Що будуть грати аккомпанемент,
Звідсіль іще за десять тисяч миль,
Але за мить ви будете їх чути.
Г о т с п е р. Лягаймо і ми, Кет. Ти досконало володієш мистецтвом лежати. Дай-но я покладу голову тобі на коліна.
Л е д і П е р с і. Іди геть, безсоромний!
Глендавр промовляє кілька слів валлійською.
Починається музика.
Г о т с п е р. Тепер я бачу, що диявол розуміє валлійську. Тоді ясно, чому у нього стільки примх. Чуєш, яка милозвучна оця чортівня?
Л е д і П е р с і. Якби безглуздя було основою музикальності, ти був би генієм у музиці, бо ти – суцільна впертість і примхливість. Лежи спокійно, невгамовний, а то ми нічого не почуємо. Зараз леді співатиме валлійською.
Г о т с п е р. Я краще би послухав, як моя лягава Леді виє ірландською.
Л е д і П е р с і. Хочеш, щоб тобі розбили череп?
Г о т с п е р. Ні, не хочу.
Л е д і П е р с і. Тоді лежи спокійно.
Г о т с п е р. Навіщо? Це – жіночий обов'язок.
Л е д і П е р с і. Бог тобі на поміч!
Г о т с п е р. Залізти у постіль валлійської леді?
Л е д і П е р с і. Що за розмови?
Г о т с п е р. Мовчи. Вона збирається співати.
Леді Мортимер співає валлійську пісню.
Тепер заспівай ти, Кет.
Л е д і П е р с і. Овва! Ні за які пряники!
Г о т с п е р. "Овва, ні за які пряники!" В тебе вирази, ніби ти дружина пекаря. "Овва", або "тримай ширше кишеню", або "побий мене грім", або "щоб мені світу божого не бачити".
Неначе не виходила ніколи
За Фінберійський вал. Якщо вже, Кет,
Божитись ти надумала, божися
Відбірною дворянською божбою.
А ці імбирні пряники облиш
Для парочок міщанських на гулянні
І їхніх клятв. Ти краще заспівай.
Л е д і П е р с і
Співати я не буду.
Г о т с п е р
Ну, як хочеш.
Співати – це заняття кравців і птахоловів. Договір скоро перепишуть, і за дві години я вирушаю. Якщо хочеш, приходь до мене. (Іде геть.)
Г л е н д а в р
Ходімо, Мортимере. До від'їзду
Ви ставитесь тепер так само мляво,
Як Персі — нетерпляче. Договір,
Напевне, вже готовий. Зостається
Поставити печатки – і у путь.
М о р т и м е р
Я з радістю готовий.
Ідуть геть.
СЦЕНА 2
Лондон. Приймальня в палаці.
Входять к о р о л ь Г е н р і х,
п р и н ц Г е н р і х та лорди.
К о р о л ь
Залиште нас, мілорди. З принцем я
Повинен говорити без сторонніх.
Далеко не розходьтесь. Дуже скоро
Ви будете потрібні.
(Лорди виходять.)
Я не знаю,
За гріх який мене карає бог,
Що з сина, – з крові власної і плоті, –
Мені знаряддя помсти він створив.
Та знаю те, що ти для мене служиш
Таким бичем розгніваних небес
І карою за всі мої гріхи.
Як пояснить інакше твій розгул,
Життя розпусне, витівки ганебні
І дивну нерозбірливість смаку?
З таким життям, з мерзенністю такою?
П р и н ц
Володаре, не смію заявляти,
Що чистий перед вами і безгрішний,
Але не всі докори я сприйму.
Коли спростую вигадки і брехні,
Що зводили наклепники на мене,
То ви пробачте декілька провин,
Які за браком досвіду здійснив я
І у яких я щиросердно каюсь.
К о р о л ь
Пробач тобі Господь. Дивуюсь я
Прихильностям твоїм, мій сину Гаррі.
У предків наших вищий був політ.
Ти в раді втратив місце через грубість,
Тебе там замінив молодший брат.
Чужий для принців крові і для двору,
Надії ти мої розбив у прах.
Усі тобі падіння пророкують.
Коли б і я отак мозолив очі,
Так надокучив, так себе знеславив,
Я королем ніколи би не став.
