Під стук могильної лопати
Що вдієш? Чим допомогти?
*
Як від бешкетниці Зими,
Замкнемось ми і від Чуми!
Під крики, жарти і куплети
В бокалах втопимо уми
І, знов справляючи бенкети,
Уславим вторгнення Чуми.
*
Є дивний захват у бою,
І у безодні на краю,
І в штормовому океані,
Між хвиль могутніх і пітьми,
І у пустелі, в урагані,
І навіть в подиху Чуми.
*
Все, що загрожує й страшить,
Для серця смертного таїть
Незрозумілу насолоду,
Як у незвідане поріг!
Щасливий той, хто у негоду
Її в собі відчути зміг.
*
Отож, хай славиться Чума!
Нас не лякає смерті тьма:
З життям вже зведено рахунки!
І не вино з бокалів ми —
П'ємо дівочі поцілунки,
Можливо... сповнені Чуми!
Входить старий священик.
С в я щ е н и к
Безбожні і безсовісні безумці!
Ви дикими піснями і бенкетом
Злочинно глумитеся над спокоєм,
Який усюди встановила смерть!
Молюся я на похоронах кожних
Поміж блідих обличч на кладовищі,
А ваші співи й вигуки розпусні
Бентежать мир гробів — і навіть землю
Над мертвими тілами потрясають!
Якби жінок і стариків моління
Не освятили спільної могили, —
Подумати б я міг, що то чорти
Померлого безбожника шматують
І у пітьму його зі сміхом тягнуть.
К і л ь к а г о л о с і в
Майстерно він розказує про пекло!
Іди, старий! іди куди ішов!
С в я щ е н и к
Я заклинаю вас святою кров'ю
Ісуса, розіп'ятого за нас,
Бенкет свій страхітливий припинити,
Якщо зустріти хочете на небі
Оплакані недавно вами душі.
Розходьтесь по домівках!
Г о л о в а
Ні! Вони
У нас сумні, а юність любить радість.
С в я щ е н и к
Невже це ти, той самий Вальсингам,
Який тому три тижні, на колінах,
Труп матері своєї обіймав
І на її могилі побивався?
Ти думаєш, вона тепер не плаче,
Не квилить гірко десь у небесах,
Коли із жахом дивиться на землю,
Де син її в розпусті бенкетує,
Де він пісні співає безсоромні
Між молитов і стогонів людських?
За мною йди!
Г о л о в а
Навіщо ти приходиш
Мене вмовлять? Не можу, не повинен
Я за тобою йти: я тут тримаюсь
І розпачем, і спогадом страшним,
І повним усвідомленням падіння,
І нездоланним жахом порожнечі,
Яку у себе дома зустрічаю,
І новизною буйних цих бенкетів,
І звабною отрутою вина,
І ласками (пробач мені, Господь,)
Хоч грішного, та милого створіння...
Тінь матері не викличе мене
Звідсіль — вже пізно — чую голос твій,
Що закликає, — визнаю зусилля
Мене спасти... Старий, іди із миром;
Та хто з тобою піде — прокляну!
Г о л о с и б а г а т ь о х
О браво! браво! Маєш гідну відсіч!
Ось проповідь тобі! Пішов! Пішов!
С в я щ е н и к
До тебе закликає дух Матільди!
Г о л о в а
(встає)
Клянись мені, піднісши вгору руку,
Клянися перед небом, що навіки
У спокої залишиш це ім'я!
О, тільки б від очей її безсмертних
Сховати це видовище! Колись
Вона мене вважала чистим, гордим —
І у моїх обіймах знала рай...
Де я? Святе дитя любові! бачу
Тебе я там, куди мій грішний дух
Вже досягнуть безсилий...
Ж і н о ч и й г о л о с
Він безумний, —
Він марить про дружину, що померла!
С в я щ е н и к
Ходім, ходім...
Г о л о в а
Прошу, заради бога,
Залиш мене!
С в я щ е н и к
Врятуй тебе господь!
Прощай, мій сину.
Іде геть. Бенкет продовжується.
Голова залишається у глибокій задумі.
* * *
Переклад: Грязнов Олександр Андрійович