Я зважу; все, що скажеш, я уважно
Послухаю. Ще знайдемо ми час
Для того, щоб продовжити розмову.
Та пам'ятай, мій благородний друже:
Волів би Брут зробитись селянином,
Ніж бути сином Рима у такі
Ганебні і принизливі часи.
К а с с і й
Я радий, що слабкі мої слова
Зуміли іскру висікти із Брута.
Б р у т
Скінчився біг, і Цезар йде сюди.
К а с с і й
Як будуть йти, торкни за тогу Каску:
Дошкульно, як завжди, розкаже він
Про все важливе, що сьогодні сталось.
Повертається Ц е з а р із п о ч е т о м.
Б р у т
Так і зроблю, та тільки подивись:
У Цезаря чоло палає гнівом,
Всі інші схожі на побитих слуг,
Кальпурнія бліда, у Ціцерона,
Як у тхора, налиті кров'ю очі.
Таким він в Капітолії буває,
Коли хтось заперечує йому.
К а с с і й
Нам скаже Каска, що у них там сталось.
Антонію!
А н т о н і й
Що побажає Цезар?
Ц е з а р
Круг себе хочу бачити людей
Вгодованих, що сплять вночі спокійно.
Худий занадто Кассій, мов голодний,
І забагато думає. Такі
Бувають небезпечними.
А н т о н і й
Не бійся,
Мій Цезарю. Він чесний і шляхетний.
Ц е з а р
Такий худий! Його я не боюсь,
Бо страх і Цезар – речі несумісні.
Але мені він дуже неприємний,
Цей сухорлявий Кассій. Він читає,
Спостерігає; наскрізь бачить він
Діла людські, але не любить ігор
І музики, не те, що наш Антоній.
Сміється рідко, а якщо й сміється,
То ніби насміхається над тим,
Що посмішку небажану не стримав.
Ображені завжди подібні люди,
Коли їх чимось інший перевершив,
І часто небезпечні через це.
Кажу я – небезпечні взагалі,
Та не для мене. Все ж таки я – Цезар.
Праворуч стань – глухе це вухо в мене –
І висловись про Кассія докладно.
Сурми.
Цезар і почет, крім Каски, ідуть геть.
К а с к а
За тогу ти смикнув мене. Що скажеш?
Б р у т
Так, Каско. Розкажи, що там було?
Чим Цезар так знервований?
К а с к а
Хіба
Не був ти з ним і сам цього не бачив?
Б р у т
Тоді б я не розпитував тебе.
К а с к а. Ну, йому там піднесли царський вінець. І коли піднесли, він його відштовхнув рукою, ось так. І тоді народ від захвату закричав.
К а с к а. З того ж приводу.
К а с с і й. А втретє? Вони ж кричали тричі?
К а с к а. Через те ж саме.
Б р у т
Вінець йому підносили аж тричі?
К а с к а. Так, підносили, і він його тричі відхиляв, усе слабкіше з кожним разом. І кожен раз мої шановні сусіди захоплено горлали.
К а с с і й. А хто підносив йому вінець?
К а с к а. Хто ж, як не Антоній.
Б р у т
Ти розкажи нам, як усе було.
К а с к а. Хай мене повісять, якщо я зможу розказати, як це було. Це було блюзнірство, навіть дивитись не хотілось. Я бачив, як Марк Антоній підніс йому вінець, навіть не вінець, а скоріше віночок, і, як я вам сказав, він його першого разу відхилив, але, як мені здалося, він би з радістю його ухопив. Потім Антоній підніс його знову, і Цезар знову відхилив, та, як мені здалося, він ледве стримався, щоб не вчепитися за нього обома руками. І втретє Антоній підніс йому вінець, і втретє він його відхилив. І кожен раз, як він відмовлявся, натовп кричав, шалено плескав своїми загрубілими долонями і жбурляв догори свої спітнілі ковпаки, і від радості, що Цезар відхилив вінець, так заразив повітря своїм смородом, що Цезар мало не задихнувся; він втратив свідомість і впав; що ж до мене, то я не посмів розсміятися, боячись надихатись отруєним повітрям.
К а с с і й
Чекай! Ти кажеш, Цезар знепритомнів?
К а с к а. Він упав серед майдану з піною біля рота і замовк.
Б р у т
Можливо… Він же хворий на падучу.
