Ти наше ложе. Вчора встав з-за столу,
Залишивши вечерю, став ходити
У роздумах тяжких, схрестивши руки.
Зітхав. Коли покликала тебе,
На мене ти неприязно поглянув.
Спитала, що з тобою, – ти провів
Рукою по чолу й сердито тупнув.
Наполягала я, та ти мовчав,
Зробив мені сердито знак рукою,
Щоб я пішла. Тобі я підкорилась.
Боялась невдоволення твоє
Посилити ще більше без потреби.
Я думала, що просто ти не в дусі,
Як іноді трапляється з людьми.
Та ти не спиш, зі мною не говориш.
Якби і вигляд твій змінився так,
Як твій змінився норов, то тебе
Я, Бруте, не впізнала б. Чоловіче,
Скажи мені нарешті, що з тобою?
Б р у т
Нездужаю я трохи, от і все.
П о р ц і я
Брут мудрий, і якщо б захворів він,
То заходи б прийняв для лікування.
Б р у т
Я їх прийму. Йди, Порціє, поспи.
П о р ц і я
Брут хворий? То розхристався навіщо?
Навіщо віддає себе волозі
Туманного світанку? Хворий Брут –
І крадькома він покидає постіль,
Щоб зазнавати нападу зарази?
Дає нічному холоду й застуді
Посилити хворобу? Бруте мій!
Твоя недуга у душі гніздиться.
Я маю право, як твоя дружина,
Тож я тебе навколішках благаю
Любов'ю, і колишньою красою,
І клятвами, що ти мені давав,
Й присягою, що нас в одно з'єднала,
Відкрий мені, як власній половині,
Що змучило тебе? Скажи, хто ті
Чи шість, чи сім людей, що тут були,
Ховаючи в пітьмі свої обличчя?
Б р у т
Встань, Порціє.
П о р ц і я
Колін би я не гнула,
Коли б ти, як раніше, ніжним був.
Чи шлюбний договір передбачає,
Щоб я твоїх не знала таємниць?
Чи можу я з тобою поділяти
Лиш трапези і ложе, живучи
Не у душі твоїй, а в передмісті?
Якщо це так, то Порція тоді –
Наложниця, а не дружина Брута.
Б р у т
О ні! Для мене ти – дружина гідна,
Така ж близька, як кров, що струменить
В моєму розтривоженому серці.
П о р ц і я
Тоді я мушу знати таємницю.
Хай жінка я, але мене обрав
Брут благородний за свою дружину.
Хай жінка я, але мене шанують
В усьому Римі як дочку Катона.
Такі у мене чоловік і батько,
Що я сама тверда, як чоловік.
Довірся, таємницю збережу я.
Чи твердість я свою не довела,
Коли навмисне завдала я рану
Собі в стегно? Я приховала біль, –
Невже не приховаю таємницю?
Б р у т
Боги, хай буду гідним я дружини!
Стукають у ворота.
Хтось стукає. Піди у дім на час.
Твоєму серцю я довірю скоро
Усі мої тривоги,
Через які здаюся я похмурим.
Іди скоріше.
Порція іде геть.
Люцію, хто там?
Входять Л ю ц і й і К а й Л і г а р і й.
Л ю ц і й
З тобою хоче говорити хворий.
Б р у т
То Цімбр прислав Лігарія до мене.
Ти, хлопче, йди. – Тебе вітаю, Каю!
Л і г а р і й
Слабкий мій голос шле тобі привіт.
Б р у т
Нездужати – невчасно, мій сміливцю.
Якби ж то ти здоровим був, тоді…
Л і г а р і й
Одужаю, якщо мені ти скажеш,
Що гідний привід є для справи честі.
Б р у т
Лігарію, для подвигу є привід.
Л і г а р і й
Тоді богами римськими клянусь,
Що я здоровий! Геть усі недуги!
Потомку славний доблесного предка!
Як заклинач, ти словом оживив
Мій підупалий дух. Кажи, – готовий
Я з нездоланним ворогом боротись
І подолати. Що робити треба?
Б р у т
Здоров'я треба хворим повернуть.
Л і г а р і й
У когось відібравши це здоров'я?
Б р у т
Так, Каю. Розкажу тобі про все
Дорогою, куди зі мною підеш,
Щоб це здійснити.
Л і г а р і й
Вирушаймо швидше.
Я, спалахнувши, хоч куди піду –
На що, не знаю сам: із мене досить,
Що Брут мене веде.
Б р у т
Іди за мною.
Ідуть геть.
Сцена друга
Дім Цезаря.
Гроза. Входить Ц е з а р у нічному одязі.
