Розібрані і завчені напам'ять,
Щоб при нагоді кинути в обличчя.
Я виплакав би душу із очей!
Ось мій кинджал, я відкриваю груди.
В них серце, що за золото дорожче,
Цінніше за Плутонові скарби.
Ним відшкодую золото, в якому
Тобі відмовив я. Візьми його,
Якщо ти тільки римлянин. Клинок
Встроми, немов у Цезаря. Я знаю,
Що в мить фатальну ти його любив
Сильніше, аніж будь-коли мене.
Б р у т
Сховай кинджал у піхви. Скільки хочеш
Біснуйся, – цим ти сам себе ганьбиш.
Не стримуйся, ти надто запальний.
О Кассію, з ягням ти маєш справу:
В мені вогню, як в кремені, нема.
Він від удару висікає іскру,
Та тут же і холоне.
К а с с і й
Буде Кассій
Для Брута посміховиськом служити,
Коли не може стримати свій шал?
Б р у т
Я також був нестриманим з тобою.
К а с с і й
Хоч це ти визнав. Ну, подай же руку!
Б р у т
І серце дам.
К а с с і й
О Бруте!..
Б р у т
Що? Кажи.
К а с с і й
Від матері дістав я цю гарячність.
Люби мене настільки, щоб її
Витримувати.
Б р у т
Кассію, віднині
Твій Брут тобі прощати буде лайку,
Немов то мати лається твоя.
П о е т
(за сценою)
Впустіть мене в намет до полководців!
У них там сварка. Їх одних не можна
Лишати.
Л ю ц і л і й
Ні, до них я не впущу.
П о е т
(за сценою)
Лиш смерть мене затримає!
Вбігає П о е т, за ним – Л ю ц і л і й,
Т и т і н і й і Л ю ц і й.
К а с с і й
Ти що?
П о е т
Соромтесь, полководці! Не сваріться!
До дружби вас і злагоди зову.
Прислухайтесь: я довше вас живу.
К а с с і й
Ха-ха! Римує цинік препогано!
Б р у т
Геть звідсіля! Залиш намет, зухвальцю!
К а с с і й
Не переймайся, він завжди такий.
Б р у т
Ні, Кассію, не час для блазнювання.
Не місце віршомазам на війні. –
Шановний, геть!
К а с с і й
Іди, поете, звідси!
П о е т іде геть.
Б р у т
Люцілію й Титінію! Військам
Скомандуйте ставати на ночівлю.
К а с с і й
Повернетесь з Мессалою сюди
Якнайскоріше.
Б р у т
Дай вина нам, Люцій!
Л ю ц і й іде геть.
К а с с і й
Не знав я, що і ти скипіти можеш.
Б р у т
О Кассію, гнітить мене скорбота.
К а с с і й
Забув ти філософію свою,
Якщо ти так знегодам піддаєшся.
Б р у т
Хто стерпить горе? Порція померла.
К а с с і й
Що? Порція?
Б р у т
Так, Порція моя.
К а с с і й
І я уникнув смерті, як на тебе
Накинувся? Яка болюча втрата!
Вона хворіла?
Б р у т
Дуже сумувала
За мною і тому, що вороги,
Гонець приніс мені невтішну звістку,
Що у нестямі Порція сама
Палаюче вугілля проковтнула.
К а с с і й
Тому й померла?
Б р у т
Так.
К а с с і й
Боги, боги!
Входить Л ю ц і й з вином і свічкою.
Б р у т
Про неї більш ні слова. – Дай вина! –
Втоплю я сварку, Кассію, у ньому.
(П'є.)
К а с с і й
Наповни кубок, Люцію, по вінця!
Я відчуваю невтоленну спрагу:
Любов'ю Брута вдосталь не нап'юсь.
(П'є.)
Б р у т
Титінію, ввійди!
Л ю ц і й виходить.
Входять Т и т і н і й і М е с с а л а.
Привіт, Мессало!
Тепер тісніше сядьмо біля свічки
І наші обговоримо діла.
К а с с і й
О Порціє!
Б р у т
Прошу тебе, доволі. –
Мессало, я одержав нині звістку
Про те, що Марк Антоній і Октавій,
Зібравши сильне військо проти нас,
Тепер ідуть походом на Філіппи.
М е с с а л а
Такі ж новини принесли й мені.
Б р у т
Іще які?
М е с с а л а
У проскрипційні списки
Октавій, Марк Антоній і Лепід
Включили сто сенаторів й скарали.
Б р у т
Відомості розходяться з моїми:
Лиш сімдесят сенаторів, як пишуть,
Убиті. Серед них і Ціцерон.
К а с с і й
Як – Ціцерон?
М е с с а л а
Він страчений також.