К а с с і й
Ні, він не хворий. Швидше ти, і я,
І чесний Каска хворі на падучу.
К а с к а. Не розумію, що ти хочеш цим сказати, та знаю напевне, що Цезар упав. І якщо різний набрід йому не плескав і не свистів на знак схвалення чи осуду, як акторам у театрі, то назови мене брехуном.
Б р у т
Що ж він сказав, коли прийшов до тями?
К а с к а. Перш ніж упасти, – коли він помітив, що радує чернь відмовою від вінця, – він роздер на собі туніку і виставив горло вперед, – мовляв, ріжте! Якби я був людиною діла, я спіймав би його на слові, щоб мені провалитися в пекло, як останньому негіднику! Тут він і впав. Отямившись, він сказав, що якщо зробив чи промовив щось невідповідне, то хай шановні співгромадяни вибачать це його хворобою. Три чи чотири дівки поруч зі мною закричали: "О, добра душа!" — і вибачили його від усього серця. Втім, це не варто уваги. Виріж Цезар їх матерів, вони б і тоді йому пробачили.
Б р у т
І після цього він пішов похмурий?
К а с к а. Так.
К а с с і й. А Ціцерон сказав що-небудь?
К а с к а. Так, тільки грецькою мовою.
К а с с і й. Що ж він сказав?
К а с к а. Звідки я знаю? Хай я осліпну, якщо хоч щось зрозумів. Але ті, хто розуміли його, пересміювались і хитали головами. Я ж не розумію грецької тарабарщини. Можу сповістити ще одну новину: Марулла і Флавія позбавили права виголошувати промови за те, що вони зривали прикраси зі статуй Цезаря. Бувайте здорові. Там були ще різні дурниці, та я всього не запам'ятав.
К а с с і й. Чи не прийдеш, Каско, до мене на вечерю?
К а с к а. Я запрошений у інший дім.
К а с с і й. Може, завтра пообідаємо разом?
К а с к а. Добре, якщо буду живий, а ти не відмовишся від свого запрошення, і твій обід буде вартий того.
К а с с і й. Чудово. Я чекаю на тебе.
К а с к а. Чекай. Прощавайте обидва.
Каска іде геть.
Б р у т
Яким незграбним він тепер зробився!
А в школі був таким метким і жвавим.
К а с с і й
І зараз він такий при виконанні
Швидких, рішучих і відважних дій.
Він млявий тільки зовні. Ця незграбність –
Лише приправа дотепів його,
Щоб люди переварювали їх
Із більшим апетитом.
Б р у т
Так. Можливо.
Тепер я розпрощаюся з тобою,
А завтра, як захочеш, я прийду
До тебе для розмови. Тільки краще,
Щоб ти прийшов, – чекатиму тебе.
К а с с і й
То я прийду. А ти про Рим подумай.
Брут іде геть.
Ти благородний, Бруте. Все ж я бачу,
Що твій метал потроху піддається.
Повинен через це високий дух
З подібними до себе спілкуватись.
Хто втриматися може від спокус?
Мене не терпить Цезар, Брута ж любить.
Коли б я Брутом був, а він був мною,
Йому б я не піддався. Уночі
Підкину у вікно йому листи,
Немов вони від різних громадян,
За почерками різні. Хай побачить,
Як високо шанує Брута Рим
І честолюбства Цезаря боїться.
Тримайся ж міцно за престол, тиране,
Бо скинемо, чи тяжчий гніт настане.
Іде геть.
Сцена третя
Вулиця. Грім і блискавка.
Входять з протилежних боків
К а с к а з мечем у руці і Ц і ц е р о н.
Ц і ц е р о н
Вітаю, Каско! Цезаря додому
Провів ти? Чим схвильований ти так?
К а с к а
Хіба спокійний ти, як світ схитнувся?
О Ціцероне, бачив я, як буря
Розчахувала кряжисті дуби,
Як океан здіймав шалені хвилі,
Немов би намагався дохлюпнути
До чорних хмар; але ніколи досі
Не бачив я подібної грози.
Чи небеса охоплені війною?
Чи світ наш, надокучивши богам,
Їх спонукав змести його дощенту?
Ц і ц е р о н
Що бачив ти надміру чудернацьке?
