Корабель, який майже вирівнявся, знову пішов вниз.
Не було місця для виправлення остаточної помилки. Залишилася лише миля, щоб впасти. Пілот зостався на своєму посту до фактичного приземлення, він думав лише про те, щоб зменшити силу катастрофи, зберегти космічну придатність судна. Він не вижив. Коли корабель шалено пробивався крізь густу атмосферу, вдалось включити декілька катапульт, і лише одну — вчасно.
Коли після цього Дослідник вийшов з безсвідомості і піднявся на ноги, у нього було певне відчуття, що, крім самого себе і Торговця, вцілілих немає. І, можливо, це був надмірний розрахунок. Його апарат вигорів, будучи ще досить віддаленим від поверхні, тому падіння приголомшило його. Торговець, можливо, мав ще менше везіння, ніж це.
Його оточив світ густих, жорстких стебел трави, а вдалині були дерева, які нечітко нагадували йому подібні структури його рідного арктурійського середовища, за винятком того, що їх найнижчі гілки були вище, ніж він вважав би звичайним для верхівок дерев.
Він заволав, його голос пролунав у густому повітрі басом, і Торговець відповів. Дослідник направився до нього, жорстоко розсуваючи грубі стебла, що перегороджували йому шлях.
— Ти поранений? — запитав він.
Торговець скривився. "Я щось вивихнув. Боляче ходити".
Дослідник обережно прощупав "Я не думаю, що щось зламане. Розтяжка. Тобі доведеться йти, незважаючи на біль".
— Чи не можемо ми спочатку відпочити?
— Важливо спробувати знайти корабель. Якщо він буде придатним для космічних польотів або якщо його можна буде відремонтувати, ми можемо жити. Інакше не будемо.
— Всього кілька хвилин. Дозвольте мені віддихатися.
Дослідник був також задоволений цими хвилинами. Очі у продавця вже були заплющені. Він дозволив собі зробити те саме.
Він почув тупіт і очі розплющилися. — Ніколи не спи на чужій планеті, — вже даремно сказав він собі.
Торговець теж прокинувся, і його довгий крик був гулом жаху.
Дослідник сказав: "Це лише уродженець цієї планети. Не скривдить".
Але навіть коли він говорив, велетень скотився вниз, і через мить вони опинилися підняті ближче до його жахливої потворності.
Торговець боровся жорстоко і, звичайно, цілком безрезультатно. "Ви не можете з цим поговорити?" — закричав він.
Дослідник міг лише похитати головою. "Я не можу досягти цього з проектором. Він не буде слухати."
— Тоді підірви. Знищ це."
— Ми не можемо цього зробити. — Вираз "ти дурень" було майже додано. Дослідник намагався наскільки міг зберегти свій самоконтроль.
— Чому ні? — залементував Торговець. — Ти можеш дістати свого бластера. Я бачу його на виду. Не бійся падіння.
— Це простіше, ніж те, що буде. Якщо цей монстр буде вбитий, ти ніколи не торгуватимеш з цією планетою. Ніколи навіть не покинеш її. Ти, мабуть, не проживеш до кінця дня.
— Чому, чому?
— Тому що це один з молодих видів. Ви повинні знати, що відбувається, коли торговець вбиває туземне дитинча, навіть випадково. Більше того, якщо це цільовий пункт, ми знаходимось у маєтку могутнього тубільця. Це може бути один з його потомства.
Таким чином вони і попали до теперішньої в'язниці. Вони обережно спалили частину товстого, жорсткого покриття, і було очевидно, що висота, на якій вони були підвішені, була вбивчою.
Тепер знову тюремна клітка здригнулася і піднялася вгору дугою. Торговець скотився до нижнього краю і перелякано проснувся. Покривало піднялося, і світло затопило клітку. Біля неї були дві особини молодняку.
— Вони не дуже відрізняються зовнішнім виглядом від дорослих видів, — роздивився Дослідник, хоча, звичайно, вони є значно меншими.
