Ви – сміття, що придатне лиш на те,
Щоб полум'ям багаття освітити
Таку нікчему, як пихатий Цезар!
О горе! Що це я? Відкрив, можливо,
Я серце добровільному рабу,
За що відповідати доведеться?
Та я на все готовий, маю зброю
І небезпеки всі мені байдужі.
К а с к а
Ти говорив із Каскою, а він
Базікати не любить. Дай-но руку!
Згуртуй людей, щоб відвернути зло,
І ні на крок тоді я не відстану
Від ватажка.
К а с с і й
Я вірю. По руках!
Дізнайся ж, Каско, я уже схилив
Чимало благородних, чесних римлян
Прийняти участь в небезпечній справі,
Що гідно завершитися повинна.
І саме зараз ждуть вони мене
Під портиком Помпея. В ніч таку
На вулицях і порожньо, і страшно.
Так схожі з нашим заміром кривавим
Своєю таємничістю і жахом
Вогненні й грізні прояви стихій!
К а с к а
Хтось йде сюди квапливо. Стережися!
Входить Ц і н н а.
К а с с і й
Я за ходою Цінну впізнаю.
Він наш. – Куди ти, Цінно, поспішаєш?
Ц і н н а
Тебе шукаю. Хто з тобою? Цімбр?
К а с с і й
Ні, Каска. Приєднався він до нас.
На мене вже чекають?
Ц і н н а
Дуже радий,
Що Каска з нами. Ніч яка страшна!
Ми бачили прикмети чудернацькі.
К а с с і й
Відповідай, чи ждуть уже мене?
Ц і н н а
Так, ждуть. Якби ти, Кассію, зумів
І доблесного Брута залучити!
К а с с і й
Будь певен. Поклади цього листа
На крісло преторське сьогодні ж, Цінно,
Щоб Брут його знайшов; а інший лист
Кинь у вікно до нього; третій воском
Ти приліпи до статуї старої,
Що зображає пращура його.
Повернешся до портика Помпея.
Скажи, Трибоній там? А Децій Брут?
Ц і н н а
Всі, окрім Цімбра, там. А він пішов
Тебе шукати вдома. Постараюсь
Підкинути таємно ці листи.
К а с с і й
І прийдеш на Помпеєву арену.
Цінна іде геть.
Повинні ми з тобою до світанку
Побачить Брута, Каско. Він тепер
Лиш на три чверті наш. Та, сподіваюсь,
До нас він приєднається цілком.
К а с к а
Народ його цінує надзвичайно.
І будь-які злочинні наші дії
Підтримкою своєю, як алхімік,
На честь і доблесть перетворить Брут.
К а с с і й
Ти вірно зрозумів його ціну,
Без нього ми не здатні обійтися.
Ходімо, вже за північ. До світанку
Заручимося участю його.
Ідуть геть.
ДІЯ ДРУГА
Сцена перша
Рим. Сад Брута.
Входить Б р у т.
Б р у т
Гей, Люцію! –
Не можу я дізнатись за зірками,
Чи скоро ранок. – Люцію, вставай! –
Якби я міг так само міцно спати. –
Гей, Люцію! Прокинься і прийди!
Входить Л ю ц і й.
Л ю ц і й
Ти звав мене, мій пане?
Б р у т
В мою кімнату принеси світильник,
Коли запалиш, сповістиш мене.
Л ю ц і й
Усе зроблю, мій пане. (Виходить.)
Б р у т
Повинен вмерти він. Його звалити
Велить не особистий інтерес,
А лиш загальне благо. Він жадає
Корони. Та яким він стане в ній?
Оце – питання. На яскраве світло
Гадюка виповзає із нори, –
Тож стережись її! Якщо дамо
Йому коронуватися, то жало
Самі вкладемо в нього, щоб жалив.
Коли втрачає влада честь і совість,
То велич уживається зі злом.
Не помічав, щоб Цезар підкорявся
Не розуму, а пристрастям своїм,
Та скромність – то лиш східці честолюбства.
Їх бачать, підіймаючись угору.
А хто на вищу сходинку зійшов,
Той спиною обернений до східців
І дивиться у небо над собою,
Забувши сходи, що його звели.
Ми не дамо йому таку можливість.
Який сьогодні Цезар – не важливо,
Бо може він, звеличившись, дійти
До крайнощів. Нехай для нас він буде
Яйцем змії, в якому зріє зло.
Тож уб'ємо у зародку його!
Входить Л ю ц і й.
Л ю ц і й
Мій пане, я світильник запалив.
Шукав я кремінь на вікні кімнати
І там листа з печаткою знайшов.
Його там не було, коли лягав я.
(Передає йому лист.)
Б р у т
То ляж іще: далеко до світанку.
