Ш и п ш и н а. То залиште його, доки не протверезиться. Якщо він і на це не згодиться, скажіть, що ви сплутали його з іншим.
Д р у г и й с т о р о ж. Слухаю, пане приставе.
Ш и п ш и н а. Якщо зустрінете злодія, то можете, відповідно до звання, запідозрити, що він – людина непорядна. Але краще для вашої гідності з такими людьми не мати справи.
Д р у г и й с т о р о ж. А якщо ми напевне знаємо, що він злодій, треба його хапати?
Ш и п ш и н а. Можете і хапати, відповідно до вашого звання. Тільки я вам скажу: зачепиш бруд – вимажешся сам. Краще за все, якщо спіймаєте злодія, хай сам покаже, що він за птиця; дайте йому зникнути.
Д о в б н я. Недарма кажуть, сусіде, що ти милосердна людина.
Ш и п ш и н а. Справді, я і собаки не повішу, а людини, в якій є хоч краплина совісті, – і подавно.
Д о в б н я. Якщо почуєте, що десь плаче немовля, покличте матір, хай заспокоїть його.
Д р у г и й с т о р о ж. А якщо вона спить і не чує?
Ш и п ш и н а. Тоді ідіть собі з миром; хай немовля само її розбудить. Якщо вівця не чує, як бекає її ягня, то не відгукнеться на мукання теляти.
Д о в б н я. Цілком справедливо.
Ш и п ш и н а. Оце й усі ваші обов'язки. Ти – вартовий, представник самого принца. Якщо зустрінеш його вночі, можеш зупинити і його.
Д о в б н я. Ну, ні! Думаю, що він цього не може.
Ш и п ш и н а. Ставлю п'ять проти одного! Пошлюсь на будь-кого, хто знає устав: він може зупинити його, але з дозволу його високості. Тому що варта не повинна нікого ображати, а зупинити людину силоміць – це вже образа.
Ш и п ш и н а. Ха-ха-ха! Отож-бо! Ну, хлопці, на добраніч! Якщо станеться щось важливе, кличте мене. Дослухайтесь до власного розуму і порад товаришів. Тримайте гостро вуха! Ходімо, сусіде.
Д р у г и й с т о р о ж. Ми свою справу знаємо: посидимо ось тут, біля церкви, до другої години, а там і на бік.
Ш и п ш и н а. Ще одне слово, хлопці: поглядайте за домом синьйора Леонато. Там завтра весілля, так що всю ніч буде метушня. Не ловіть гав!
Шипшина і Довбня ідуть геть.
Входять Б о р а ч і о і К о н р а д.
Б о р а ч і о. Ну, Конраде!
Д р у г и й с т о р о ж (тихо). Тихо! Не рухайся!
Б о р а ч і о. Конраде! Де ти?
К о н р а д. Тут, брате, біля твого ліктя.
Б о р а ч і о. Тому-то він у мене і чешеться. Я вже думав, що це короста.
К о н р а д. Я тобі ще це пригадаю! А тепер розказуй свою пригоду.
Б о р а ч і о. Станьмо тут під дашок, а то дощ накрапає. Я розкажу тобі все, як справжній п'яничка.
П е р ш и й с т о р о ж (тихо). Тут діло нечисте. Стійте тихо!
Б о р а ч і о. То дізнайся: я заробив у дона Хуана тисячу дукатів.
К о н р а д. Невже за шахрайство так багато платять?
Б о р а ч і о. Здивуйся краще, що шахрай може платити так багато. А якщо багатому шахраєві потрібен бідний, то бідний може призначити яку завгодно ціну.
К о н р а д. Дивно.
Б о р а ч і о. Свята простота! Що тут дивного? Ось, наприклад, відносно фасону: адже того чи іншого фасону на людині шляпа, камзол чи плащ, здається, все одно?
Б о р а ч і о. Я про фасон кажу.
К о н р а д. Ну, фасон фасоном.
Б о р а ч і о. Фу! Я міг би сказати: а дурень дурнем. Хіба ти не знаєш, який спритник цей фасон?
П е р ш и й с т о р о ж (тихо). Я його знаю; цей Фасон вже років сім займається крадіжками. А гуляє як справжній кавалер! Я його ім'я запам'ятав.