Жменю очеретяних зелених стебел було упхнуте між брусками. Їх запах був приємний і вони мали грудки ґрунту на кінцях.
Торговець відсунувся і хрипко спитав: "Що вони роблять?"
Дослідник відповів: "Намагаються нас нагодувати, наскільки я можу судити. Принаймні, це здається місцевим еквівалентом трави".
Накриття було повернене, і вони знову розгойдувались, наодинці з кормом.
IV
Тріска почув звук кроків і показався тільки коли виявилося, що це є лише Рудим. Він сказав: "Поблизу нікого немає. Я видивився всі очі.
Рудий сказав: "Шш. Подивися. Візьми це і поклади його в клітку. Мені прийшлось збігати додому".
—Що це? — Тріска неохоче наблизився.
— Фарш. Святий дим, ти ніколи не бачив меленого м'яса? Це те, що ти мав би нести, коли я послав тебе до будинку, а не повертався з тією дурною травою.
Тріску образив його тон. "Звідки я знав, що вони не їдять траву. Крім того, м'ясний фарш не розсипається таким чином. Він поставляється у целофані, і він не такого кольору".
—Звичайно, в місті. Тут ми мелємо свій, і це завжди такий колір, поки він не приготується.
— Ти маєш на увазі, що воно сире? — Тріска швидко відсахнувся.
Рудий подивився на того, що гидував. "Як ти думаєш, дики тварини їдять варену їжу. Давай, неси її. Це тобі не зашкодить. Я кажу тобі, що часу не так багато".
— Чому? Що роблять у будинку?
— Я не знаю. Тато і твій батько ходять, гуляють. Я думаю, що, можливо, вони мене шукають. Може, кухарка сказала їм, що я взяв м'ясо. У будь-якому разі, ні до чого, щоб вони приходили сюди за мною.
— Хіба ти не спитав кухарку, перш ніж брати це?
— Кого? Ту крабицю? Вже дивно було б, якби вона дозволила мені випити води, тому що тато змушує її діяти так. Давай. Візьми.
Тріска взяв велику грудку м'яса, хоча його шкіра пішла сиротами від дотику. Він повернув у бік сараю, а Рудий поспішив у напрямку, звідки прийшов.
Він сповільнився, коли наблизився до двох дорослих, зробив кілька глибоких вдихів, щоб повернути себе до нормального стану, а потім обережно і несанкціоноване проминув їх. (Вони йшли в загальному напрямку комори, він помітив, але не напряму.)
Він сказав: "Привіт, тату. Добридень пане."
Промисловець сказав: "Хвилинку, Рудий. Маю до тебе питання."
Рудий повернув ретельно порожнє обличчя до батька. "Так, тату?"
—Мати каже мені, що ти був відсутнім сьогодні рано-вранці.
—Не дуже рано, тато. Просто перед сніданком.
— Вона сказала, що ти сказав їй, що це було тому, що ти прокинувся вночі і не зміг заснути.
Рудий чекав, перш ніж відповісти. Чи взагалі він повідав це мамі?
Тоді він сказав: "Так, пане".
—Що це тебе розбудило?
Рудий не бачив у цьому питанні ніякої шкоди. Він сказав: "Я не знаю, тату. Спочатку це звучало як грім, потім щось подібне до зіткнення".
—Не міг би ти сказати, звідки воно неслося?
—Це звучало так, ніби воно було за пагорбом. — Це було правдивим і корисним, оскільки напрямок був майже протилежний тому, в якому знаходилася стодола.
Промисловець глянув на свого гостя. "Я гадаю, не було б шкоди у прогулянці до пагорба".
Астроном сказав: "Я готовий".
Рудий спостерігав, як вони йдуть геть, і коли він повернувся, він побачив, як Тріска обережно визирає з-під ліан живоплоту.
Рудий помахав йому.
—Давай сюди.
Тріска виліз і підійшов.
