С е р Т о б і. Добре, тоді будуй своє щастя на відвазі. Виклич герцогського парубійка на поєдинок і завдай йому одинадцять ран. Моя племінниця про це дізнається. І повір, жодна звідниця у світі не приверне так жінку до чоловіка, як слава про його подвиги.
Ф а б і а н. Іншого шляху немає, сер Ендрю.
С е р Е н д р ю. А хтось із вас віднесе йому мій виклик?
С е р Т о б і. Іди, напиши його розмашистим почерком, коротко і різко. Без різниці – дотепно чи ні. Головне, щоб виклик був красномовний і виразний. Заплямуй суперника чорнилом. Можеш йому тикати, це буде не зайвим. Нагороди стільки нісенітниць, скільки вміститься на аркуші паперу, хоч би аркуш був розмірами з Уерське ліжко в Англії. Іди, берись до справи. Хай у твоєму чорнилі буде достатньо зміїної отрути, а там пиши хоч гусячим пером, це не важливо. Іди!
С е р Е н д р ю. А де я потім знайду вас?
С е р Т о б і. Ми прийдемо до тебе в cubiculo. Іди.
Сер Ендрю іде геть.
Ф а б і а н. Вам дорогий цей чоловічок, сер Тобі?
С е р Т о б і. Так, але йому я ще дорожчий, бо обійшовся не менш як у дві тисячі.
Ф а б і а н. Сподіваюся, він напише надзвичайного листа. Але ж ви його не передасте?
С е р Т о б і. Щоб мене грім побив, якщо не передам! А ти будь-що підбий юнака відповісти. Здається мені, що їх волами і мотузками не притягнеш один до одного. Якщо ти розітнеш Ендрю і в його печінці вистачить крові, щоб загрузла блошина нога, я готовий проковтнути всю іншу анатомію.
Входить М а р і я.
С е р Т о б і. А ось і моя пташка-співуха.
М а р і я. Якщо хочете повеселитися і пореготати до кольок, ідіть за мною. Цей бовдур Мальволіо зробився язичником, справжнім віровідступником, бо жоден справжній християнин не повірив би такій нісенітниці. Він у жовтих панчохах.
С е р Т о б і. І в підв'язках навхрест?
М а р і я. У найогидніших, як учитель з церковної школи. Я кралася за ним, як убивця. Він виконує всі пункти листа, якого я підкинула, і так посміхається, що тепер на його обличчі більше зморщок, ніж на новій карті з додачею Індій. Ви не бачили нічого подібного. Мені так і хочеться жбурнути чимось у нього. Я певна, що господиня поб'є його, а він буде посміхатись і вважати це проявом її прихильності.
С е р Т о б і. Ану, веди, веди нас до нього.
Ідуть геть.
Сцена третя
Вулиця.
Входять С е б а с т ь я н і А н т о н і о.
С е б а с т ь я н
Я клопотів позбавить вас хотів,
Але якщо вони дають вам радість,
То я мовчу.
А н т о н і о
Я кинуть вас не міг.
Немов сталеве лезо, уп'ялася
Тривога в груди. Не лише бажання
Вас бачити (хоча воно велике),
А страх за вас, бо незнайомий край
Чужинця зустрічає неласкаво.
Без досвіду, без друзів тут блукати
Вам небезпечно. Тож моя любов
Зі страхом разом рушила за вами.
Антоніо, мій друже, що скажу
У відповідь? Лиш: "Дякую сердечно".
Такими дріб'язковими грошима
Доводиться платити за добро.
Коли б мій гаманець не був порожній,
А міг змагатись з вдячністю моєю,
То вам би я щедріше відплатив.
Ну, що тепер? Поглянемо на місто?
А н т о н і о
Притулок спершу треба підшукать.
С е б а с т ь я н
Я не стомився, ніч іще далеко.
Давайте помилуємося разом,
Хоч трохи, чудесами давнини,
Якими так уславлене це місто.
А н т о н і о
Пробачте, та по вулицях мені
Блукати разом з вами небезпечно,
Бо якось довелось мені в бою
Завдати шкоди герцогським галерам.
Мене впізнати можуть і спіймати.