Народна звичка до старої влади
Мене навік позбавила б уваги,
Як щось низької проби, без ціни.
Але на людях я бував не часто,
При зустрічі вражав їх, мов комета.
Навколо шепотіли: "Болінброк".
І вголос перепитували: "Де він?"
Я був ласкавий, як блакить небес,
І натовп приворожував до себе.
Вітали всі мене, мов короля,
В присутності законного монарха,
Та звикнути до мене не могли,
Як до церковних риз, що бачать рідко.
З'являючись на людях, вихід свій
Умів перетворити я на свято.
А наш король у натовпі снував
Із блазнями, міняючи забави,
І дозволяв над саном королівським
Дотепним скалозубам жартувать.
На вулиці усі, кому не лінь,
Могли із ним заводити розмови,
А він вважав, що люблять всі його,
І був щасливий, що для всіх доступний.
Від частого вживання навіть мед
Нудоту може викликати згодом,
Бо більше, ніж потрібно – забагато.
З'являючись у натовпі щодня,
Король зробився, як зозуля в травні:
Всі чують, та не слухають її.
Проходили усі повз короля,
На нього не звертаючи уваги.
Якщо вже хтось його і помічав,
То не дивився більше, як на сонце,
А поглядав спідлоба, неохоче,
Як на сусіда, що давно набрид.
На тій же, Гаррі, ти стоїш дорозі.
Званням своїм ти нехтуєш ганебно,
Твій гурт гульвіс відштовхує усіх.
Всі гнівно відцуралися від тебе,
Лише мої тобі радіють очі
І ніжність їх затьмарює слізьми.
П р и н ц
Соромлюся, володаре, це чути
І повністю змінитись постараюсь.
К о р о л ь
Таким, як ти тепер в очах людей,
Був Річард в дні, коли я повернувся
Із Франції, прибувши в Равенсберг.
Яким я був тоді, тепер став Персі.
Йому би більше личила корона,
Хоч спадкоємець за законом ти.
Та чи для тих написані закони,
Хто володіє зброєю, як він?
Його ревінням лева не злякаєш.
Він молодий, як ти, а подивись,
Яких старих єпіскопів і лордів
Його накази посилають в бій.
Яку здобув блискучу перемогу
Над знаменитим Дугласом, котрий
У доблесті суперників не мав,
Котрий давно за мудрістю маневрів
Вважався кращим в світі полководцем!
І тричі Готспер, цей новітній Марс,
Ледь пелюшки покинувши, спромігся
Його розбити, взяти у полон
І відпустити з богом, щоб невдовзі
В союзі з ним наважитись піти
Війною проти трону, проти мене!
Ти чув, що Персі, граф Нортумберленд,
Єпіскоп Йоркський, Мортимер і Дуглас,
Поміж собою змовившись, повстали?
Але навіщо знати це тобі?
Про ворогів навіщо розмовляю
Я з ворогом найзлішим і найближчим?
Я впевнений, що ти до них пристанеш
В захопленні, зі страху чи з нудьги.
І підеш ти, метляючи хвостом
Перед повсталим Персі, проти мене,
Щоб довести, як виродився ти.
П р и н ц
Не думайте про те, чого не буде.
Хай бог пробачить тим, хто відвернув
Прихильність вашу і любов від мене.
За це колись своєю головою
Мені заплатить Персі. І тоді,
В щасливий день моєї перемоги,
Дістану право зватись вашим сином.
Я буду весь скривавлений, бо я
Сліди ганьби із себе змию кров'ю.
Так, вірю: ми зустрінемось віч-на-віч –
Блискучий лицар, нездоланний Готспер,
І бідний Гаррі, ваш забутий син.
І хай би ще погордливіше шолом
Він підіймав, і хай би в десять раз
Загальний осуд гнув мене сильніше,
Все зміниться в той день. Я заберу
Всю честь його, а він – моє безчестя.
Він мій батрак, для мене він зібрав
Блиск подвигів своїх; усе до ріски
Мені віддасть, або рахунок їх
У нього я із серцем разом вирву.
(Стає навколішки.)
Зробити це я присягаюсь вам
І, як поможе бог здійснити клятву,
Тоді, я сподіваюся, зцілю
Глибокі рани в батьківському серці.