Ц е з а р
Ні небо, ні земля вночі не спали.
Кальпурнія в-ві сні кричала тричі:
"На допомогу! Цезаря вбивають!"
Гей, слуги!
Входить с л у г а.
С л у г а
Що потрібно, пане мій?
Ц е з а р
Скажи жерцям, щоб закололи жертву,
І віщування сповістиш мені.
С л у г а
Іду, мій пане.
Слуга виходить.
Входить К а л ь п у р н і я.
К а л ь п у р н і я
Цезарю, невже
Ти вийдеш з дому? Не виходь сьогодні.
Ц е з а р
Ні, Цезар вийде. Ззаду підкрадатись
До мене небезпека норовить,
Та, стрінувшись віч-на-віч, відступає.
К а л ь п у р н і я
Ти знаєш, я не дуже забобонна,
Але тепер боюся. Крім всього,
Що ми сьогодні бачили вночі,
Говорить варта про страшні прикмети:
На вулиці левиця окотилась,
Покинули могили мертвяки;
Згуртовані у бойових порядках,
Боролися між хмар вогненні раті,
І гуркіт бою досягав землі:
Іржали коні, і стогнали люди,
І кров бійців кропила Капітолій.
Ще й привиди по вулицях снували,
Лякаючи людей своїм виттям.
О Цезарю! Усе це незвичайно,
І я боюсь.
Ц е з а р
Чи можна утекти
Від долі, що призначена богами?
Ні, Цезар вийде. Адже віщування
Призначені не Цезарю, а всім.
К а л ь п у р н і я
Смерть жебраків комети не віщують.
Віщують небеса лиш смерть царів.
Ц е з а р
Хоробрий тільки раз куштує смерть,
А боягуз багато раз вмирає!
З усіх чудес мені незрозумілим
Здається почуття людського страху,
Бо знають всі, – невідворотна смерть
І прийде в строк.
Входить с л у г а.
Що кажуть нам авгури?
С л у г а
Виходити вони тобі не радять,
Бо, нутрощі виймаючи із жертви,
Вони в тварині серця не знайшли.
Ц е з а р
Отак боги соромлять боягузтво:
Якби ховався Цезар через страх,
То був би він тоді, як звір без серця.
Цього не буде: знає небезпека,
Що Цезар небезпечніший за неї.
Ми з нею – мов два леви-близнюки.
Із нас обох я старший і страшніший.
Ні, Цезар вийде.
К а л ь п у р н і я
У тобі, на жаль,
Убила самовпевненість твій розум.
Ти не виходь сьогодні; хай не твій –
Мій переляк затримає тебе.
Пошли в сенат Антонія; нехай
Він скаже там, що Цезар занедужав.
Про це тебе навколішках молю.
Ц е з а р
Хай Марк Антоній так в сенаті й скаже.
Щоб догодить тобі, лишуся вдома.
Входить Д е ц і й.
Ось Децій Брут, він скаже їм про це.
Д е ц і й
Привіт тобі, мій Цезарю великий!
З'явився я просить тебе в сенат.
Ц е з а р
Прийшов ти вчасно, щоб моє вітання
Сенаторам шановним віднести
І сповістити, що прийти не можу.
Не можу – це брехня. Брехня ще більша,
Що я боюсь. Не хочу – так скажи!
К а л ь п у р н і я
Скажи, що він захворів.
Ц е з а р
Цезар збреше?
Чи я простер для того в перемогах
Над світом руку, щоб дурить сенат?
Іди, скажи – прийти не хоче Цезар.
Д е ц і й
Щоб наді мною, Цезарю великий,
Не насміхались, поясни причину.
Ц е з а р
Причина в тім, що не бажаю я.
Сенаторам цього достатньо буде.
Та я тебе люблю, і через це
Тобі відкрию все. Моя дружина,
Кальпурнія, мене не відпускає.
Їй снилося, що статуя моя,
Немов фонтан, із отворів численних
Моєю кров'ю чистою стікала
І, ставши в круг, багато знатних римлян
Зі сміхом руки опускали в кров.
Їй здався сон зловісним віщуванням.
Вона мене навколішках молила
Сьогодні не виходити із дому.
Д е ц і й
Невірно розтлумачений цей сон.
Щасливий він, бо статуя твоя,
Яка немов би струменіла кров'ю, –
І римляни в ній омивали руки, –
Віщує нам, що ти напоїш Рим
Добром благодіянь і будуть люди
Шукать відзнак у тебе й нагород.
Так треба сон Кальпурнії тлумачить.
Ц е з а р
Його ти дуже добре роз'яснив.
Д е ц і й
Ти скажеш це, прислухавшись до мене.
