Н е р і с с а
Як, об заклад?
Г р а ц і а н о
В подібній грі не можна без закладу.
Та хто це йде? Лоренцо і втікачка!
А з ними і Салеріо, мій друг!
Входять Л о р е н ц о, Д ж е с с і к а і С а л е р і о,
посланець із Венеції.
Б а с с а н і о
Вітаю щиро вас. Заходьте, друзі, –
Якщо моє становище нове
Дає мені це право – вас приймати, –
Мій ангеле, дозвольте запросити
У гості співвітчизників моїх?
П о р ц і я
Я дуже рада! Просимо ласкаво!
Л о р е н ц о
Спасибі вам, синьйоро. Я, проте,
Відвідати вас зовсім не збирався;
Але зустрів Салеріо, і він
Настійливо зазвав мене сюди.
С а л е р і о
На те причини маю я вагомі.
Ось лист, який Антоніо вам шле.
(Віддає Бассаніо листа.)
Б а с с а н і о
Як поживає друг мій? Чи здоровий?
Скажіть раніше, ніж відкрию лист.
С а л е р і о
Здоровий, як душі не рахувати,
Але душею хворий, Із листа
Дізнаєтесь, які у нього справи.
Бассаніо читає лист.
Г р а ц і а н о
Неріссо, ти подбай про чужоземку, –
Салеріо, дай руку, милий друже!
Що чути у Венеції? Як там
Антоніо, шляхетний наш купець?
Удачі нашій буде він радіти:
Ми, як Язони, руно здобули.
С а л е р і о
Але, на жаль, не те, яке він втратив.
П о р ц і я
Напевне, у листі недобрі вісті:
Читаючи, Бассаніо поблід.
Можливо, друг помер? Що потрясти
Могло б того, хто має дух незламний?
Та що ж таке? Він весь аж сполотнів!
Бассаніо! Я ваша половина;
І хоч який тягар на вас звалився,
Віддайте половину і мені.
Б а с с а н і о
О, мила! Найжахливіші слова,
Що будь-коли папір заплямували,
Я щойно прочитав у цім листі!
Коли я вам відкрив свою любов,
Я чесно вам сказав, що все багатство
Моє в крові: я знатний дворянин.
Себе вважав я за ніщо, та й тут
Похвастав я, сказавши, що нічого
Не маю я, – повинен був сказати,
Що маю значно менше, ніж ніщо.
Себе зв'язав я боргом перед другом,
А друга – перед ворогом його,
Щоб роздобути гроші. Ось цей лист:
Папір біліє, наче тіло друга,
Слова на ньому – то відкриті рани:
З них кров тече. – Салеріо, невже
Загинуло усе, всі кораблі
З Британії, із Тріполі, з Марокко,
Із Мексики, з Китаю, з Ліссабона,
Із Індії розбилися об скелі,
Пішли на дно? І жоден корабель
Не врятувався?
С а л е р і о
Ні один, синьйоре.
Тепер, хоча б Антоніо і мав
Для сплати жиду відповідну суму, –
Той грошей би не взяв. Не зустрічав
Таке створіння в образі людському,
Що прагнуло б настійливо і злісно
Людині іншій заподіять смерть!
Він день і ніч не відстає від дожа,
Загрожує республіці ганьбою,
Усі купці, сенатори, сам дож
Даремно переконували жида
Відмовитись від позову у суд
І стягнення страшної неустойки.
Д ж е с с і к а
Ще при мені він клявся – чула я –
Тубалу з Хусом, землякам своїм,
Що більше він бажав би кусень м'яса
З Антоніо, аніж йому сплатили б
Хоч би й двадцятикратну суму боргу.
Коли закон, і вищий суд, і влада
Не вступляться, Антоніо загине.
П о р ц і я
Невже в такій біді ваш вірний друг?
Б а с с а н і о
Найближчий друг, найкращий поміж смертних,
З душею найчеснішою, готовий
Творити безкорисливо добро,
Він – духу й честі римської наступник!
П о р ц і я
А скільки грошей в жида він узяв?
Б а с с а н і о
Для мене взяв три тисячі дукатів.
П о р ц і я
Як! Тільки? Шість йому ви заплатіть
І вексель викупіть. Набавте вдвічі, втричі –
Спішіть!.. Щоб навіть волос з голови
Не впав з вини Бассаніо у нього.
Ходімо в храм; мене ви назовете
Дружиною, а там скоріше в путь!
