Ми спостерігали це з прибережної скелі. Ведмідь рушив в напрямку до нас, а Кіш крокував за ним без найменшого страху. Він голосно кричав, розмахував руками і йшов прямо на ведмедя.
— Так, — розповідав далі Бім, — прямо на ведмедя ішов Кіш. Тоді ведмідь кинувся на нього. Кіш почав утікати, але, втікаючи, кинув на лід якийсь маленький м’ячик. Ведмідь зупинився, понюхав м’ячик, потім проковтнув його. А Кіш біг далі і весь час кидав маленькі м’ячики, а ведмідь ковтав їх.
Почулись вигуки і крики сумніву, а Уг-Глок одверто висловив недовір’я.
— Своїми очима ми бачили це, — запевняв Бім.
А Баун підтвердив:
— Так, своїми власними очима! І це продовжувалось довго. І раптом ведмідь випрямився, голосно заревів від болю і дико забив передніми лапами. Кіш продовжував пробиратися по льоду, залишаючись на безпечній віддалі. Але ведмідь його не помічав, страждаючи від болю, який причиняли його шлунку маленькі м’ячики.
— Так, шлунку, — перебив Бім, — бо він шкрябав сам себе і скакав по льоду, як цуценя. Звір ричав і скавучав від болю. Зроду я не бачив такого!
— Так, ніхто ще не бачив нічого подібного, — підхопив Баун. — І найголовніше — це був такий величезний ведмідь!
— Чаклунство! — висловив свою думку Уг-Глок.
— Не знаю, — відповів Баун. — Я розповідаю тільки про те, що бачили мої очі. І через деякий час ведмідь ослаб і стомився, бо був важкий та занадто підскакував. Ведмідь побрів вздовж берега, повільно мотаючи головою з боку на бік, щоразу присідаючи і починаючи вити і верещати. А Кіш ішов услід за ведмедем, а ми йшли за Кішем так цілий день і три наступні дні. Ведмідь весь час слабшав і раз у раз ревів від болю.
— Це чаклунство! — викрикнув Уг-Глок. — Немає сумніву, що це чаклунство.
— Можливо.
І Бім прийшов на допомогу Бауну.
— Ведмідь все йшов то однією, то другою дорогою, то вперед, то назад, описуючи кола, і кінець кінцем прийшов до того ж місця, де Кіш вперше зустрів його. Тепер він зовсім ослаб, цей ведмідь, і не міг навіть повзти вперед. Тоді Кіш, наблизившись до ведмедя, пронизав його списом на смерть.
— А потім? — запитав Клош-Кван.
— Потім Кіш почав здирати з нього шкіру, і ми поспішили сюди, щоб розповісти вам про це полювання.
І того ж дня, після обіду, коли чоловіки зібрались на раду, жінки притягли м’ясо з ведмедя. Як тільки Кіш повернувся, за ним послали вісника просити, щоб він прийшов на раду. Але Кіш звелів передати, що він голодний і стомлений і, крім цього, його іглу досить велика й простора і може вмістити багато народу.
Зацікавлення було таким великим, що вся рада на чолі з Клош-Кваном подалася до іглу Кіша. Він саме їв, але, зустрівши їх з пошаною, розмістив усіх по старшинству. Айкіга була горда і трохи збентежена, але Кіш тримався цілком спокійно.
Клош-Кван передав розповідь Біма і Бауна і на закінчення сказав своїм суворим голосом:
— Отже, Кіш, ти мусиш пояснити, як ти полюєш. Чи є в цьому чаклунство?
Кіш підвів очі і посміхнувся.
— Ні, о Клош-Кван! Звідки хлопчикові знати про злих духів? Я нічого не знаю про них. Я тільки придумав спосіб, з допомогою якого легко вбивати ведмедів, оце й усе. Це хитрість, а не чаклунство.
— І кожен може зробити це?
— Кожен.
Наступило тривале мовчання. Люди дивились один на одного, а Кіш продовжував їсти.
— І... і... їй розкажеш нам про це, о Кіш? — спитав, нарешті, Клош-Кван тремтячим голосом.
— Так, я розкажу вам. — Кіш висмоктав із кістки мозок і підвівся. — Це дуже просто. Ось!
Діставши тоненьку пластинку китового вуса, він показав її всім. Кінці були гострі, як голки. Кіш старанно скрутив цю пластинку в колечко і стиснув в кулаці. Потім раптом розжав кулак, і пластинка вмить випрямилась. Він взяв шматок китового жиру.
— Ось так, — сказав Кіш, — треба взяти маленький шматочок китового жиру і зробити в ньому заглиблення. Потім у заглиблення вкласти китовий вус, ось’ так, добре скручений, а поверх пластинки покласти ще один шматочок жиру. Потім треба покласти цю грудочку на холод, вона замерзне і перетвориться на маленький круглий м’ячик. Ведмідь ковтає маленький м’ячик, жир тане, пластинка випрямляється, ведмідь захворює, і, коли він зовсім ослабне, тоді ви вбиваєте його списом. Це зовсім просто.
Уг-Глок сказав:
— О!
Клош-Кван протяг:
— А!
І кожний висловився на свій лад, і всі зразу зрозуміли.
Таке сказання про Кіша, який жив дуже давно на березі Полярного моря. І через те, що Кіш був хоробрий і розумний, він піднявся від найбіднішої людини до становища вождя свого селища. Розповідають, що за життя Кіша його плем’я не знало біди. Ні вдовам, ні слабим не доводилось голосно плакати ночами від голоду.