К а с к а
Той раб міський, який тобі відомий,
Підняв угору руку, і вона,
Як двадцять смолоскипів, запалала,
Хоч він не відчував цього вогню.
А поруч з Капітолієм зненацька
Зустрів я лева, – досі меч тримаю, –
Який на мене люто подивився
І геть пішов. Ще трапився мені
Там цілий натовп зляканих жінок.
Вони клялись, що бачили, як люди
У полум'ї по вулицях блукали,
Мов привиди. А вчора серед дня
На площі біля ринку всівся пугач
Й зловісно закричав. Якщо підряд
Трапляються подібні чудасії,
Природними тоді їх не назву.
Я думаю, вони віщують зло
Для міста чи країни, де з'явились.
Ц і ц е р о н
Погоджуюсь: наш час доволі дивний,
Та змісту явищ люд не розуміє,
Тому довільно і тлумачить їх.
Чи прийде завтра Цезар в Капітолій?
К а с к а
Так, прийде. Він Антонія просив
Про це тебе завчасно попередить.
Ц і ц е р о н
Ну, на добраніч, Каско. Ця негода
Нестерпна.
К а с к а
Ціцероне, прощавай.
Ціцерон іде геть.
Входить К а с с і й.
К а с с і й
Хто тут?
К а с к а
Звичайно, римлянин.
К а с с і й
Ти, Каско?
К а с к а
Хороший слух у тебе. Що за ніч!
К а с с і й
Прекрасна ніч для чесних громадян.
К а с к а
Чи бачив хто таким гнівливим небо?
К а с с і й
Так, той, хто світ в гріхах загрузлим бачив.
А що до мене, то сьогодні я
На волю ночі цій страшній віддався
І вулицями темними блукав,
Відкривши груди блискавкам шаленим.
Коли небесну твердь зигзаг наступний
Розколював, я виставляв себе,
Як ціль, під голубий, сліпучий спалах.
К а с к а
Навіщо випробовувати небо?
Людині личать тільки страх і трепет,
Коли таких глашатаїв нам шлють
Розгнівані боги, щоб залякати.
К а с с і й
Ти, Каско, млявий. Той вогонь життя,
Що в римлянах горить, в тобі погас
Або під сподом тліє. Ти злякався,
Ти зовсім зблід, заціпенів від страху,
Коли побачив дивний гнів небес.
Але коли б замислився, чому
Вночі блукають духи і вогні,
Змінились звички у птахів і звірів,
Чом за старих мудріші стали діти,
Чому раптово зрадили вони
Призначенню своєму і природі,
Чудовиськами ставши, – зрозумів би,
Що зроблено це мудрими богами,
Щоб, налякавши нас, застерегти
Від лиха, від загального нещастя.
Тобі назвати міг би чоловіка,
Який так само, як сьогодні ніч,
Палахкотить, могили розверзає,
Ричить, немов капітолійський лев;
Який за нас з тобою не сильніший
Сам по собі, та непомірно виріс
І всім страшний, як цей розгул стихій.
К а с к а
Про Цезаря ти кажеш, чи не так?
К а с с і й
Що хочеш, думай. У сучасних римлян
Такі ж тіла і м'язи, як у предків,
Та десь ми розгубили дух батьків.
Керуємось ми духом материнським
І коримось неволі, як жінки.
К а с к а
Сенатори вже завтра мають намір
Проголосити Цезаря царем.
Він всюди, крім Італії, вінець
Носитиме – на суші і на морі.
К а с с с і й
Тоді роботу я знайду кинджалу:
Від рабства Кассій Кассія врятує.
Боги! Ви силу даєте слабким,
І тим ви ганьбите усіх тиранів.
Ні башти кам'яні, ані в'язниці,
Ні підземелля, ані ланцюги
Приборкати не можуть силу духа.
Життя, якому тісно у тюрмі,
Завжди себе звільнити має право.
І хай весь світ дізнається про це:
Я за бажанням власним здатний скинуть
Гніт тиранії з себе.
Знову грім.
К а с к а
Я також.
У кожного раба в руках є засіб,
Щоб розірвати власні ланцюги.
К а с с і й
Але чому тираном Цезар став?
Нещасний! Він не міг би стати вовком,
Коли б не бачив в римлянах овець.
Він лев, бо перед ним тремтячі лані.
Хто хоче швидше розвести вогонь,
Солому палить.