Ф р е н с і с (повертаючись). О, сер, я хотів би отримати за нього два пенси.
П р и н ц. Я дам тобі за нього тисячу фунтів, коли тобі завгодно.
П о й н с (за сценою). Френсісе!
Ф р е н с і с. Зараз, зараз!
П р и н ц. Зараз, Френсісе? Ні, ти надто нетерплячий. Зараз не можна. Але завтра або в майбутній четвер, – будь ласка. Одначе, Френсісе…
Ф р е н с і с. Слухаю, мілорде.
П р и н ц. Чи згодишся ти обібрати цього пана в шкіряній куртці зі скляними гудзиками, зі стриженою головою, з гагатовим перснем на пальці, в шерстяних панчохах з підв'язками, з улесливим голосом і іспанською сумкою…
Ф р е н с і с. Про кого ви говорите, сер?
П р и н ц. Ну, та я бачу, що пити у вас нічого, крім червоного мускату. Дивись, Френсісе, не засмальцюй свою білу куртку. Ні, добродіє, в Берберії цього би не трапилось.
Ф р е н с і с. Вибачте, не розумію, мілорде.
П о й н с (за сценою). Френсісе!
П р и н ц. Геть, капоснику! Тебе кличуть. Не чуєш, чи що?
Принц і Пойнс починають кликати його одночасно,
і Френсіс не знає, куди йти. Входить б у ф е т н и к.
Б у ф е т н и к. Це що таке? Тобі кричать "Френсісе!", а ти ні з місця? Миттю в ту кімнату!
Френсіс зникає.
Мілорде, старий сер Джон з півдюжиною інших панів стоїть під ворітьми. Накажете впустити?
П р и н ц. Хай вони трохи почекають, а потім впусти.
Буфетник іде геть.
П о й н с повертається.
П о й н с. Зараз, зараз, сер!
П р и н ц. Фальстаф з рештою злодіїв стоїть під ворітьми. Ти уявляєш, яка зараз буде потіха?
П о й н с. Ще б пак! Побасуємо, як коники! Спритно ж ти пошив у дурні Френсіса! Що буде далі?
П р и н ц. Мені зараз лізуть в голову пустощі, смішніших за які не було з часів Адама.
Входить Ф р е н с і с з вином.
Котра година, Френсісе?
Ф р е н с і с (пробігаючи мимо). Зараз, зараз, сер! (Зникає).
П р и н ц. І цей хлопчина, у котрого менше слів, ніж у папуги, народжений жінкою! Вся його діяльність обмежується біганиною вниз і вгору по сходах, а його розмови не виходять за межі трактирного рахунку. – Так, як бачиш, я ще не вгомонився. Далеко мені до Гаррі Персі, цієї гарячої північної шпори. Наб'є він зранку шість чи сім дюжин шотландців і каже дружині, миючи руки перед сніданком: "Набридло мені це безтурботне життя, мені потрібна робота". А вона питає: "Милий Гаррі, скільки люду ти убив сьогодні?" – "Напоїть мого чалого",— говорить він і за годину додає: "Душ чотирнадцять, дрібниці".
Тепер поклич сюди Фальстафа. Я буду грати Персі, а ця жирна туша – леді Мортимер, його дружину. "Rivo!", як викрикують пияки. Сюди його, цей біфштекс, цей кусень сала!
Входять Ф а л ь с т а ф, Г е д с г і л,
Б а р д о л ь ф, П е т о і Ф р е н с і с.
П о й н с. Добридень, Джеку! Де ти був?
Ф а л ь с т а ф. Чума і прокляття на всіх боягузів, кажу я, чума і прокляття, і додаю "амінь". – Гей, хлопче, дай мені склянку хересу! – Більше я вам не товариш. Краще в'язати панчохи, штопати їх і підшивати. Чума на всіх боягузів! Дай же мені склянку хересу, ледащо. – Невже на землі перевелася відвага?
Френсіс подає склянку. Фальстаф п'є.
П р и н ц. Чи бачив ти коли-небудь тарілку з маслом під променями пекучого сонця? Якщо не бачив, то поглянь на цю тушу.
Ф а л ь с т а ф. Ах ти, мерзотнику! В херес додано вапна. (Вихлюпує вино).
Френсіс іде геть.