Ви не повинні у моїх обіймах
Лежати із тривогою в душі.
Дам золота, щоб в двадцять раз покрити
Нікчемний борг! Повернетесь із другом
Сюди, до нас з Неріссою. А ми
Вас будемо чекати терпеливо,
Як вдови чи дівчата. Уперед!
Ледь з-під вінця прощатися – не мед.
Я хочу, щоб скоріше ви вертались:
Мені ви надто дорого дістались.
Але прошу вас прочитати лист.
Б а с с а н і о (читає). "Дорогий Бассаніо, всі мої кораблі загинули. Кредитори мої розлючені, статки мої підірвані, вексель жиду прострочений. Оскільки, заплативши по ньому, я не можу лишитися живим, то ми з тобою квити. Якби я тільки міг побачити тебе перед смертю! Але роби, як знаєш. Якщо твоя любов до мене не спонукає тебе приїхати, хай не спонукає і мій лист".
П о р ц і я
Мій милий, киньте все і від'їжджайте!
Б а с с а н і о
Мені бажання ваше, як наказ.
Спішу, не зупинюсь ні на хвилинку.
Затримати повернення до вас
Я не дозволю навіть відпочинку.
Ідуть геть.
Сцена третя
Венеція. Вулиця.
Входять Ш е й л о к, С а л а р і н о,
А н т о н і о і т ю р е м н и к.
Ш е й л о к
Дивись за ним, тюремнику! Пощади
Хай не чекає дурень-благодійник,
Що гроші в борг безплатно роздавав.
Дивися пильно!
А н т о н і о
Шейлоку, послухай…
Ш е й л о к
Мій вексель! Ти розплатишся по ньому!
Я клятву дав отримати сповна.
Собакою ти звав мене нерідко.
Я – пес. Тож бережись моїх зубів!
Дож буде справедливим. – Я дивуюсь,
Тюремнику, який ти справді йолоп,
Що, ледь попросить, всюди ходиш з ним.
А н т о н і о
Ну, дай мені сказати…
Ш е й л о к
Мій вексель! Навіть слухати не хочу!
Розплати я жадаю; тож мовчи!
Я не ганчірка і не слабодухий,
Щоб ахати, кивати й розм'якати
У відповідь на просьби християн.
Доволі! Я не слухаю. Плати!
(Іде геть.)
С а л а р і н о
Він, справді, пес безжалісний, якого
Не бачив світ!
А н т о н і о
Облиш. Нехай іде.
Прохань моїх він більше не почує.
Я зрозумів, за що мене він губить:
Людей, які зверталися до мене,
Від позовів його я рятував.
За це він і ненавидить мене.
С а л а р і н о
Я впевнений, що позову такого
Не може дож підтримати.
А н т о н і о
Чому ж?
Не може дож порушити закони:
Якщо відніме у чужинців пільги,
Що їм дала Венеція, то віру
Підірве у державу і закон.
Але ж торгівля наша і прибутки
В руках всіх націй. А тому – доволі.
Я висох так від горя і від втрат,
Що на мені фунт м'яса відшукати
Не зможе кровожерний кредитор. –
Тюремнику, ходімо. – Тільки б встиг
Бассаніо вернутись і побачить,
Як борг за нього я плачу; а там…
Ідуть геть.
Сцена четверта
Бельмонте. Кімната в домі Порції.
Входять П о р ц і я, Н е р і с с а, Л о р е н ц о,
Д ж е с с і к а і Б а л ь т а з а р.
Л о р е н ц о
Синьйоро, я без лестощів скажу:
Ви осягнули вірно і шляхетно
Богоподібну дружбу. Терпеливо
Ви зносите розлуку з чоловіком.
Але коли б дізналися, кому
Ви простягнули руку допомоги,
Якій людині, чуйній і надійній,
Якому самовідданому другу,
То більше би гордились вчинком цим,
Ніж доброта і скромність дозволяють.
П о р ц і я
Про зроблене добро не жалкувала
Я досі; не жалкую і тепер.
Між друзів, що життя проводять разом,
Які несуть одне ярмо любові,
Гармонія повинна зберігатись
У рисах їх, у вдачі і в душі.
Антоніо, як задушевний друг
Бассаніо, в моїй уяві схожий
Із чоловіком. І якщо це так,
Як мало я зробила, щоб подобу
Душі моєї дійсно врятувати
Від хижої жорстокості! Та це
Скидається уже на вихваляння.