Скажи, чи завтра Березневі Іди?
Л ю ц і й
Не знаю, пане.
Б р у т
Поглянь на календар і повернись.
Л ю ц і й
Іду, мій пане.
(Виходить.)
Б р у т
Такі яскраві блискавки на небі,
Що можу я при світлі їх читати.
(Читає листа.)
"Ти, Бруте, спиш. Проснись, пізнай себе.
Невже наш Рим… Вставай, вражай, рятуй!"
"Ти, Бруте, спиш", – подібних звинувачень
Знаходив я багато у листах.
"Невже наш Рим…" Як закінчити фразу?
Невже наш Рим царю коритись буде?
Як? Рим? Чи не прогнав мій славний предок
Тарквінія, коли той був царем?
"Вставай, вражай, рятуй!" — Це, справді, заклик
До дій рішучих. Риме! Я клянусь,
Якщо іще можливий порятунок,
Тебе врятує Брутова рука.
Повертається Л ю ц і й.
Л ю ц і й
Мій пане, чотирнадцять днів минуло
У березні.
Стукають у ворота.
Б р у т
Хтось стукає. Впусти.
Люцій іде геть.
Відтоді, як мене стривожив Кассій,
Не знав я сну.
Між виконанням задумів жахливих
І першою спонукою до них
Життя людське на марення подібне.
В людині розум свариться із тілом,
І схожі ми при цьому на державу,
Що потерпає від постійних чвар.
Повертається Л ю ц і й.
Л ю ц і й
Мій пане, біля входу брат твій Кассій,
Тебе він хоче бачить.
Б р у т
Він один?
Л ю ц і й
Ні, з ним багато інших.
Б р у т
Ти їх знаєш?
Л ю ц і й
Не знаю, пане. Голови схиливши,
Вони свої обличчя прикривали,
І я ніяк впізнати їх не міг.
Б р у т
Веди сюди.
Люцій іде геть.
Це – змовники. О змово!
Соромишся ти навіть уночі,
Коли привільно злу. То де ж удень
Ти відшукаєш ту печеру темну,
В якій сховаєш свій жахливий лик?
Прикрий його люб'язністю і сміхом.
Якби ти прийняла природний вид,
То, певне, навіть в мороку Ереба
Ти не могла б позбутися підозр.
Входять К а с с і й, К а с к а, Д е ц і й,
Ц і н н а, Ц і м б р і Т р е б о н і й.
К а с с і й
Ми вдерлися, порушивши твій спокій.
Пробач за це нас, Бруте. Ти не спав?
Б р у т
Я встав давно, не довелося спати.
Чи знаю я супутників твоїх?
К а с с і й
Знайомий з кожним. Всі тебе шанують,
І кожен хоче, щоб про себе ти
Мав думку, як у всіх шляхетних римлян.
Оце – Требоній.
Б р у т
Я його вітаю.
К а с с і й
Ось – Децій Брут.
Б р у т
Йому я радий теж.
К а с с і й
Ось – Каска, інший – Цінна, далі – Цімбр.
Б р у т
Привіт усім! Які тяжкі турботи
Від вас прогнали сон?
К а с с і й
Дозволь скажу…
(Шепочеться з ним.)
Д е ц і й
Здається, схід отам. Уже світає?
К а с к а
Ні.
Ц і н н а
Справді, небо там уже сіріє.
Це для світанку перше передвістя.
К а с к а
Обидва помиляєтесь. Он там,
Куди я меч направив, сходить сонце.
У молоду, весняну пору року
Воно завжди південніше встає.
Два місяці мине – і промінь сходу
До півночі посунеться. А схід –
Якраз за Капітолієм, отам.
Б р у т
Усі мені подайте ваші руки.
К а с с і й
І поклянімось виконати задум.
Б р у т
Ні, не потрібно клятв! Якщо для нас
Безправ'я римлян, підлість і безчестя,
Біль наших душ – підстави недостатні,
То, вчасно розпрощавшись, повернімось
В свої постелі. Хай собі тиран
Над нами владарює, поки він
Нас винищить свавільно поодинці.
Якщо ж в підставах полум'я достатньо,
Щоб запалити навіть боягузів,
Загартувати дух слабких жінок,
То що, крім справи нашої, примусить
Нас діяти, щоб врятувати Рим?
Чи наше слово нам не запорука?
Навіщо клятви, як сказали всі ми,
Що буде так, або ми помремо?
Клянуться боягузи, слабодухі,
Безсилі, бездіяльні. Ті клянуться,
Кому немає віри. Не ганьбіть
Задуманої доблесної справи
І щирого єднання наших душ
Припущенням, що нам потрібні клятви
Для певності. Бо кожній краплі крові,
Що у шляхетних римлянах тече,
Загрожує спаплюження у разі
Порушення обіцянки чи слова,
Якщо це слово римлянин давав.