Всюди шахрайство. Але товариство боягузів ще гірше, ніж херес з вапном. Прокляті страхопуди! Іди своєю дорогою, старий Джеку. Ти можеш вмерти зі спокійною совістю. Хай мене назовуть випотрошеним оселедцем, якщо мужність, справжня мужність не перевелась на землі. В усій Англії не лишилося більше трьох ще не повішених сміливців, і один із них розжирів і починає старіти, хай не покине його Господь! Паскудний світ, треба сказати. Хотів би я бути ткачем. Співав би собі псалми і гаяв потроху час. Чума на всіх боягузів, повторюю я.
П р и н ц (підходячи до Фальстафа). Що ти бурмочеш, мішок, набитий шерстю?
Ф а л ь с т а ф. І це королівський син! Хай на моєму обличчі не залишиться жодної волосини, якщо я не вижену тебе качалкою з твого королівства і усіх твоїх підданих, як зграю гусей, разом з тобою. Принц Уельський, нічого сказати!
П р и н ц. Ах ти, старе барило! Це що за розмови?
Ф а л ь с т а ф. А хіба ви не злякались, ти і Пойнс?
П о й н с. Насмілься ще раз назвати мене боягузом, і я заколю тебе, жирне пузо!
Ф а л ь с т а ф. Назвати тебе боягузом? Щоб я здох, коли це зроблю. Та я б віддав тисячу фунтів, щоб вміти бігати так швидко, як ти. У вас стрункі талії, панове. Тому, певне, вам не соромно показувати людям спини. І ці виверти ви називаєте круговою порукою? До біса таку поруку! Справжні друзі не показують спини, а дивляться небезпеці прямо в очі. Дайте мені склянку хересу. В мене зранку не було в роті ні краплі, щоб я луснув!
П р и н ц. Тільки-но пив, навіть губ не витер.
Френсіс повертається з іншою склянкою.
Ф а л ь с т а ф. Ну, то й що? Ганьба боягузам, кажу я.
Френсіс іде геть.
П р и н ц. Що все це означає?
Ф а л ь с т а ф. Це значить, що ми, четверо, захопили сьогодні вночі тисячу фунтів.
П р и н ц. Де вони, Джеку? Давай їх сюди.
Ф а л ь с т а ф. Де вони! Їх у нас відібрали. На нас, нещасних, напало душ сто.
П р и н ц. Невже сто?
Ф а л ь с т а ф. Вважай мене останнім мерзотником, якщо я не відбивався дві години від доброго десятка. Я врятувався дивом. Мій камзол проткнутий у восьми місцях, штани – в чотирьох. Щит порубано вздовж і впоперек, меч зазубрений, як пилка. Ось, подивіться. (Показує свій меч). Відколи я став дорослим чоловіком, я краще не бився – та все даремно. Ганьба боягузам! Спитайте решту, хай самі розкажуть. Якщо вони відхиляться від правди, то вони – породження пітьми і дітища розпусти.
П р и н ц. Ну що, панове? Як це трапилось?
Г е д с г і л. Ми, четверо, напали чоловік на дванадцять.
Ф а л ь с т а ф. Щонайменше на шістнадцять, мілорде.
Г е д с г і л. І зв'язали їх.
П е т о. Ні, ні, ми їх не зв'язували.
Ф а л ь с т а ф. Ах ти, ледащо, ми їх зв'язали, кожного окремо. Щоб я став жидом, коли це неправда.
Г е д с г і л. Коли ми почали ділити здобич, на нас напали ще шість чи сім душ.
Ф а л ь с т а ф. Вони розв'язали перших; а тут наспіли і інші.
П р и н ц. І ви зчепились з усіма?
Ф а л ь с т а ф. З усіма! Не знаю, що ти розумієш під цими словами. Але можеш вважати мене пучком редиски, якщо я не мав справи з п'ятдесятьма. Якщо їх накинулось меньше п'ятдесяти двох чи трьох на бідного старого Джека, можеш думати, що я не двонога істота.
П р и н ц. Сподіваюсь, ти нікого не вбив, не дай боже.
Ф а л ь с т а ф. Ну, звернення до бога тут вже не допоможе. Двоє з них пішли на засіл. Двоє, я впевнений, отримали по заслугах, двоє мерзотників у плащах. Кажу тобі, Гаррі, можеш плюнути мені межи очі і назвати мене старою клячею, якщо я прикрашаю. Ти знаєш мій прийом захисту. Дивись, ось так я став, щоб відбити удар, так підняв меч. Зненацька чотири негідника в плащах…
П р и н ц. Як чотири? Ти ж сказав, що два.
