.
Вона прийшла до мене у сум'ятті
Із поглядом безумним і молила
Не допустити цей насильний шлюб.
Вона себе загрожувала вбити,
І я тоді надумав дати засіб,
Що присипляє міцно, наче смерть.
Подіяло пиття, як я бажав:
Джульєтту поховали тут, як мертву.
Тим часом до Ромео я послав,
Щоб він її із родового склепу
Звільнить з'явився до тієї миті,
Коли вона прокинеться від сну.
Та мій гонець не передав листа,
Бо тут до карантину він потрапив,
І повернув листа мені учора.
Тоді я сам наважився прийти
До склепу, щоб пробуджену Джульєтту
У келії своїй переховати
І до Ромео потім відвезти.
Коли сюди прийшов я, то побачив
Вже мертвими Ромео і Паріса.
Джульєтта тут прокинулась якраз.
Я став її молити йти зі мною,
Скорившись терпеливо волі неба.
Коли ж почулись кроки й голоси,
Я змушений був кинути її,
Бо йти вона відмовилась зі мною.
Тоді вона, я думаю, сама
У відчаю з собою покінчила.
Якщо я винен у цьому нещасті,
Нехай закон суворий відбере
Життя моє старе раніше строку.
Г е р ц о г
Я знав тебе, як праведну людину. –
А де ж слуга Ромео? Що він скаже?
Б а л т а з а р
Це я Ромео сповістив про смерть
Джульєтти. В той же вечір поскакали
Ми з Мантуї сюди, до цього склепу.
Він дав листа, щоб передав я батьку.
Відкривши склеп, він відіслав мене
І наказав за ним не слідкувати.
Г е р ц о г
Давай листа, я прочитаю сам. –
Де графів паж, що стражників покликав?
Паж підходить.
Скажи, що твій господар тут робив?
П а ж
Приніс він квіти, щоб усипать ними
Гробницю нареченої. Мене
Він відіслав подалі. Тут з'явився
Ще хтось із смолоскипом. Став ламати
Він двері в склеп. І граф із ним зчепився,
А я побіг позвати сторожів.
Г е р ц о г
Підтверджує цей лист слова монаха:
Розказує, як виникла любов,
Про шлюб, про відчай, як дружина вмерла.
В аптекаря отруту він купив
І в склеп прийшов, щоб вмерти з нею поруч. –
Де ж вороги – Монтеккі й Капулетті?
Вас бич небес карає за ненависть,
Позбавивши закоханих дітей!
А втрата рідних – кара вже для мене
За те, що довго розбрат ваш терпів.
К а п у л е т т і
Монтеккі, брате! Хай твоя рука
Джульєтті стане спадком удовиним.
Я більшого не можу і бажати.
М о н т е к к і
Та я дам більше. Я звелю відлити
Із золота їй статую прекрасну.
Нехай вона стоятиме в Вероні,
Щоб грізний Час ніколи не зборов
Джульєтти вірність і її любов!
К а п у л е т т і
Ромео поруч буде їй до речі:
Вони обоє – жертви ворожнечі.
Г е р ц о г
Примирення, хоч сталось при потребі,
Та відбулось при пасмурному небі.
Свій лик не хоче сонце показати.
Ідіть же і оплачте ваші втрати.
Не знайдете сумнішого сюжету
Ніж в п'єсі про Ромео і Джульєтту.
Виходять.