І він до списку чорного потрапив. –
Тобі про це дружина написала?
Б р у т
Ні, не дружина.
М е с с а л а
І звісток про неї
Ти не отримав?
Б р у т
Ні.
М е с с а л а
Це дуже дивно.
Б р у т
Чому питаєш? Є про неї звістка?
М е с с а л а
Ні, Бруте.
Б р у т
Прямо правду говори,
Як римлянин.
М е с с а л а
Як римлянин, сприйми
Всю правду, бо твоя дружина вмерла.
Б р у т
О Порціє, прощай! Ми всі вмремо.
Була ти також смертною. Ця думка
Мені дасть силу витримати втрату.
М е с с а л а
Отак усі повинні зносить горе.
К а с с і й
Хоча про це я знаю на словах,
Але на ділі виконать не здатний.
Б р у т
Тож повернімось до турбот живих:
Чи треба йти нам ворогу назустріч?
К а с с і й
Ні, не потрібно.
Б р у т
То скажи, чому?
К а с с і й
Хай краще супротивник нас шукає.
Він стомить військо, засоби розтратить.
Ми ж, стоячи на місці, збережемо
На відпочинку сили і бадьорість.
Б р у т
Хороший доказ, та можливий кращий:
Увесь народ від Сард і до Філіпп
Покірний нам, але не добровільно.
Побори й котрибуції його
Дратують, і коли б з'явився ворог,
До нього б невдоволені пристали;
Він став би ще сильнішим, ніж тепер.
Подібних вигід ми його позбавим,
Коли його зустрінем при Філіппах,
Лишивши невдоволених в тилу.
К а с с і й
Послухай, брате…
Б р у т
Зачекай ще трохи.
Зібрали ми усіх, кого могли.
Давно готові наші легіони.
В зеніті ми, якщо вже не на схилі,
А ворог тільки набирає силу.
В ділах людей приплив є і відплив.
Приплив нас мчить до успіху, з відпливом
На човен наш чекає мілина.
І доки ми на гребені у хвилі,
Повинні ми пливти до перемоги,
Щоб щастя не прогавити.
К а с с і й
Тоді –
Вперед! Рушаймо завтра ж під Філіппи.
Б р у т
Під час розмови вже настала ніч.
Повинні ми природі підкоритись –
Дамо ж собі короткий відпочинок.
Чи все обговорили ми?
К а с с і й
Усе.
Щасливих снів! А завтра – у похід.
Б р у т
Гей, Люцію!
Входить Л ю ц і й.
Подай нічну одежу.
Люцій виходить.
Мессало і Титінію, добраніч!
Хай буде ніч спокійною для нас.
К а с с і й
Погано ми її розпочали.
Нехай між нами більш не буде сварок.
Ти згоден, Бруте?
Б р у т
Так, усе забуто.
К а с с і й
Добраніч, Бруте.
Б р у т
Брате, на добраніч.
Т и т і н і й і М е с с а л а
Добраніч, Бруте.
Б р у т
На добраніч всім.
Всі, крім Брута, виходять.
Входить Л ю ц і й з одягом.
Мій одяг дай. А лютня де твоя?
Л ю ц і й
Тут, у наметі.
Б р у т
Ти немов дрімаєш?
Тебе я не картаю: ти стомився.
Хай Клавдій і хто-небудь ще із варти
Відпочивати прийдуть у намет.
Л ю ц і й
(кличе)
Варроне! Клавдію!
Входять В а р р о н і К л а в д і й.
В а р р о н
До ваших послуг, пане.
Б р у т
Будь ласка, ляжте спати у наметі.
Можливо, доведеться вас вночі
З дорученням до Кассія послати.
В а р р о н
То краще нам не спати й вартувати.
Б р у т
Не треба, друзі, ляжте і поспіть.
Можливо, вас будить не доведеться. –
Ось, Люцію, та книга, що шукав я.
Собі в кишеню я її поклав.
Варрон і Клавдій лягають.
Л ю ц і й
Я пам'ятаю, що не брав її.
Б р у т
Пробач, мій хлопче, я такий забудько!
Чи здатний ти дрімоту подолати
І щось під лютню заспівать мені?
Л ю ц і й
Якщо вам це приємно, – я готовий.
Б р у т
Так, хлопче мій. Ти добрий і покірний.
Л ю ц і й
Коритися – обов'язок слуги.
Б р у т
Покорою не варто зловживати.
Я знаю – молодим потрібен сон.
Л ю ц і й
Я трохи вже поспав.
Б р у т
І ще поспиш,
Затримаю тебе я ненадовго.
А жити буду – то тобі віддячу.
Люцій грає і співає, поступово засинаючи.