Б о р а ч і о. Ти нічого не чув?
К о н р а д. Ні, це флюгер скрипить на даху.
Б о р а ч і о. Так от, хіба ти не знаєш, який спритний злодій цей фасон? Як задрює голови усім від чотирнадцяти до тридцяти п'яти років? То одягне їх фараоновими солдатами, як на закоптілих картинах, то жерцями Ваала, як на церковних вікнах, то як бритого Геркулеса на засалених і витертих шпалерах, де ширінька на його штанях зроблена ніби для його палиці.
К о н р а д. Все це я знаю. Знаю і те, що фасон скоріше зношує одяг, ніж людина. Але у тебе, видно, від фасонів голова закрутилася, що ти перескочив зі своєї розповіді на розпатякування про них?
Б о р а ч і о. Перескочив, та не далеко. Сьогодні вночі я залицявся до Марга— рити – покоївки синьйори Геро – і називав її "Геро"; а вона висунулась до мене з вікна спальні своєї господині і тисячу раз бажала мені доброї ночі. Я погано розказую свою пригоду: треба було перш за все розповісти тобі, як дон Хуан привів і поставив у саду принца і Клавдіо, і як вони підглядали за нашим любовним побаченням.
К о н р а д. І вони прийняли Маргариту за Геро?
Б о р а ч і о. Двоє з них, принц і Клавдіо. Та цей диявол дон Хуан знав, що то Маргарита, а клявся, що Геро. І ось, почасти від його запевнень, якими він заплутав їх, почасти через темряву, – бо розгледіти було важко, – а головне – через мою підлість, що підтвердила наклеп дона Хуана, Клавдіо ошаленів і втік, як божевільний. Він поклявся, що завтра у церкві замість вінчання він зганьбить Геро привселюдно, розказавши все, що бачив уночі, і відішле її додому невінчаною.
П е р ш и й с т о р о ж (виступаючи вперед). Іменем принца – стій!
Д р у г и й с т о р о ж. Покличте сюди пристава. Ми тут відкрили таке безпутне розпутство, якого ще світ не бачив.
П е р ш и й с т о р о ж. І Фасон їх спільник: я його знаю, у нього кучері в'ються.
К о н р а д. Що це ви? Що ви?
Д р у г и й с т о р о ж. Ми ще дістанемо цього Фасона, чекайте!
К о н р а д. Послухайте…
П е р ш и й с т о р о ж. Що тут слухати? Ми вас арештуємо. Скоріться і йдіть за нами.
Б о р а ч і о. Оце так потіха! Напоролись на алебарди.
К о н р а д. Хороша потіха, нічого сказати. Добре, ми скоряємось.
Ідуть геть.
Сцена четверта
Кімната Геро.
Входять Г е р о, М а р г а р и т а і У р с у л а.
Г е р о. Урсуло, розбуди-но сестрицю Беатріче.
У р с у л а. Слухаю, синьйоро.
Г е р о. І попроси її прийти сюди.
У р с у л а. Добре. (Виходить).
М а р г а р и т а. Знаєте, мені здається, що інший комірець був би кращим.
Г е р о. Облиш, Маргарито, я одягну цей.
М а р г а р и т а. Запевняю вас, цей не такий красивий; ось побачите, і сестра так само скаже.
Г е р о. Сестра моя – вертихвістка, а ти – друга. Я неодмінно одягну цей.
М а р г а р и т а. Ваша нова накладка мені страх як подобається, якби тільки волосся було трохи темніше. А фасон вашої сукні чудовий, ви вже мені повірте. Я ж бачила сукню міланської герцогині, яку так вихваляють.
Г е р о. Кажуть, щось надзвичайне.
М а р г а р и т а. Слово честі, в порівнянні з вашою – просто нічний халат! Золота парча обкладена сріблом і вишита перлами, подвійні рукави, прикрашені оборками з блакитною підкладкою. Але що стосується смаку, краси і витонченості фасону, то ваша в десять разів краща.
Г е р о. Дай Боже, щоб мені було в ній радісно! Щось мені тяжко на серці.
М а р г а р и т а. Скоро стане ще важче: мужчина – не пір'їна.
Г е р о. Як тобі не соромно!