С е б а с т ь я н
Невже кривава сутичка була?
А н т о н і о
На щастя, кров тоді не пролилася,
Хоч в запалі морського абордажу
Недовго і до крові. Я з тих пір
Можливість мав відшкодувати збитки.
Багато хто зі спільників моїх
Так і зробили, щоб зв'язків торгових
Не розривати з герцогством. Та я
Не згодився, і можу заплатити
За це життям, якщо мене спіймають.
С е б а с т ь я н
То будьте обережним.
А н т о н і о
Доведеться.
Прошу, візьміть у мене гаманець.
Зупинимось, напевне, в передмісті,
В "Слоні" — готелю кращого не знайдеш.
Піду, про все домовлюся, а ви
Збагачуйте свій розум спогляданням
Красот місцевих. Я вас підіжду.
С е б а с т ь я н
Навіщо гаманець мені?
А н т о н і о
Можливо,
Захочете для себе щось купити,
А у кишенях порожньо у вас.
С е б а с т ь я н
Ну добре, буду вашим скарбівничим.
До зустрічі.
А н т о н і о
Чекаю вас в "Слоні".
Ідуть геть.
Сцена четверта
Сад Олівії.
Входять О л і в і я і М а р і я.
О л і в і я
Я жду його. Припустимо, він прийде.
Зустріти як і що подарувать?
Бо молодість простіше підкупити,
Ніж зворушити. – Чом я так кричу? –
І де пропав Мальволіо? Для мене
Цілком підходить стриманий, поважний
Такий слуга. Та тільки де він є?
М а р і я. Зараз він прийде, пані. Але він дуже дивний. Мені здається, він збожеволів.
О л і в і я
Як – збожеволів? Він шаліє? марить?
М а р і я. Ні, пані, він тільки посміхається. Коли він прийде, краще б вам не лишатися з ним наодинці, бо він, їй-богу, з глузду з'їхав.
О л і в і я
Сходи за ним.
Марія виходить.
Та мариться мені:
Веселі марення не гірші, ніж сумні.
Повертається М а р і я з М а л ь в о л і о.
Ти що, Мальволіо?
М а л ь в о л і о
Ха-ха, чарівна пані!
О л і в і я
Смієшся ти? А я серйозні справи
Обговорити думала з тобою.
М а л ь в о л і о. Серйозні, пані? Я і сам схильний до серйозності: у мене застій крові від цих підв'язок навхрест. Та що з того? Якщо вони комусь подобаються, то, як сказано в якомусь сонеті: "Хто милий хоч одній, той милий всім".
О л і в і я. Що з тобою, Мальволіо? Як ти себе почуваєш?
М а л ь в о л і о. Думки мої рожеві, хоч ноги жовті. Воно потрапило до його рук, і всі побажання будуть виконані. Нам знайомий цей елегантний римський почерк.
О л і в і я. Чи не лягти тобі в ліжко, мій друже?
М а л ь в о л і о. В ліжко? Ну, звичайно, мила, я прийду до тебе!
О л і в і я. Господи помилуй! Чому ти так посміхаєшся і весь час цілуєш свою руку?
М а р і я. Що з вами, Мальволіо?
М а л ь в о л і о. Ви звертаєтесь до мене з питанням? Втім, навіть солов'ї змушені слухати галок.
М а р і я. Як ви смієте в присутності господині вести себе так розв'язно?
М а л ь в о л і о. "Не бійся величі", — так сказано в листі.
О л і в і я. Як це зрозуміти, Мальволіо?
М а л ь в о л і о. "Одні народжуються великими…"
О л і в і я. Що, що?
М а л ь в о л і о. "…другі досягають величі…"
О л і в і я. Що ти говориш?
М а л ь в о л і о. "…третім вона дарується…"
О л і в і я. Хай змилується над тобою небо!
М а л ь в о л і о. "Згадай, хто хвалив твої жовті панчохи…"
О л і в і я. Твої жовті панчохи!
М а л ь в о л і о. "…хто бажав тебе бачити у підв'язках навхрест…"
О л і в і я. Хрест-навхрест?
М а л ь в о л і о. "Сміливіше, і ти досягнеш усього, якщо побажаєш…"
О л і в і я. Це я всього досягну?