Дрімотна пісня. Чи не сон-убивця
Своїм жезлом свинцевим доторкнувся
До хлопчика і музику спинив?
Спи, Люцію, тебе будить не буду.
Щоб лютню ти, впустивши, не розбив,
Візьму її. Мій хлопче, на добраніч.
Погляну я, чи закладка лишилась
У книзі, де читав я? Ось вона.
Як тьмяно світить свічка…
З'являється п р и в и д Ц е з а р я.
Гей, хто тут?
Мої стомились очі; через це
Привиділась їм ця страшна примара.
Наблизилась вона… Чи ти існуєш?
Не небожитель? Добрий дух? Чи злий –
Бо захолола кров моя від страху?
Скажи: хто ти такий?
П р и в и д
Злий дух твій, Бруте.
Б р у т
Навіщо ти з'явився?
П р и в и д
Щоб сказати:
Чекай на мене при Філіппах знов.
Б р у т
Зустрінемось іще ми?
П р и в и д
При Філіппах.
Б р у т
Ну добре, я чекатиму тебе.
Привид зникає.
Коли мій страх улігся, привид зник.
А я із ним іще поговорив би. –
Гей, Клавдію й Варроне, прокидайтесь!
Гей, Люцію!
Л ю ц і й
Порвалася струна.
Б р у т
Він думає, що грає він і досі. –
Прокинься, Люцію!
Л ю ц і й
Що, пане мій?
Б р у т
Який ти бачив сон, що так кричав?
Л ю ц і й
Я і не знав, що закричав в-ві сні.
Б р у т
Ні, ти кричав. Ти, певне, щось побачив?
Л ю ц і й
Ні, пане мій.
Б р у т
Ти знову можеш спати. –
Гей, Клавдію! Варроне! Прокидайтесь!
К л а в д і й
Що, пане мій?..
В а р р о н
До ваших послуг, пане.
Б р у т
Чом ви обидва уві сні кричали?
В а р р о н і К л а в д і й
Кричали ми?
Б р у т
Що бачили ви тут?
В а р р о н
Нічого я не бачив.
К л а в д і й
Я також.
Б р у т
До Кассія з привітом поспішайте.
Хай виступить із військом на світанку.
Ми рушимо за ним.
В а р р о н і К л а в д і й
Вже ідемо.
Ідуть геть.
ДІЯ П'ЯТА
Сцена перша
Рівнина поблизу Філіпп.
Входять О к т а в і й, А н т о н і й і їх військо.
О к т а в і й
Антонію, збулись надії наші.
Ти говорив, що ворог на висотах
Закріпиться й не спуститься до нас.
А це не так: їх військо поблизу.
Вони зустрітись хочуть при Філіппах,
Щоб вдарити раніше, аніж ми.
А н т о н і й
Я краще знаю їх і розумію,
Що їх жене сюди. Вони могли б
Блукати десь подалі, та спустились,
Щоб показати вдавану відвагу.
Даремно!
Входить г о н е ц ь.
Г о н е ц ь
Приготуйтесь, полководці!
Підходить ворог строєм бойовим,
Піднявши догори свої знамена.
Тож ви повинні діяти негайно.
А н т о н і й
Октавію, веди свої війська
Без поспіху ліворуч по рівнині.
О к т а в і й
Праворуч поведу, а ти ліворуч.
А н т о н і й
Навіщо без потреби суперечиш?
О к т а в і й
Не суперечу, просто хочу так.
Б'ють барабани.
Входять Б р у т, К а с с і й і їх військо;
Л ю ц і й, Т и т і н і й, М е с с а л а та інші.
Б р у т
Вони стоять, чекають перемовин.
К а с с і й
Титіній, стій! Ми підемо до них.
О к т а в і й
Антонію, дамо сигнал до бою?
А н т о н і й
Ні, Цезарю, хай перші нападуть.
Та їх вожді бажають говорити.
О к т а в і й
Ні з місця до сигналу!
Б р у т
Почнем зі слів, а битись будем потім?
О к т а в і й
Слова ви більше любите, ніж ми.
Б р у т
Октавію, хороше слово краще,
Аніж удар поганий.
А н т о н і й
Свій удар
Ти любиш приправляти добрим словом.
Хіба не ти, кинджал встромивши в серце,
Кричав: "Великий Цезарю, живи!"
Б р у т
Антонію, як б'єшся ти, не знаю,
Та обікрав гіблейських бджіл язик твій,
Забравши в них весь мед.
А н т о н і й
І жала теж?
Б р у т
Так, і дзижчання. Перше ніж жалити,
Ти дуже надокучливо дзижчиш.
А н т о н і й
Ви, злодії, не так себе вели,
Коли у грудях Цезаря зіткнулись
Кинджали ваші підлі.