К а с с і й
Можливо, нам схилити й Ціцерона?
Я думаю, він радо піде з нами.
К а с к а
Ним нехтувать не варто.
Ц і н н а
Безперечно.
Ц і м б р
Нехай його шляхетна сивина
Прихильність громадян до нас приверне.
Всі будуть нас хвалити вже за те,
Що розум цей направив наші руки.
І наш порив, наш запал бунтівний
Він приховає величчю своєю.
Б р у т
О ні, йому звірятися не треба:
Ніколи він не схоче долучитись
До того, що без нього почали.
К а с с і й
Обійдемось без нього.
К а с к а
Так, звичайно.
Д е ц і й
Лиш Цезар має впасти? Він один?
К а с с і й
Твоє питання, Децію, доречне.
Неправильно було б, щоб Марк Антоній,
Цей Цезарів любимчик, пережив
Свого патрона. Ворогом підступним
Для нас він стане. Методи його
Відомі всім. Він може нам зашкодить.
Тож треба попередить небезпеку,
Нехай Антоній з Цезарем помре.
Б р у т
Чи не занадто, Кассію, криваво –
Рубати члени вслід за головою
І долучати до убивства злість?
Антоній – лиш один із членів тіла.
Жерцями будьмо, а не м'ясниками:
Ми проти духа Цезаря повстали,
А дух не має крові – знають всі.
Якби могли без вбивства ми зламати
Дух Цезаря! На жаль, він має впасти.
Вб'ємо його сміливо, та беззлобно.
Заколемо, як жертву для богів,
Та тіло ми не кинемо собакам.
Хай наше серце, як хазяїн хитрий,
На дикий крок рабів своїх штовхне,
А сам вдає, що сердиться на них.
Не помста нас веде, а справедливість.
У наших діях хай народ побачить
Не вбивство, а спокуту за гріхи.
Тож краще про Антонія забудьте:
Безсилий буде він, немов рука
У Цезаря, коли загине Цезар.
К а с с і й
Я все ж таки Антонія боюсь:
Він Цезареві відданий без міри.
Б р у т
А ти не думай, Кассію, про нього.
Якщо він любить Цезаря, нехай
І сам помре, сумуючи за ним.
Але навряд: він значно більше любить
Веселощі, змагання і гульню.
Т р е б о н і й
Він не страшний. Нехай собі живе.
Він згодом сам над сумом посміється.
Б'є годинник.
Б р у т
Годинник б'є.
К а с с і й
Пробило третю ночі.
Т р е б о н і й
Пора іти.
К а с с і й
Ще невідомо нам,
Чи прийде Цезар вранці в Капітолій,
Бо він зробився дуже забобонним,
Змінивши різко ставлення своє
До сновидінь, прикмет і віщувань.
Цілком можливо, явища чудесні
І небувалий жах цієї ночі,
А також застереження авгурів
Його примусять не лишати дім.
Д е ц і й
О ні, не бійтесь! Я його умовлю.
Він дуже любить приказку, що треба
Єдинорога деревом ловити,
Ведмедя – люстром, ямою – слона,
А лестощами грубими – людину.
Скажу, що він не терпить лестунів,
І цим йому зумію підлестити.
Мені довіртесь.
Зумію я його переконати
І привести сьогодні в Капітолій.
К а с с і й
По нього краще підемо усі.
Б р у т
Я думаю, о восьмій, не пізніше.
Ц і н н а
Дивіться, не запізнюйтесь ніхто.
Ц і м б р
Ще Цезарем ображений Лігарій,
За те що він Помпея вихваляв.
Чому усі про нього ми забули?
Б р у т
Зайди до нього, Цімбре. Він мене
Ще здавна любить: є на те причини.
Пришли його сюди – він буде наш.
К а с і й
Світає. Нам розходитись пора.
Про те, що ухвалили, не забудьмо,
Покажемо себе синами Рима!
Б р у т
Потрібно, друзі, весело дивитись,
Щоб не відкрили очі замір наш.
Немов актори римські у театрі,
Природно і розкуто грайте роль.
Бажаю всім рішучості й удачі!
Всі, крім Брута, ідуть геть.
Гей, Люцію! Дрімаєш? Упивайся
Медовою росою снів нічних.
Ані видінь, ані тяжких кошмарів
В твій мозок ще турботи не вселили, –
Ось через що спокійний в тебе сон.
Входить П о р ц і я.
П о р ц і я
Мій Бруте!
Б р у т
Чом ти, Порціє, не спиш?
Слабке здоров'я в тебе, і тобі
Зашкодить може ця ранкова вогкість.
П о р ц і я
Як і тобі.