Ф а л ь с т а ф. Чотири, Гаррі. Я сказав — чотири.
П о й н с. Так, так, він сказав чотири.
Ф а л ь с т а ф. Ці чотири стали в ряд і атакували мене. Не довго думаючи, я дав усім семи їх мечам встромитися в свій щит ось так.
П р и н ц. Семи мечам? Тільки що їх було чотири.
Ф а л ь с т а ф. В плащах?
П о й н с. Так, чотири, в плащах.
Ф а л ь с т а ф. Семеро, присягаюсь руків'ям меча. Невже ти можеш припустити, що я брехун?
П р и н ц. Не перебивай його. Їх число буде постійно зростати.
Ф а л ь с т а ф. Ти слухаєш, Гаррі?
П р и н ц. Слухаю уважно.
Ф а л ь с т а ф. Слухай, слухай, ти не пожалкуєш. Так от, ці дев'ятеро в плащах, про яких ішла мова…
П р и н ц. Ну, що я казав? Двоє додалось.
Ф а л ь с т а ф. Оскільки мечі вони зламали…
П о й н с. То штани з них упали?
Ф а л ь с т а ф. То вони почали відступати; але я кинувся за ними і за мить поклав сімох із одинадцяти.
П р и н ц. Який жах! Одинадцять чоловік у плащах виросло з двох.
Ф а л ь с т а ф. Але тут чорт приніс цих трьох виродків у зелених куртках із кендальського сукна. Вони накинулись на мене ззаду. А було темно, хоч око виколи. Ти б не побачив власної руки, Гаррі.
П р и н ц. Ці небилиці схожі на того, хто їх вигадує. Вони такі ж безглузді і потворно роздуті, а брехливість їх очевидна з першого погляду. Ах ти, торба з вівсом, безсовісний дармоїде, сучий сине, брудна діжка із салом…
Ф а л ь с т а ф. Опам'ятайся! Як можна заперечувати факти?
П р и н ц. Як же ти дізнався, що ці люди в зелених куртках, коли не було видно власної руки? Поясни нам це. Що ти на це скажеш?
П о й н с. Так, так, поясни нам це, Джеку.
Ф а л ь с т а ф. Як, усі на одного? З примусу я не відповідаю. Чорт забирай, я не зробив би цього навіть під тортурами. Як це так – примушувати відповідати? Я не дав би пояснень під тиском, навіть коли б вони були не дорожчі ожини.
П р и н ц. Ну, довго я тебе примушувати не буду. Слухайте, панове. Цей повнокровний боягуз, цей лежень, цей розтрощувач ліжок і кінських хребтів, ця надмірна гора м'яса…
Ф а л ь с т а ф. Ану легше, ти, здохляку, щкіра вугря, коров'яча кишка, бичачий хвіст! У людини не вистачить подиху назвати все, на що ти схожий. Мовчав би краще, кравецький аршин, сагайдак без стріл, сточена шпага! (Переводить подих).
П р и н ц. Відхекайся трохи і продовжуй. А коли ти витратиш усі свої бридкі порівняння, вислухай, будь ласка…
П о й н с. Так, так, вислухай його, Джеку.
П р и н ц. Ми обоє бачили, як ви вчотирьох напали на чотирьох, зв'язали їх і забрали їх майно. Тепер я дещо додам, і після моїх слів від тебе нічого не залишиться. Ми удвох напали на вас чотирьох, і ви від страху кинули всю вашу здобич. Вона у нас, ми можемо її вам показати. Правду кажучи, Фальстафе, ти швидко і спритно ніс від нас свої тельбухи і при цьому ревів, як племінний бугай. Питається, яким треба бути негідником, щоб взяти після цього свій меч, зазубрити його і стверджувати, що це сталося в бою? Цікаво, яку хитрість, який викрутас вигадаєш ти тепер, щоб виправдати свою ганьбу?
Фальстаф ховає обличчя за щитом.
П о й н с. Говори, Джеку, подивимось, як ти викрутишся!
Ф а л ь с т а ф (відкидаючи щит). Присягаюся небом, я вас упізнав з першого погляду.