Дізнайся спершу: вирішив сенат
Корону піднести тобі сьогодні.
Та може й передумати, почувши,
Що ти прийти не хочеш. І тоді
Із вуст в уста крилате піде слово:
"Відкладемо засідання; нехай
Його дружині кращий сон присниться".
Як ти не прийдеш, будуть шепотітись:
"Еге, боїться Цезар!"
Пробач мені, мій Цезарю, за те,
Що зважився тобі сказати правду.
Любов до тебе змусила мене.
Ц е з а р
Який смішний тепер мені твій страх,
Кальпурніє! І соромно, що я
Послухав. – Дайте тогу! – Я іду.
Входять П у б л і й, Б р у т, Л і г а р і й, Ц і м б р,
К а с к а, Т р е б о н і й і Ц і н н а.
А ось і Публій, він прийшов за мною.
П у б л і й
Привіт тобі, мій Цезарю!
Ц е з а р
Вітаю!
І Брут з тобою? – Ти так рано встав? –
Вітаю, Каско! – Я не був до тебе,
Лігарію, безжалісним таким,
Як лихоманка, що тебе здолала.
Котра година?
Б р у т
Вже минула восьма.
Ц е з а р
Всім дякую за ранній ваш прихід.
Входить М а р к А н т о н і й.
Як, і Антоній! Ніч провів в розвагах
І все ж устав? Антонію, привіт!
А н т о н і й
О Цезарю великий! Добрий ранок!
Ц е з а р
Нехай усе для мене приготують.
Мені незручно: ждати змусив вас. –
Вітаю, Цінно й Цімбре! – А з тобою,
Требонію, розмова буде довга.
До мене нині мусиш ти прийти.
Щоб не забув я, ближче стій до мене.
Т р е б о н і й
Так, Цезарю. (на бік)
Та ти ще пожалкуєш,
Що я стояв від тебе поблизу.
Ц е з а р
Ходімо, друзі, вип'ємо вина
І рушимо в сенат так само дружньо.
Б р у т
(не бік)
Це лиш здається, Цезарю, тобі.
І думка ця тривожить серце Брута.
Ідуть геть.
Сцена третя
Вулиця поблизу Капітолія.
Входить А р т е м і д о р, читаючи листа.
А р т е м і д о р. "Цезарю, остерігайся Брута; бережись Кассія; тримайся подалі від Каски; слідкуй за Цінною; спостерігай за Цімбром; Децій Брут тебе не любить; ти образив Кая Лігарія. У всіх цих людей один намір, і він спрямований проти Цезаря. Якщо ти не безсмертний, будь обачним: довірливість сприяє змові. Хай бережуть тебе всемогутні боги.
Твій доброзичливець Артемідор".
Тут Цезаря діждуся і подам
Йому оцю записку як прохання.
Сумую я, що доблесть упаде
Від заздрості й безжалісної злості.
Якщо він прочитає, – буде жити,
А ні – то й Доля в змові проти нього.
Іде геть.
Сцена четверта
Інша частина тієї ж вулиці, перед домом Брута.
Входять П о р ц і я і Л ю ц і й.
П о р ц і я
Біжи скоріше до сенату, хлопче;
Нічого не розпитуй і біжи.
Чому стоїш?
Л ю ц і й
Доручення чекаю.
П о р ц і я
Хотіла б я, щоб повернувся ти
Скоріше, ніж доручення одержиш.
(на бік)
О твердосте, не покидай мене!
Горою стань між серцем і вустами!
Хоч розум чоловічий, все ж я жінка:
Як важко таємницю зберегти! –
Ти тут іще?
Л ю ц і й
Що мушу я зробити?
Побігти до сенату, повернутись
Чимдуж сюди, до вас, – і це усе?
П о р ц і я
Поглянеш ти, який у Брута вигляд,
Бо вийшов хворим він; іще поглянь,
Що робить Цезар, хто навколо нього. –
Ти чуєш? Що за шум?
Л ю ц і й
Не чую, пані.
П о р ц і я
То краще слухай. Ніби чую я
Раптовий гул переполоху, бійки,
Що вітер з Капітолію несе.
Л ю ц і й
Нічого я не чую.
Входить в і щ у н.
П о р ц і я
Підійди.
Ти звідки йдеш?
В і щ у н
Із дому, люба пані.
П о р ц і я
Котра година?
В і щ у н
Пані, вже дев'ята.
П о р ц і я
Чи тут проходив Цезар в Капітолій?
В і щ у н
Ще не проходив; я стою і жду
Коли нарешті пройде він повз мене.
П о р ц і я
Йому прохання хочеш ти подати?
В і щ у н
Так, пані.