Його ланіти
Ще пух юнацький укривав,
Вогонь у погляді палав
І недосвідченості сила
Кипіла в ньому, як прибій…
Цариця сумно зупинила
На юнакові погляд свій.
— Клянуся, мати насолоди,
Йому нечувано служу,
Хоч за умовами угоди
Усім, як найманка, годжу.
Клянусь тобі, міцна Кіпридо,
Клянусь вам, темряви царі,
Боги підземного Аіда,
Що до ранкової зорі
Моїх володарів бажання
Беззаперечно розділю
І таємницями кохання
Задовольню їх і стомлю.
Та тільки вранішня порфіра
Аврори вічної блисне,
Клянусь – безжалісна сокира
Щасливцям голови зітне!
Переклад: Грязнов Олександр Андрійович