М а р г а р и т а. Чого мені соромитись? Що я висловила чесну думку? Хіба шлюб не чесна справа, навіть для жебрака? І хіба ваш майбутній повелитель не чесна людина, навіть і без одруження? Вам, певне, хотілось би, щоб я сказала: "З вашого дозволу, ваш чоловік"? Вільна думка не викривляє правдивого слова; я нікого не хотіла образити. Що поганого, якщо сказати: "Ваш чоловік – не пір'їна"? Адже йдеться про законного чоловіка і законну дружину. Інакше це було б не важко, а зовсім легко. Спитайте хоч синьйору Беатріче, он вона йде.
Входить Б е а т р і ч е.
Г е р о. Доброго ранку, сестро.
Б е а т р і ч е. Доброго ранку, мила Геро.
Г е р о. Що з тобою? Що за хворобливий тон?
Б е а т р і ч е. Мабуть, я втратила інший тон.
М а р г а р и т а. Затягніть тоді "Світло кохання". Його співають без приспіву. Ви співайте, а я протанцюю.
Б е а т р і ч е. Так, "Світло кохання" якраз тобі підходить. Знайшовся б тільки чоловік, а про приплід ти вже потурбуєшся.
М а р г а р и т а. Які жахливі речі ви говорите! Роблю вигляд, що я їх не чула.
Б е а т р і ч е. Скоро п'ята, сестричко: тобі пора бути готовою. Щось мені недобре. Ох-хо-хо!
М а р г а р и т а. За ким це зітхання? За соколом, скакуном чи судженим?
Б е а т р і ч е. За літерою "С", з якої починаються ці слова.
М а р г а р и т а. Якщо з вами не трапилось дивного перетворення, то не варто керуватись зорями.
Б е а т р і ч е. На що натякає ця придуркувата?
М а р г а р и т а. Я? Ні на що. Пошли, Господи, кожному здійснення його бажань!
Г е р о. Ось ці рукавички прислав мені граф. Як чудово пахнуть!
Б е а т р і ч е. У мене ніс заклало, сестро. Зовсім не можу дихати, так важко!
М а р г а р и т а. Дівчина – і обважніла! Напевне, сильно застудилась.
Б е а т р і ч е. Боже! Відколи ти взялася за дотепи?
М а р г а р и т а. З тих пір, як ви їх кинули. А що, хіба дотепи мені не личать?
Б е а т р і ч е. Щось непомітно. Ти б їх до капелюшка приколола. Справді, я зовсім хвора.
М а р г а р и т а. Прикладіть до серця припарку із Carduus Benedictus: чудовий засіб від стискання в грудях.
Г е р о. Уколола, як будяком.
Б е а т р і ч е. Benedictus! Чому Benedictus? На що ти натякаєш?
М а р г а р и т а. Натякаю? І не думала! Я просто кажу про лікарську рослину. Ви, можливо, думаєте, що я вважаю вас закоханою? Ні, запевняю вас, я не така дурна, щоб думати все, що здумається; не хочу навіть подумати, що може здуматись; і взагалі, хоч думай, хоч не думай, а ніяк не можна подумати, що ви закохані чи можете закохатись. Хоча Бенедикт був схожим на вас, а все ж став справжнім чоловіком. Клявся, що ніколи не жениться – і раптом, наперекір своєму серцю, розтанув як цукор. Чи змінитесь і ви – не знаю, тільки, здається, ви дивитесь такими ж очима, як всі інші жінки.
Б е а т р і ч е. Який прудкий у тебе язик!
М а р г а р и т а. Але повз ціль не проскаче.
Входить У р с у л а.
У р с у л а. Приготуйтесь, синьйоро. Принц, граф, синьйор Бенедикт, дон Хуан і всі шановні городяни зібрались, щоб провести вас до церкви.
Г е р о. Допоможіть мені одягнутися, мила сестро, мила Маргарито, мила Урсуло.
Виходять.
Сцена п'ята
Інша кімната в домі Леонато.
Входять Л е о н а т о, Ш и п ш и н а і Д о в б н я.
Л е о н а т о. Що вам потрібно, шановний сусіде?
Ш и п ш и н а. Поговорити з вами, синьйоре, про справу, що стосується вас.
Л е о н а т о. Говори, тільки коротше, будь ласка.