Тож краще поговоримо про інше.
Лоренцо, доручити хочу вам
Свій дім і управління господарством,
Допоки чоловік мій у від'їзді.
Я богові обітницю дала:
З Неріссою в самотності й молитві
Чекати на повернення до нас
Обох чоловіків коханих наших.
Тут є неподалечку монастир –
Сховаємось ми там. Я б вас просила
Доручення таке не відхиляти:
Не тільки дружба – більше необхідність –
До послуги такої кличуть вас.
Л о р е н ц о
Готовий прислужитись вам, синьйоро.
П о р ц і я
Моє бажання слугам вже відоме.
Вони коритись Джессіці і вам
Так само будуть, як своїй хазяйці.
Бажаю вам здоров'я. Прощавайте.
Л о р е н ц о
Спокійних днів і світлих вам думок!
Д ж е с с і к а
Бажаю тільки радості синьйорі.
П о р ц і я
Я дякую за ваші побажання
І їх охоче повертаю вам.
Прощайте, Джессіко…
Джессіка і Лоренцо ідуть геть.
Ну, Бальтазаре,
Ти був мені завжди слугою вірним,
Будь і тепер таким. Візьми листа
І верхи мчи у Падую щосили.
Там доктору Белларіо, кузену,
Послання вручиш. Він тобі віддасть
Папери й одяг; їх ти відвезеш
Негайно до порому, що відходить
В Венецію. Не витрачай же слів,
Але поквапся. Буду там чекати.
Б а л ь т а з а р
Синьйоро, мчу з дорученням чимдуж.
(Іде геть.)
П о р ц і я
Ходім, Неріссо. Є у мене план.
Не знаєш ти… Ми їх побачим швидше,
Аніж чоловіки цього чекають.
Н е р і с с а
А нас вони побачать?
П о р ц і я
Так, побачать.
Та в одягу такому, що у нас
Вони цілком серйозно запідозрять
Наявність тих речей, яких нема.
Як вдягнемо ми одяг чоловічий,
То, присягаюсь, кращим джигуном
З нас, безперечно, буду саме я.
Спритніше я носити буду шпагу,
Не дріботіти, широко ступати
І підлітковим голосом брехать
Про бійки і про подвиги любовні;
Які синьйори бігали за мною,
Як, знехтувані, хиріли й вмирали:
"Ніяк не міг я спекатися їх.
Хоч я не винен, жаль мені, одначе".
І наплету ще двадцять небилиць,
Щоб стало ясно, що не менше року,
Як я вже не школяр. Я знаю досить
Кривлянь і жартів. Скористаюсь цим!
Н е р і с с а
То нам потрібна чоловіча стать?
П о р ц і я
Як безсоромно ти мене питаєш!
Ти змусила мене почервоніти.
Ходімо, розкажу тобі свій задум
В кареті. Нас чекає вже вона.
Нам двадцять миль проїхати потрібно.
Не маю права я вчинити хибно.
Ідуть геть.
Сцена п'ята
Там же. Сад.
Входять Л а н ч е л о т і Д ж е с с і к а.
Л а н ч е л о т. Це так, запевняю вас, тому що, як відомо, діти розплачуються за гріхи батьків. І я, справді, за вас боюсь. Я завжди був з вами відвертим, а тому і тепер висловлюю свою тривогу з цього приводу; але будьте спокійні, я переконаний, що ви засуджені на вічні муки. Щоправда, є ще одна надія, яка могла б вам допомогти… Але й вона ніби незаконнонароджена надія…
Д ж е с с і к а. Що ж це за надія?
Л а н ч е л о т. Ви, до певної міри, можете надіятися, що не ваш батько вас сотворив і що ви не дочка жида.
Д ж е с с і к а. Справді, якась незаконнонароджена надія: адже тоді я мушу розплачу-ватись за гріхи моєї матері.
Л а н ч е л о т. В такому разі я боюся, що ви засуджені на вічні муки і за батечка, і за матінку. Уникнувши Сцілли – вашого батька, я наражаюсь на Харібду – вашу матір. Так чи інакше, а ви пропали.
Д ж е с с і к а. Я врятуюсь через мого чоловіка: це він зробив мене християнкою.
Л а н ч е л о т. Правду кажучи, за це його не можна похвалити. Нас, християн, було і без того доволі: саме стільки, щоб можна було усім прогодуватися.