М а л ь в о л і о. "Якщо ні, то лишайся назавжди слугою…"
О л і в і я. Ні, це справжнісіньке божевілля.
Входить с л у г а.
С л у г а. Господине, молодий придворний герцога Орсіно прийшов; я ледве умовив його повернутися. Він чекає розпоряджень від вашої милості.
О л і в і я. Я вийду до нього.
Слуга виходить.
Будь ласка, Маріє, хай за цим приятелем прослідкують. Знайди дядечка Тобі, хай потурбується, щоб при ньому хтось був постійно. Я ладна віддати половину мого статку, тільки б з ним не трапилось біди.
Олівія і Марія виходять.
М а л ь в о л і о. Ну як, вам зрозуміло, що я за людина? За мною буде наглядати не хто-небудь, а сам сер Тобі! Це відповідає листові: вона посилає його навмисне, щоб я був зневажливим з ним; адже вона прямо підбиває мене на це у листі: "Скинь убогу шкарлупу, — пише вона, — будь грубим з родичем, зневажливим з челяддю, розмірковуй про державні справи, здивуй усіх незвичністю поведінки". І тут же підказує, як мені поводитись: вигляд повинен бути суворий, постава велична, мова повільна, манери як у поважного пана та інше. Тепер їй від мене не відпекатись! Та все це трапилося з волі неба, за що я його і благослов-ляю. А коли вона зараз виходила: "Хай за цим приятелем прослідкують". За приятелем! Не за Мальволіо, не за дворецьким, а за приятелем! Все ясно, все співпадає, ніяких сумнівів, ніякого натяку на сумніви, ніяких перешкод, ніяких небезпек чи тривог… Що казати! Ніщо не може стати між мною і повним здійсненням моїх надій. Та все це з волі неба, йому я шлю свою подяку.
Повертається М а р і я разом з с е р о м Т о б і та Ф а б і а н о м.
С е р Т о б і. Де він, заради всього святого? Навіть якщо ним заволоділи чорти, хоч і цілий легіон дияволів, – я мушу з ним поговорити.
Ф а б і а н. Ось він, ось! Що з вами, люб'язний? Як ви себе почуваєте?
М а л ь в о л і о. Геть від мене! Я вас звільняю. Не заважайте мені насолоджуватись самотою. Геть звідси!
М а р і я. Чуєте, як хрипко він бурмоче? Це біс, який у нього вселився. – Сер Тобі, пані просить вас прослідкувати за ним.
М а л ь в о л і о. Ха-ха! Вам зрозуміло?
С е р Т о б і. Ну, ну, тихше, тихше! – З ним треба поводитись ласкаво; давайте я сам. – Як поживаєте, Мальволіо? Як ваше здоров'я? Не піддавайтесь дияволу, мій друже, бо він – ворог людського роду.
М а л ь в о л і о. Що ви базікаєте?
М а р і я. Бачите, як він злиться, коли лають нечистого? Може на нього наслано,
не доведи Боже?
Ф а б і а н. Треба віднести його сечу до знахарки.
М а р і я. Завтра ж віднесу, якщо доживу до ранку. Не можу висловити, як моїй пані не хотілось би його втратити.
М а л ь в о л і о. Як ви кажете, добродійко?
М а р і я. Ой, Господи!
С е р Т о б і. Притримай язика: так же не можна. Бачиш, як ти його дратуєш? Я справлюсь без твоєї допомоги.
Ф а б і а н. Ласкою, тільки ласкою! Диявол – грубіян, та сам не терпить грубого поводження.
С е р Т о б і. Ну як, півнику? Як тобі кукурікається?
М а л ь в о л і о. Шановний добродію!
С е р Т о б і. "Ходи сюди, Бригіто!" Ось що, приятелю, не личить порядній людині водитися з чортом: жени його в шию, чорномазого!
М а р і я. Дорогий сер Тобі, примусьте його читати молитви! Хай молиться!
М а л ь в о л і о. Читати молитви, дівчисько?
М а р і я. Ось бачите, він і чути не хоче про щось божествене!
М а л ь в о л і о. Щоб вам усім повіситись! Всі ви – порожні дурні.