Якщо б удача зрадила мене,
То смерть нас від обов'язків звільняє,
Та краще я сто тисяч раз помру
В бою, аніж порушу цю присягу.
К о р о л ь
Сто тисяч раз помруть бунтівники.
(Підходить до принца, підіймає
його з колін і обіймає.)
Я вирішив, що ти очолиш військо.
Входить с е р У о л т е р Б л е н т.
Що скажеш, Бленте? В тебе на обличчі
Якась тривога.
Б л е н т
Вхожу я до вас
Зі звісткою тривожною, якою
Лорд Мортимер Шотландський сповіщає:
Зійшлися одинадцятого дня
Теперішнього місяця загони
Англійських заколотників із військом,
Яке привів з Шотландії граф Дуглас
Під Шрусбері. Якщо надійдуть ще
Усі, хто обіцяли їм підтримку,
То заколоту нам не придушить.
К о р о л ь
Цю новину вже п'ятий день я знаю.
Граф Вестморленд сьогодні рушив. Слідом
Іде лорд Джон Ланкастерський, мій син.
Ти, Гаррі, рушиш в середу, а я –
В четвер. Зустрітись мусимо в Бріджнорсі.
Веди колону через Глостершир.
Я впевнений, що за дванадцять днів
Всі наші сили зійдуться докупи.
Я зволікати довго вам не дам,
Бо кожен день на користь ворогам.
Ідуть геть.
СЦЕНА 3
Істчіп. Кімната у трактирі "Кабаняча голова".
Входять Ф а л ь с т а ф і Б а р д о л ь ф.
Ф а л ь с т а ф. Бардольфе, я прийшов у занепад з часу останньої вилазки. Я худію і сохну. Шкіра висить на мені, як сукня на старій жінці. Я зморщився, як печене яблуко. Треба мені покаятись, і якомога скоріше, доки я хоч на що-небудь схожий. А то я зовсім заслабну, і в мене не вистачить сили каятися. Хай я буду перчиною або шкапою на броварні, якщо я не забув, який вигляд має церква всередині. Господи боже мій, погане товариство згубило мене.
Б а р д о л ь ф. Сер Джоне, в такому смутку ви довго не протягнете.
Ф а л ь с т а ф. У тому й справа. Заспівай-но мені краще щось непристойне, звесели мене. Колись я був порядною людиною, як це личить дворянину, тобто в міру порядним: помірно лаявся, грав на гроші не більше семи разів на тиждень, відвідував будинки розпусти не частіше, як через чверть години. Було навіть три чи чотири випадки, коли я повернув борги. Життя протікало в розумних межах. А що тепер?
Б а р д о л ь ф. Як було не вийти за межі, коли ви так розжиріли?
Ф а л ь с т а ф. Наведи порядок на своїй пиці, а потім вчи мене жити. Ти – наш адміральський корабель з флагманським ліхтарем на носі, замість корми. Ти – лицар палаючої лампи.
Б а р д о л ь ф. Дався вам, сер Джоне, мій ніс. Він вам не зробив нічого поганого.
Ф а л ь с т а ф. Звичайно, ні. Він мені навіть корисний. Я користуюсь ним з повчальною метою, як інші – черепом або нагадуванням про смерть. Кожен раз, як погляну на тебе, думаю про полум'я в пеклі і про того багача, що завжди одягався в пурпур, а потім горів у полум'ї. Якби в тобі була хоч крапля доброчесності, я присягався би твоїм обличчям: "Клянусь цим вогнем, який і є ангел небесний". Та ти істота пропаща, і якби не світоч у тебе на обличчі, ти був би цілковитим сином мороку. Якщо в ніч нашого розбою, коли ти бігав за моїм конем, я не сприйняв тебе за блукаючий вогник або вогняну кулю, можеш сказати, що я не люблю грошей. Ти – наше вічне свято з багаттями і фейєрверками. Ти зберіг мені, принаймні, сімсот фунтів стерлінгів на смолоскипах, коли ми ходили з тобою вночі із шинка в шинок. Втім, на херес, випитий тобою, я міг би збудувати кращу в Європі свічарню. Двадцять три роки, бачить бог, підтримую я вогонь у цій саламандрі.
Б а р д о л ь ф.