— Вони щось сказали про м'ясо?
—Ні. Я думаю, вони не знають про це. Вони направились до пагорбу.
—Для чого?
— Поясни ти мені! Вони постійно питали про шум, який я чув. Слухай, тварини їли м'ясо?
— Ну, — обережно сказав Тріска, — вони начебто розглядали його і нюхали чи щось таке.
—Гаразд, — сказав Рудий, — я думаю, що вони його з'їдять. Святий дим, вони повинні щось з'їсти. Давай підемо до пагорба і подивимось, що збираються робити тато і твій батько.
—А що з тваринами?
—У них все буде в порядку. Хлопець не може витрачати на них весь свій час. Ти дав їм воду?
— Звичайно. Вони пили це.
—Бачиш. Давай пішли. Ми подивимось на них після обіду. Я скажу тобі ось що. Ми принесемо їм фрукти. Всі полюбляють фрукти.
Разом вони подолали підйом, Рудий, як завжди, лідирував.
V
Астроном сказав: "Ви думаєте, шум був приземленням їхнього корабля?"
— А вам як здається?
—Якби це було, вони, можливо, всі будуть мертві".
—Можливо, ні. — Промисловець нахмурився.
— Якщо вони приземлилися і все ще живі, де вони?
— Подумайте над цим деякий час. — Він суворо насупився.
Астроном сказав: "Я вас не розумію".
— Вони можуть не бути дружніми.
— О, ні. Я говорив з ними. Вони ...
— Ви говорили з ними. Може це розвідка. Яким буде їх наступний крок? Вторгнення?
— Але у них є лише одне судно, пане.
— Ви це знаєте лише тому, що вони так кажуть. Вони можуть мати флот.
— Я розповів вам про їх розміри. Вони ...
— Їх розміри не мали б значення, якщо вони мають ручну зброю, яка цілком може перевершити нашу артилерію.
— Це я не мав на увазі .
— Я це частково мав на увазі з першопочатку, — Промисловець пішов далі. — Саме тому я погодився їх побачити після того, як отримав ваш лист. Не погоджуватися на неспокійну і неможливу торгівлю, а судити про їх реальні цілі. Я не розраховував на те, що вони ухиляться від зустрічі.
Він зітхнув. "Я гадаю, що це не наша вина. Ви в будь-якому випадку праві. У світі занадто довго мир. Ми втрачаємо здорове почуття підозри".
М'який голос астронома піднявся на незвичну висоту, і він сказав: "Я буду говорити. Я кажу вам, що немає підстав припускати, що вони можуть бути ворожими. Вони маленькі, так, але це важливо лише тому, що це відображення того, що їхні рідні світи невеликі. У нашому світі є те, що для них є нормальною гравітацією, але через наш набагато більший гравітаційний потенціал наша атмосфера занадто щільна, щоб комфортне їх підтримувати протягом тривалих періодів. З аналогічної причини використання нашого світу, як основи для міжзоряних подорожей, за винятком торгівлі певними товарами, є неекономічним. І існують важливі відмінності в хімії життя через основні відмінності в ґрунтах. Вони не могли б їсти нашу їжу чи ми їхню.
— Безумовно, все це можна подолати. Вони можуть привозити собі їжу, будувати куполоподібні станції зниженого тиску повітря, розробляти спеціально призначені кораблі.
— Вони можуть. І як грізно ви можете описати подвиги, які легко піддаються гонці в молодості. Просто їм нічого з цього не потрібно робити. У Галактиці є підходящі для них мільйони світів. Вони не потрібують того, який є наш.
— Звідки ти знаєш? Все це знову їхня інформація.
— Це я зміг перевірити самостійно. Зрештою, я астроном.
— Це правда. Дозвольте мені почути, що ви маєте сказати далі, поки ми йдемо.
—Тоді, пане, подумайте, що тривалий час наші астрономи вірили, що існують два загальні класи планетарних тіл.